За небокрай - Стів Маккартер

- Тридцять тисяч та двісті солдатів! Ти вмієш рахувати? Між цифрами є різниця? Вона заморочила тобі голову. З цього дня сторожитимеш обози. Якби… - Рамітес ледве стримував себе. - Не воєнний час, я б тебе покарав як слід. Ми до цього ще повернемося згодом. - легендарний підвів голову, його обіцянкам варто було вірити. - Харісата, приймай командування сотнею. - потім знову повернувся до Соманару - Забирайся геть.

- Батьку, я…

- Мовчати! - Рамітес ударив чемпіона в груди, щоб той вивалився з колони.

Соманару відлетів убік, не втримавшись на ногах. Підвівся вже на дорозі. Чемпіон не міг прийти до тями. Він просто стояв під проливним дощем. Залізні драйтли оминали його. Деякі натикалися на нього, штовхалися. Його штурхали то в один, то в інший бік. А він дивився на свій лівий лікоть. Маленький шматочок червоної тканини, зачепившись за лати, прилип до заліза. Соманару дивився на нього  пустими очима. Його продовжували штовхати у різні боки. Мабуть, йому щось говорили, може, навіть лаялися. Та він не чув. Чемпіон. Більше не кандидат. Генералмейстер особисто призначав усіх кандидатів у легендарні. І особисто міг тебе з них викинути. Як він щойно й зробив. Руки у Соманару тремтіли. Може, це через те, що його весь час штовхали? Чемпіон підняв голову. Швидко вибрався з колони і став збоку, щоби нікому не заважати. Шматок червоної стрічки так і висів на лікті. Чемпіон зітхнув. Акуратно віддер його, вклав у долоню і подивився на цей жалюгідний залишок його мрії. Це те, чого він прагнув із самого дитинства. Про що мріяв, чого бажав і про що думав щовечора. Як його переведуть у легендарні. Як йому видадуть нові обладунки. Червоні.

Тепер можна не мріяти про те, що він коли-небудь знову стане кандидатом. Накричати на генералмейстера. У присутності інших генералів. У воєнний час. Чим йому загрожує така поведінка за військовими законами? Нехай навіть той генералмейстер і твій батько. Напевно, від цього буде лише гірше. Тепер Рамітесу треба буде показати всім, що він не зробить жодних поблажок для сина. Що син, як і будь-який інший драйтл, буде покараний за провину по повній суворості законів. І тепер самому Соманару треба буде набрати вдвічі більше балів, аніж будь-якому іншому чемпіонові, щоб його підвищили до кандидата у легендарні. Щоб ніхто не сказав, що батько притягнув сина за вуха. Рамітес не допустить таких розмов. Тому чемпіонові насправді буде важче досягти свого, ніж будь-якому іншому залізному драйтлу з їхньої армії. Втім, як це було завжди, з самого дитинства. За ті заслуги і з тими навичками та вміннями, що він має, будь-який інший чемпіон уже став би тисячником. А Соманару лише сотник. Тисячу йому обіцяли за рік. Соманару зітхнув. Ще рік, і він мав би у підпорядкуванні тисячу чемпіонів. Ще кілька років і він став би генералом. І його прийняли б у легендарні, якби він раніше не поповнив їхні лави. Соманару знову зітхнув. Він покрутив клапоть червоної тканинки у руці. До чого він ще прагнув у житті? Та ні до чого. Служба в армії – це і є все його життя. Ще цей дощ.

Соманару потер носа. Обози, то обози. Напевно, усвідомлення того, що зараз сталося, накотить на нього згодом. І він дуже боявся цього моменту. Наразі чемпіон ще до кінця не усвідомлював, що всі його плани життя під загрозою. Точніше, вони вже зірвалися. Але це, як у бою. Больовий шок не дає тобі відчувати біль. Перший час. Коли він минає, настає пітьма. І темрява обов'язково настане. Стерегти обози. Разом із хлопцями та дівчатами, які навіть до чемпіонів ще не дотяглися. Переможці. Іншими словами, ніхто.

У Соманару багато якостей, як він сам вважав, які треба викорінювати. Здебільшого він мав спокійний характер. Але якщо він вибухав, то ставало дуже спекотно. Грубити генералмейстеру і підвищувати на нього голос... Але була й така якість у Соманару, яка йому сама в ньому й подобалася. Інші називали це упертістю. Тарванарі говорила, що упертість – це перший крок до ідіотизму. Йому байдуже, що про це думають інші.

Чемпіон розвернувся і побрів у кінець колони. Його власне відділення вже давно залишилося позаду. Тепер тільки чемпіони йшли строєм дорогою. Коли збоку почали проходити обози, він навіть не глянув на них. Він шукав її.

Маріен, як завжди, йшла попереду колони, в першому її ряду. Соманару вийшов на дорогу за останнім возом. Вона прискорила крок, відриваючись від своїх людей. Він спокійно чекав її. Вона на ходу набула іншої форми. Тієї, що йому більше подобалася. Шкіра змінила відтінок, риси обличчя також стали трохи іншими. У міру її наближення у неї змінювався навіть вираз обличчя. Із привітного до тривожного. Амаліонка порівнялася з ним. Підібгала губи. Хоч Соманару і здивувався цьому, але не подав вигляду. Невже вона з його обличчя змогла визначити, що щось не так?

- Погані новини? - тихо спитала вона, коли вони пройшли досить довго мовчки.

Соманару не знав із чого почати. А, може, він і не хотів говорити? Йому подобалося просто йти поруч із нею.

- А та червона пов'язка, що раніше була на руці… вона щось означає?

І це помітила. Соманару ледь помітно посміхнувся. І помітила, і набула іншої форми, і ще цей її запах.

- Тепер я не при справах. Дані розвідки видобуватимеш іншим шляхом. Раджу придивитися до Харісати. Він не сильно розпещений увагою дівчат, тобі буде простіше охмурити…

Пролунав звук ляпаса. Соманару не одразу зрозумів, що сталося.

- Ідіот. - різко кинула йому Маріен.

Амаліонка розвернулася, бризнувши крапельками дощу зі свого чорного волосся, і пішла до свого народу. Соманару почухав щоку. Гарний удар. Різкий та сильний. Навіть у вухах задзвеніло. Чемпіон зітхнув, виставив уперед підборіддя і попрямував до свого нового місця несення служби. Тобто, до обозів. Йому не сказали, що в його підпорядкуванні будуть переможці. Виходить, його не призначили командиром. Ще один спосіб приниження. Тепер він підкорятиметься якомусь малолітньому хлющу. Звісно, ​​це тимчасове рішення. Іноді чемпіонам дістається. Переможці розуміють, що чемпіона покарано за деяку провину. І ставлення до чемпіонів серед переможців зовсім інше в таких ситуаціях. Їм не наказують. Що створює певну напруженість та деяку незручність. І цей етап слід пережити.