Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
Багато років тому, ще студентом останнього курсу, я одного разу проекспериментував із ЛСД. Це настільки мене злякало, що відтоді жодного разу не мав справи з будь-якими галюциногенами. То був не банальний випадок бед-трип. Ця кислота вплинула на мою здатність пересуватися Тінями. Загальновідомо, що амберити можуть відвідати будь-яке місце, котре вони здатні уявити, або будь-що перебувати десь тут — у Тіні. Поєднуючи свою уяву та рух, ми можемо налаштуватися на ту Тінь, у якій хочемо опинитися. На жаль, під дією наркотику я втратив здатність контролювати свою уяву. Ще більша прикрість полягала в тому, що перенісся до тих місць, які намалювала моя уява. Я запанікував, а це тільки погіршило справу. Я міг загинути, легко, бо мандрував джунглями своєї підсвідомості, що стали реальними, отож інколи опинявся в таких місцях, де мешкало зло. Після того, як мене попустило, я знайшов шлях додому й опинився на порозі квартири Джулїї, спроможний не говорити, а лише скиглити, і ще кілька днів боровся з наслідками нервового зриву. Згодом розповівши про це Рендомові, дізнався, що він має схожий досвід. Спочатку той нікому про таке не казав, бо збирався в разі потреби використати це як секретну зброю проти решти родичів, але пізніше, коли всі вони певним чином порозумілися, вирішив поділитися з іншими інформацією, бо вважав її важливою для виживання родини. І тоді він із подивом довідався, що Бенедикт, Джерард, Фіона та Блейз про це знали, бо теж попадалися, хоча й клювали на інші галюциногени, і, дивна річ, лише Фіона зрозуміла, що то може бути зброя проти інших членів родини. Але вона тільки зробила собі про це позначку на гіпотетичне майбутнє, бо така зброя була надто непередбачуваною. Це все сталось уже давненько, й інші проблеми, що навалилися на Рендома впродовж останніх років, витіснили інформацію з його свідомості; йому й на гадку не спало, що новоприбулий, як оце я, теж має бути попереджений.
Люк сказав мені, що він спробував напасти на Вежу Чотирьох Світів за допомогою загону командос на дельтапланах, але зазнав нищівної поразки. Оскільки я під час свого візиту бачив потрощені дельтаплани всередині фортечних стін, логічним було припустити, що Люк потрапив у полон. Тоді видавалося цілком імовірним, що це чаклун Маска спричинив стан, у якому Люк наразі перебуває. Схоже, він просто додав галюциноген до Люкової пайки та звільнив його, аби той міг мандрувати й сам собі влаштовувати світлові шоу. На щастя, такі уявні мандрівки не привели його до небезпечніших середовищ, ніж найяскравіші сцени з Льюїса Керрола. Можливо, його думки були чистішими за мої. Але вся ця справа хоч як, а залишалася геть незрозумілою. Маска міг його вбити, або залишити у в’язниці, або ж додати до колекції вішаків. Натомість він удався до ризикованих заходів, які з часом мусили припинити діяти, і Люк опинився б на волі, хоча й отримавши урок. Це було схоже на те, що йому легенько дали по руках, а не помстилися по-справжньому. І це представник дворів, який раніше володів Вежею та, ясна річ, хотів би заволодіти нею знову? Невже Маска настільки впевнений у собі? Чи він не бачить у Люкові справжньої загрози?
А ще залишається той факт, що наша здатність мандрувати Тінями походить зі схожих джерел — Лабіринту та Лоґрусу. Можливо, маніпулюючи одним із них, ти входиш у контакт і з іншим. Це могло б пояснити те, що Люкові дивовижним чином удалося викликати мене до себе начебто потужним контактом крізь Козир, хоча насправді жодного Козиря не було: його здатність до візуалізації, ще й посилена дією наркотиків, виявилася настільки потужною, що фізичне зображення моєї особи на карті стало непотрібним. А спотворена наркотиком магічна сила Люка спричинила все, що сталося до того, ті химерні надприродні ефекти, котрі я спостерігав ще перед тим, як ми з Люком справді встановили контакт. Звідси випливало, що будь-хто з нас може бути дуже небезпечним у стані наркотичного сп’яніння. Мені варто це запам’ятати. Я сподівався, що Люк не прийде до тями розлюченим на мене за те, що я його вдарив, і я зможу з ним трохи погомоніти. З іншого боку, транквілізатор, сподіваюся, підтримає його хороший настрій, доки інші ліки працюватимуть на його детоксикацію.
Помасажувавши затерплий м’яз на лівій литці, я підвівся. Ухопив Люка під пахви й відтягнув його галявинкою ще кроків на двадцять далі. Тоді зітхнув і повернувся назад, на те місце, де відпочивав раніше. Часу на подальшу втечу не залишалось. І коли трубне виття залунало голосніше, а гігантські квітки заколихалися в моєму напрямку, виказуючи між стебел темну постать, я в цьому переконався. Тепер, коли Курзу-Верзу втік, Вогняний Янгол знову взявся виконувати своє завдання, й, оскільки сутичка здавалася неминучою, ця прогалина на схилі годилася для неї не гірше, ніж будь-яке інше місце, а можливо, і краще за більшість інших місць.
2
Я відстебнув зі свого пояса яскраву штуковину і почав її розгортати, а вона раз у раз клацала. Сподівався, що зробив правильний вибір, а не, скажімо, серйозну помилку.
Аби пробратися між кущами, чудовиську знадобилося більше часу, ніж я гадав. Це могло означати, що через екзотичні аромати йому не так легко взяти мій слід. А я ще сподівався й на те, що монстра поранено під час сутички з Курзу-Верзу і він утратив у силі та швидкості.
Але ось загойдалися, зламалися, впали й останні стеблини. Кутаста істота незграбно висунулась із заростей та зупинилася, не кліпаючи, утупивши в мене нерухомий погляд. На зап’ястку запанікувала Фракір, і я її заспокоїв. Цей супротивник був не з її категорії. У мене ще лишалось одне закляття Вогняного Фонтана, однак я не став навіть морочитись із ним. Знав, що воно не зупинить чудисько, а повестися непередбачувано може.
— Хочеш, покажу тобі шлях назад до Хаосу? — гукнув я. — Якщо, звісно, ти скучив за рідним домом!
Потвора, не зупиняючись, відповіла неголосним виттям. Схоже, вона не була сентиментальною.
Вогняний Янгол наближався поволі, й із доброї дюжини його ран цебеніла кров. Хотів
