Сильмариліон - Джон Рональд Руел Толкін

Ніенна, сестра феантурів, могутніша за Есте і мешкає са­мотиною. Вона знайома з горем і оплакує кожну рану, яку Мелкор завдає Арді. Так сильно тужила ця валіе в час тво­рення Музики, що пісня її стала жалобним плачем раніше, ніж закінчилася Музика, і звук ридання вплівся у наспіви Світу ще до його початку. Проте оплакує вона чуже горе; тому ті, хто чує її голосіння, вчаться жалості та стійкості в надії. Чер­тоги Ніенни — на заході Заходу, на рубежах світу; нечасто буває вона в місті Валімар, де всі радісні, а охочіше заходить до чертогів Мандоса, що поблизу від її власних; і всі ті, хто чекає в Мандосі, волають до неї: вона-бо примножує духовну силу та обертає горе на мудрість. З вікон дому Ніенни вид­но позасвіття.

Найсильнішим і найславетнішим завдяки своїм подвигам є Тулкас, якого ще звуть Асталдо — Відважний. Він останній прийшов на Арду, щоби допомогти валарам у перших бит­вах із Мелкором. Він тішиться боротьбою та змаганнями на силу; не їздить верхи, бо й так може випередити будь-яку рухому істоту, і не знає втоми. Волосся та борода Тулкаса — золоті, тіло — рум’яне, а руки — то зброя його. Він мало дбає про минуле та майбутнє, з нього нікчемний порадник, але зате вірний друг. Дружина його — Несса, сестра Ороме, — така сама гнучка та бистронога. Оленів любить вона, і тва­рини ті щоразу, коли Несса буває в нетрях, ідуть слідом за нею; проте вона заввиграшки переганяє їх, метка, як стріла, з вітром у косах. Танці — ось утіха Несси, і вона витанцьовує у Валімарі на луках, зелень яких ніколи не в’яне.

Ороме — могутній володар. Хоча він і не такий дужий, як Тулкас, зате страшніший у гніві; бо Тулкас завжди сміється: коли змагається, коли воює, і навіть в обличчя Мелкора смі­явся він під час битв, які відбулися ще до народження ельфів. Ороме любив терени Середзем’я і полишив їх неохоче, та все ж пішов у Валінор; але потім, у давнину, частенько перехо­див через гори на схід і повертався зі своїм воїнством до зем­них пагорбів і рівнин. Ороме — мисливець на потвор і лютих звірюк — тішиться кіньми та гончаками; любить усі дерева, за що названо його Алдароном (Тауроном — синдарською мовою) — Володарем Лісів. Кінь його, білий на сонці й зі сріблястим полиском уночі, зветься Нагар. Великий ріг його, гук якого нагадує схід ясно-червоного Сонця чи прямовис­ну блискавицю, що розтинає хмари, зветься Валарома. Звуч­ніше від ріжків решти воїнства линув голос Валароми в лісах, що їх виростила Яванна у Валінорі; бо там Ороме тренував свій народ і звірів, аби ті навчилися переслідувати лихих Мелкорових створінь. Дружина Ороме — Вана, Вічно Юна; мо­лодша сестра Яванни. Коли вона проходить, усі квіти пророс­тають, а тільки погляне на них — розкриваються; всі птахи піснями вітають її прихід.

Отакі імена валарів і валіер, і тут зі слів елдарів, котрі ба­чили їх в Амані, коротко описано їхні портрети. Проте, хоч якими прегарними та шляхетними були ті подоби, в яких валари постали перед Дітьми Ілуватара, то був лише покров їхніх справжніх краси та сили. І якщо тут розказано мало з того, про що колись відали елдари, то це «мало» — ніщо по­рівняно зі справжнім їхнім буттям, яке сягає країв та епох, що нам їх годі уявити. Дев’ятеро їх було, найшанованіших і наймогутніших, але один відійшов, отож зосталося Вісім — аратарів, Високих Духів Арди: Манве та Варда, Улмо, Яванна й Ауле, Мандос, Ніенна й Ороме. Хоча Манве і вважають їхнім Королем і він відповідає за них перед Еру, аратари всі однаково могутні та стоять незрівнянно вище за інших: за валарів і маярів, за решту духів, яких Ілуватар послав у Еа.

ПРО МАЯРІВ

Разом із валарами прийшли інші духи — нижчого рівня, чиє буття також розпочалося ще перед Світом. Духи ці — маяри, підданці валарів, їхні слуги та помічники. Число їхнє ельфам не відоме, і лише декотрим дано ймення в окремих мовах Дітей Ілуватара; бо в Середзем’ї, напротивагу до Ама­ну, маяри рідко з’являлись у подобах, видимих для ельфів і людей.

Головними серед маярів Валінору, чиї імена згадано в історіях Прадавніх Часів, є Ілмаре (служниця Варди) й Еонве (прапороносець і оповісник Манве; на Арді Еонве не мав рівних у мистецтві володіння зброєю). Проте найвідомішими для Дітей Ілуватара є Оссе й Уінен.

Оссе — васал Улмо, повелитель морів, які омивають бе­реги Середзем’я. Він не спускається у глибочінь, любить уз­бережжя й острови і радіє вітрам Манве; його тішить буря, й він сміється посеред ревіння хвиль. Дружина його — Уі­нен, Володарка Морів, чиє волосся вкриває всі піднебесні води. Любить вона всю живину солоних потоків і всіляку рослинність у них; до неї звертаються моряки, бо вона може втихомирити хвилі, погамувавши буйство Оссе. Нуменорці тривалий час жили під захистом Уінен і шанували її не мен­ше, ніж валарів.

Мелкор ненавидів море, адже не міг його підкорити. Кажуть, що під час сотворения Арди він докладав чималих зусиль, аби зробити Оссе своїм васалом, обіцяючи йому за службу володіння та владу, належні Улмо. І от сталося так, що колись давно море наче оскаженіло і спрямувало свою руйнівну силу на сушу. Та Уінен, на прохання Ауле, зуміла вга­мувати Оссе і привела його до Улмо; Улмо ж простив його і знову прийняв до себе, й Оссе відтоді служив йому вірно. Майже завжди, позаяк Оссе, так ніколи цілком не позбув­шись пристрасті до шаленства, іноді лютує свавільно, без дозволу Улмо, його володаря. Тому ті, хто живе біля моря чи плаває на кораблях, люблять Оссе, проте не довіряють йому.

Меліан — так звалася мая, котра служила і Вані, й Есте; довгий час перед приходом у Середзем’я жила вона в Лоріені, доглядаючи дерева, які цвітуть у садах Ірмо. Хоч куди би вона пішла, довкруж неї співали соловейки.

Наймудрішим серед маярів був Олорін. Він також меш­кав у Лоріені, та шляхи частенько заводили його в дім Ніенни, яка навчила його жалю й терпінню.

Про Меліан розказано багато у «Квента Сильмариліон». Про Олоріна ж та оповідь мовчить; бо він хоч і любив ельфів, але походжав між ними невидимим або ж прибравши ельфійську подобу, тому вони