Бенкет круків - Джордж Мартін

— І велике серце,— мовив сер Арис і торкнувся Аріанниної руки.— Князівно, можна вас на два слова?

— Ходімо,— вона повела сера Ариса у глибину руїн. Під плащем лицар був одягнений у злототканий камзол, розшитий трьома зеленими дубовими листочками свого дому. На голові мав легкий сталевий шолом з гострим шпичаком, обмотаним на дорнський манір жовтим шаликом. Якби не плащ, Окгарт міг би зійти за звичайного лицаря. Але плащ був з мерехтливого білого шовку, білий як місячне світло й невагомий як вітер. «Цей плащ королівської варти ні з чим не сплутаєш, от уже доблесний дурень!» — Що ви розповіли дитині?

— Небагато. Перед від'їздом з Королівського Причалу дядько нагадав їй, що я — її захисник, тож будь-які мої накази — для її ж безпеки. А ще вона чула людей на вулицях — як кричали вони, вимагаючи помсти. Вона розуміє, що це не жарти. Дівчинка хоробра й мудра понад свої літа, отож без жодних питань послухалася мене,— лицар, узявши Аріанну за руку, стишив голос.— Але є ще деякі новини, які вам варто знати. Тайвін Ланістер мертвий.

— Мертвий? — шоковано перепитала Аріанна.

— Його убив Куць. Владу перебрала королева-регентша.

— Справді?

Жінка на Залізному троні? Аріанна мить поміркувала й вирішила, що це на краще. Якщо лорди Сімох Королівств звикнуть до того, що ними править королева Серсі, їм буде набагато легше прихилити коліно перед королевою Мірселлою. Крім того, лорд Тайвін був ворогом дуже небезпечним — без нього недруги Дорну значно ослабнуть. «Ланістери вбивають Ланістерів, як мило!»

— А що з карликом?

— Утік,— мовив сер Арис.— Серсі пропонує за його голову титул лорда.

У брукованому внутрішньому дворику, напівзасипаному піском, сер Арис притиснув Аріанну до колони й поцілував, поклавши руку їй на груди. Цілував довго й пристрасно й от-от почав би задирати на ній спідниці, та Аріанна зо сміхом вирвалася.

— Бачу, королівські справи збуджують вас, сер, але у нас немає часу. Пізніше, обіцяю,— вона торкнулася його щоки.— Проблем не виникло?

— Тільки з Тристаном. Збирався сидіти біля хворої Мірселли й гратися з нею в сивас.

— Він у чотири роки перехворів на червонянку, я ж казала. А на неї хворіють тільки раз. Слід було поширити чутки, що у Мірселли сіролуска, тоді б він точно тримався від неї подалі.

— Хлопчик — так, але не ваш мейстер.

— Калеот,— запитала вона,— хотів її оглянути?

— Поки я не описав червону висипку в неї на обличчі. Тоді він сказав, що нічого не вдієш, хвороба сама минеться, й дав мені збанок масті, щоб не так свербіло.

Діти до десятьох років від червонянки не помирають, а от для дорослих вона може бути смертельною,— а мейстер Калеот в дитинстві не перехворів. Аріанна про це дізналася, коли сама у вісім років захворіла на червонянку.

— Добре,— мовила вона.— А челядниця? Переконливо грає?

— Якщо не підходити близько. Куць саме з такою метою її й обирав серед знатних дівчаток. Мірселла сама допомогла підкрутити їй кучері та власноруч намалювала в неї на обличчі цяточки. Ланіспорт аж мурашиться Ланетами, Лані, Лантелами та дрібнішими Ланістерами, й у половини з них рудувате волосся. У Мірселлиній сорочці, з мейстерською мастю на обличчі... та вона б і мене могла обдурити за поганого освітлення. Набагато важче було знайти чоловіка на моє місце. Дейк майже такий самий на зріст, як я, але занадто грубий, отож я вбрав у свої обладунки Рольдера й велів йому ходити з опущеним заборолом. Він на три дюйми нижчий за мене, але навряд чи хтось це зауважить, коли я сам не стоятиму поряд. І в будь-якому разі, він не виходитиме з Мірселлиної спальні.

— Нам потрібно всього кілька днів. А на той час королівна вже буде за межами досяжності для мого батька.

— Де саме? — він пригорнув її ближче й утнувся носом їй у шию.— Чи не час уже вам розповісти мені й решту плану?

— Ні, час їхати,— сміючись, відіпхнула вона його.

Коли залишили сухі як порох руїни Шандистону, взявши курс на південний захід, місяць короною заплутався в косах Місячної Панни. Аріанна з сером Арисом їхали на чолі, а між ними на жвавій кобилці — Мірселла. Одразу позаду — Гарин з Ластатою Сильвою, а двоє дорнських лицарів замикали тил. «Нас семеро,— збагнула Аріанна дорогою. Вона про це раніше не замислювалася, а тепер це здалося гарною прикметою.— Семеро вершників на шляху до слави. Одного дня співці зроблять нас безсмертними». Дрі наполягав на більшому загоні, але це могло би привернути небажану увагу, та й кожна додаткова людина збільшувала ризик зради. «Бодай цього навчив мене батько». Доран Мартел, тоді ще молодий і дужий, був людиною обережною, яка віддавала перевагу тиші й таємності. «Час йому скинути свій тягар, та я не дозволю ображати ні його честь, ні його самого». Аріанна відішле його назад у Водосад — хай доживає свої дні серед усміхнених дітлахів і аромату лаймів і апельсинів. «Так, і товариство йому може скласти Квентин. Щойно я короную Мірселлу та звільню гадюк, під мої прапори стане весь Дорн». Айронвуди можуть присягнути Квентину, але самі-одні вони загрози не становлять. Якщо вони перекинуться до Ланістерів, Аріанна звелить Темнозору просто викоренити їх.

— Я втомилася,— поскаржилася Мірселла, провівши в сідлі кілька годин.— Ще далеко? Куди ми їдемо?

— Князівна Аріанна везе вашу світлість у безпечне місце,— запевнив її сер Арис.

— Дорога неблизька,— мовила Аріанна,— та коли дістанемося Зеленокровиці, буде легше. Там нас зустрінуть Гаринові люди, річкові сироти. Живуть вони в човнах — плавають Зеленокровицею і її притоками, рибалять, збирають фрукти-ягоди й виконують різну роботу.

— Ага,— радісно підтвердив Гарин,— а ще ми на воді співаємо, граємо й танцюємо, і ми — знані цілителі. Мати моя — найкраща повитуха у Вестеросі, а батько мій зводить бородавки.

— Як ви можете бути сиротами, якщо у вас є батьки? — запитала дівчинка.

— Вони — ройнари,— пояснила Аріанна,— а їхньою матір'ю вважалася річка Ройн.

Мірселла нічого не зрозуміла.

— Я думала, ви всі ройнари. Ну, тобто всі дорняни.

— Частково, ваша світлосте. У мені тече кров Наймірії, але й також Морса Мартела — дорнського лорда, з яким вона одружилася. Того дня, коли вони взяли шлюб, Наймірія підпалила свої кораблі, щоб її люди зрозуміли: вороття немає. Більшість раділа тому полум'ю, бо