Граф Дракула - Брем Стокер

відстань була дуже велика. Я знав тепер, що він подався із замку, і тому вирішив скористатися із слушної нагоди, щоб оглянути все те, що не встиг побачити раніше. Я повернувся до себе в кімнату і, взявши лампу, пішов пробувати всі двері. Всі вони виявилися замкнутими, як я й чекав, причому замки були абсолютно нові; тоді я спустився кам'яними сходами до залу. Я переконався, що прогоничі досить легко відсунути і що неважко зняти й великі ланцюги з гачка; але двері виявилися замкнутими, і ключ забраний. Ключ, мабуть, у кімнаті графа; доведеться дочекатися випадку, коли двері його кімнати будуть відчинені, щоб мати нагоду потрапити туди і вийти непомітно. Я продовжував оглядати різні драбини і проходи та пробував усі двері. Одна або дві маленькі кімнатки поблизу залу виявилися не замкнутими, тільки там нічого не знайшлося цікавого, окрім старовинних меблів, укритих пилом і роз'їдених міллю. Врешті-решт на самій горі одних сходів я все-таки знайшов якісь двері, які хоча й були замкнуті, але при першому ж легкому поштовху піддалися. Штовхнувши дужче, я відчув, що вони дійсно не замкнуті. Тут мені трапився випадок, який навряд чи знову трапиться; тому я напружив усі свої сили, і мені вдалося настільки відсунути двері, що я зміг увійти. За розташуванням вікон я зрозумів, що анфілада[3] кімнат тягнеться на південному боці замку, а вікна цієї кімнати виходять на захід і південь. З того й іншого боку зяяла величезна прірва. Замок побудували на краю великої кручі, тому з трьох сторін він був абсолютно неприступний. На заході виднілася велика долина, а за нею, вдалині, височіли зубчасті кручі, розташовані одна за одною; вони були вкриті гірськими квітами і терном, коріння якого чіплялося за тріщини і розвалене каміння. У цій частині замку, мабуть, колись жили, оскільки обстановка здавалася затишнішою, ніж у решті частин. Завіс на вікнах не було, і жовте світло місяця, потрапляючи крізь вікна, маскувало товстий шар пилу, що лежав всюди і прикривав вади, спричинені часом. Моя лампа мало допомагала при яскравому місячному світлі, але я був щасливий, що вона зі мною, оскільки жахлива самотність змушувала моє серце холонути і терзала нерви. В усякому разі, мені тут було краще, ніж у тих кімнатах, які я зненавидів через присутність у них графа; я постарався вгамувати свої нерви і поступово ніжний спокій огорнув мене.

16 травня. Ранок.

Боже, бережи мій розум, бо я цього дуже потребую! Безпека і впевненість у безпеці — давнє діло! Доки я тут живу, у мене тільки одне прагнення — як би не збожеволіти, якщо тільки це вже не сталося. Якщо я сповна розуму, то справжнє божевілля думати, ніби зі всієї мерзоти, якою я оточений у цьому ненависному місці, — найменше мені страшний граф і ніби тільки з його боку я ще можу сподіватися на допомогу доти, доки я йому потрібен! Великий Боже! Збережи мою холоднокровність, інакше безум дійсно неминучий!..

Таємниче застереження графа тепер хвилює мене; коли я про це думаю, то ще більше лякаюся, оскільки відчуваю, що в майбутньому перебуватиму під страхом його влади наді мною. Я боятимуся засумніватися в кожному його слові…

Сьогодні вночі в кімнатці вгорі я відчув, як сон почав мене долати. Я пригадав застереження графа, але палке бажання вчинити наперекір оволоділо мною. Сон перемагав мене, і разом із ним — бажання боротьби. М'яке місячне світло осявало простір, а спокій, що запанував, якось збадьорив мене. Я вирішив цієї ночі не повертатися більше до своєї похмурої кімнати, а проспати тут. Я витягнув якусь кушетку з кутка і поставив її так, що міг лежачи вільно насолоджуватися краєвидами заходу і півдня, і, не звертаючи уваги на густий пил, який тут усе вкривав, я зібрався заснути.

Мені здається, найімовірніше, що я й заснув; сподіваюся, що так і було, але все-таки страшенно боюся, як би все, що потім сталося, не відбувалося насправді — оскільки воно було таке реальне, таке виразне, що тепер, сидячи тут при яскравому сонячному світлі, я ніяк не можу усвідомити, щоб це мені снилося.

Я був не сам… Кімната була та сама, вона аніскільки не змінилася відтоді, як я до неї увійшов. Я міг розрізнити завдяки місячному світлу свої власні сліди, які поруйнували мереживо тієї павутини, що назбиралася на підлозі. У місячному світлі проти мене знаходилися три молоді жінки; судячи з одягу і манер, це були леді. Я думаю, що бачив їх крізь сон, оскільки, незважаючи на те, що світло місяця знаходилося позаду них, від них не було ніякої тіні на підлозі. Вони підійшли до мене впритул і, подивившись на мене, почали шепотітися між собою. Дві з них були брюнетками, з тонкими орлиними носами, як у графа, з великими темними пронизливими очима, що здавалися абсолютно червоними при блідо-жовтому світлі місяця. Третя леді була білявкою — найсвітліша блондинка, яка тільки може існувати, з в'юнким, густим золотавим волоссям і з очима кольору блідого сапфіру. Мені здавалося, що я знаю цю особу, що я уві сні її колись бачив, але ніяк не міг пригадати, де і коли саме. У всіх трьох були прекрасні білі зуби, що здавалися перлами серед рубіново-червоних пожадливих вуст. У них було щось таке, що відразу примусило мене відчути якусь незручність. У душі моїй прокинулося якесь мерзенне бажання, щоб вони мене поцілували своїми червоними хтивими губами.

Вони зашепотіли між собою, і потім всі троє розсміялися якимось дивно сріблястим музичним сміхом. Блондинка кокетливо кивнула головою, а інші підбурювали її. Одна з них сказала:

— Починай! Ти перша, а ми підхопимо твій приклад. Твоє право почати.

Інша додала:

— Він молодий і здоровий; тут вистачить поцілунків на всіх нас.

Я спокійно лежав і, примружившись, дивився на них, знемагаючи від передчуття насолоди. Світла діва підійшла до мене і нахилилася наді мною так близько, що я відчув її дихання. Воно було якесь солодке, неначе мед, а з іншого боку, впливало на нерви так само своєрідно, як і її голос, але в цій солодкості відчувалася якась огидна гіркота, властива запаху крові.

Я боявся ширше розплющити очі, але чудово все бачив крізь примружені повіки. Білявка стала на коліна і нахилилася наді мною. Вона схилялася дедалі ближче й ближче, облизуючи при цьому свої губи, як тварина; при світлі місяця я помітив, що її яскраво-червоні губи й кінчик язика, яким вона облизувала