💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Читаємо онлайн Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
крок із краю даху.

Елодінове обличчя набуло прекрасного виразу. Я ще ніколи не бачив, щоб людина була настільки приголомшена. Під час падіння я трохи крутнувся, тож він не зник з моєї зорової осі. Я побачив, як він трохи підняв одну руку, неначе запізніло намагаючись мене вхопити.

Я почувався невагомим, так, ніби я плив.

Тоді я торкнувся землі. Не легенько, як пір’їнка під час приземлення. Сильно. Як цеглина, що падає на вуличну бруківку. Упав я на спину, підім’явши під себе ліву руку. Я вдарився потилицею об землю, і з мого тіла вилетіло все повітря, а в очах потемніло.

Я не зомлів. Просто лежав там, задиханий і не здатний поворухнутися. Пам’ятаю, як цілком серйозно думав, ніби я помер. Ніби я осліп.

Врешті-решт до мене повернувся зір, і я мимоволі закліпав, раптово побачивши яскраве синє небо. Плече мені прорізав біль, і я відчув смак крові. Дихати я не міг. Спробував скотитися з руки, але тіло мене не слухало. Я зламав собі шию… спину…

Минула довга страхітлива мить, і я спромігся неглибоко, судомно вдихнути. Один раз, а потім іще. Я зітхнув із полегшенням і усвідомив, що, на додачу до всього іншого, зламав собі щонайменше одне ребро, але злегка поворушив пальцями рук, а тоді — пальцями ніг. Вони працювали. Хребта я собі не зламав.

Доки я лежав там, радіючи своєму щастю й сумуючи через зламані ребра, у моєму полі зору з’явився Елодін.

Він поглянув на мене.

— Вітаю, — промовив він. — Це була найбільша дурість, яку я коли-небудь бачив. — Благоговіння на його обличчі змішалося з невпевненістю. — Взагалі.

Тоді я й вирішив займатися благородним мистецтвом рукотворства. Не можна сказати, що в мене було багато інших варіантів. Перш ніж допомогти мені дошкандибати до Медики, Елодін дав чітко зрозуміти, що всякий, кому вистачає дурості стрибнути з даху, надто безрозсудний, щоб мати право навіть тримати ложку в його присутності, не кажучи вже про вивчення такого «глибокого та мінливого» предмета, як іменування.

Утім, Елодінова відмова мене не надто засмутила. Казкова магія казковою магією, а я не мав великої охоти навчатися в людини, чиї перші уроки подарували мені три зламані ребра, легкий струс мозку та вивих плеча.

Розділ сорок сьомий

Колючки

Якщо не брати до уваги буремного початку, мій перший семестр минув досить спокійно.

Я навчався в Медиці, дізнаючись більше про тіло й про те, як його зцілювати. Відточував сіаруську з Вілемом і натомість допомагав йому з атурською.

Долучившись до лав рукотворців, я вчився видувати скло, змішувати сплави, витягувати дріт, надписувати метал та обтесувати камінь.

Вечорами я зазвичай вертався до Кілвінової майстерні, щоб попрацювати. Я злущував оболонки з бронзового литва, мив скляний посуд і товк руду для сплавів. Робота була неважка, але щовитка Кілвін давав мені мідний йот, інколи — два. Я вважав, що в його впорядкованій голові існує величезна дошка для підрахунків, на якій він ретельно фіксує, скільки годин пропрацювала кожна людина.

Здобував я й знання менш наукового характеру. Кілька товаришів за Арканумом, з якими я жив, навчили мене карткової гри під назвою «собаче дихання». Я на знак подяки влаштував експромтом урок психології, теорії імовірності та вправності рук. Перш ніж мене перестали запрошувати пограти, я виграв майже два таланти.

Я завів близьку дружбу з Вілемом і Сіммоном. У мене з’явилося ще кілька друзів, але небагато, і таких близьких, як Віл і Сім, серед них не було. Від більшості інших студентів мене відділило швидке сходження до лав е’лірів. Чимало студентів трималися осторонь мене, незалежно від того, гидували чи захоплювалися вони мною.

А ще був Емброуз. Вважати нас просто ворогами означає не розуміти істинної суті наших стосунків. Ми радше стали діловими партнерами, щоб продуктивніше працювати на спільний інтерес, який полягав у нашій ненависті один до одного.

Однак, незважаючи на вендету з Емброузом, у мене все ж лишалося чимало вільного часу. Оскільки проводити його в Архівах я не міг, певний час я працював над покращенням репутації, яку тільки почав здобувати.

Розумієте, мій драматичний вступ до Університету наробив чимало шуму. До Аркануму я потрапив за три дні, а не за три семестри, як зазвичай. Я був наймолодшим серед його членів: усі інші були старші за мене щонайменше на неповних два роки. Я відкрито пішов проти одного з майстрів перед його ж студентами й уникнув відрахування. Коли мене шмагали, я не закричав і з мене не точилася кров.

І на додаток до всього, я, вочевидячки, примудрився настільки розлютити майстра Елодіна, що він скинув мене з даху Черепниці. Я махнув рукою — хай ця історія розходиться в такому вигляді, бо це було краще за незручну правду.

Загалом цього було достатньо, щоб про мене почали невпинно розходитися численні чутки, і я вирішив цим скористатися. Репутація — наче своєрідна броня чи зброя, якою можна послуговуватися за потреби. Я вирішив: якщо вже бути арканістом, то чому б не бути відомим арканістом?

Тож я розголосив деякі відомості. Мене прийняли без рекомендаційного листа. Майстри не взяли з мене грошей за навчання, а дали мені три таланти на нього. До цього я роками виживав на вулицях Тарбієна, живучи з власного розуму.

Я навіть розпустив кілька абсолютно безглуздих чуток, таких обурливих побрехеньок, що люди повторювали їх попри очевидну неправдивість. У моїх жилах тече кров демонів. Я бачу в темряві. Я сплю лише одну годину на добу. Коли місяць у повні, я розмовляю вві сні дивною, нікому не зрозумілою мовою.

Розпускати ці чутки мені допомагав Безіл, мій колишній сусід за Гніздами. Я вигадував історії, він розповідав їх кільком людям, а тоді ми разом дивились, як вони ширяться, наче пожежа в полі. Весела була забавка.

Але передусім мою репутацію живила ворожнеча з Емброузом, яка нікуди не поділася. Усіх приголомшувало те, що я насмілився відкрито перечити первісткові могутнього шляхтича.

Того, першого семестру, в нас відбулося кілька драматичних зустрічей. Деталями я вас не обтяжуватиму. Ми стикались, і він мимохідь робив яке-небудь зауваження досить голосно, щоб його почули всі у приміщенні. Також він, бувало, насміхався з мене, вдаючи, ніби мене хвалить. «Благаю, скажи мені, хто тебе стриже…»

Що робити з зарозумілою шляхтою, знав усяк, хто мав бодай дрібку здорового глузду. Кравець, якого я замучив у Тарбієні, знав, що робити. Терпіти знущання, опускати голову й робити все якнайшвидше.

Але я завжди давав відсіч,

Відгуки про книгу Ім’я вітру - Патрік Ротфусс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: