Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

типом легкого божевілля. Подумавши, я вирішив не пускати справу на самоплив і не чекати, коли у мене з’явиться два-три вільні дні на те, щоби позбавитися наслідків некромантії. Треба діяти різко! Наприклад — удвічі збільшити час на медитації, додати фізичні навантаження (це мене тренер з боротьби навчив) і якнайбільше спілкуватися зі знайомими. Чому ні? До кінця занять в Університеті залишалося менше місяця, практично всі заліки було здано, а роботу з алхімії я, взагалі, уже віддав на рецензію. Золота студентська пора ішла в небуття, і, хоча вона для мене і була не надто лагідною, я вже починав відчувати деяку ностальгію. До того ж, Чвертку виписали з лікарні (він так і не признався, за що), виписуючи, йому також веліли спілкуватися, але Сем, зрозуміло, накивав п’ятами, а стара тусовка сахалася від Рона, як від прокаженого — всі боялися, що увага Чудесників переметнеться на них.

— Томе, ти не уявляєш, як класно мати серед знайомих чорного! — щиро радів Чвертка. — Ви абсолютно непробивна публіка. Хоч щось є в цьому житті непорушне!

— Просто я тверезо оцінюю можливості білих психопатів, — ставлення Рона мені лестило, — єдиний їхній ресурс — несподіванка. Саме тому я практично перестав пити.

Чвертка похмуро кивнув:

— Споганили весь кайф, собаки! Мати мене теж запрягла від алкоголізму лікуватися. Прикинь, у кого?

— Я насмішкуватим пирханням прокоментував можливі наслідки такого «лікування».

— Як жити? Кому вірити?!? — Чвертка з трагічним видом вилив у себе залишки пива. — Ось що значить «темні часи»!

— Часи як часи, — не погодився я.

— Угу, — він з таємничим виразом лиця підсунувся ближче, — це ми тут тихо сидимо, а у східних областях, прямо скажемо, хрінувато. Дядько каже, що в уряді виявили зловживання — якийсь діяч умудрився скоротити тамтешню «очистку» нафіг. Тепер народ звідти пре зі страшною силою (кому охота ґулів цілувати!), а каштадарці погрожують ввести «обмежений контингент», якщо ми не зробимо там порядок.

— Хай з цим всім столичні вуйки розбираються — їм за це гроші платять. А воювати з каштадарцями стіна на стіну зараз ніхто не буде, часи не ті.

— Тобі легко казати, — усміхнувся Рон, — ти сам собі «нагляд», алхімічна підтримка і Гвардія Арака. Добре!

— Як тобі сказати. Я ще два роки фонду Роланда завинив.

І ця обставина дуже псувала мені настрій. Зазвичай, фонд ішов назустріч стипендіатам і погоджувався на грошове відшкодування замість того, щоби відробляти цей час особисто, але мені на це розраховувати було не слід. Пару вечорів таких роздумів і неромантична благодушність взагалі переставала на мене діяти. Результатів чекати довелося недовго.

Полігон. Неділя. Пташки співають (це вони ще не вдуплили, хто тут з’явився).

Лише зараз я усвідомив усю глибинну мерзенність того, що ставалося: двоє дорослих, добре навчених бойових магів кóпають бідного мене як м’ячик і називають це «навчанням». Де моя отрута?!! Але аерозоль знову залишився вдома (востаннє, клянуся!) і відбитися від наставників мені було нíчим. Зате гострота відчуттів виросла удвічі. В присутності одразу двох сильних суперників бойовий запал вперто не хотів народжуватися (скорше за все, вони на це і розраховували), а бажання здійснити болюче самогубство у мене не було. Відчуття — ніби тебе обплювали.

Темою заняття були амулети. Тобто, якраз у мене-то їх не було, моєю задачею було визначити, коли звичайні плетіння замінить підсилена артефактом атака, і виставити спеціалізований щит. У випадку невдачі (а з першого разу такі речі рідко вдаються), мене чекав не смертельний, але дуже неприємний ефект — закляття на амулет Сатал, видно, наклав сам, і цілило воно кудись нижче пояса. Мстива тварюка!

Знав би він, чим це закінчиться…

Вловивши, до чого все котиться, я обізлився і таки приніс щось нове в бойову магію — сформував двошаровий щит: перший, більш слабий, шар пасивно приймав на себе удар ворожої магії і рвався, переконуючи суперника в успіху атаки, але вже другий працював на віддзеркалення, причому в такий момент, коли атакуючий цього зовсім не чекав. Каюся, я не задумувався, чим загрожують жарти такого типу, і щиро не усвідомлював рівня прокляття, яке я сотворив — назустріч вчителю метнулася хитромудра пастка, гідна магістра магії.

І Сатал сплохував — зволік з вивільненням свого плетіння буквально на мить (напевне, боявся всерйоз мене скалічити), але цього виявилося достатньо — гинучи, його прокляття породило віддачу, яка линула назад лініями Сили, цілячи у свого творця. Я почав діяти рефлекторно ще перед тим, як усвідомив розумом, що стається. Отруйно-зелені іскри станцювали танець з фіолетовими сполохами, і накопичена плетінням енергія розрядилася красивою гіллястою блискавкою. І як завершальний акорд — ріка навколо на мить вкрилася легким туманом. Ось чому полігон знаходиться на намивному острові — пісок, ніби, сухий, але до води під ногами тут всього лише якихось тридцять сантиметрів.

Прекрасний шанс позбавитися усіх проблем було профукано.

— Гей! А що це ви робите? — з підозрою поцікавився довічний капрал, струшуючи власні плетіння (але без таких драматичних ефектів).

Сатал не відповів, повільно витираючи виблискуюче потом обличчя.

— Думаю, на сьогодні ми закінчили, — наважився запропонувати я.

Сатал підійшов до мене, мовчки потиснув руку, поплескав по плечу і попрямував до пристані. Мене пересмикнуло (ненавиджу, коли за мене хапаються!), але заперечувати було якось недоречно: старший координатор, голос якого тремтить — ганьба для всієї професії.

— Знаєш, — резюмував Фатун, копирсаючи чоботом в піску, — в дуелях тобі краще участі не брати. Хіба на кулачках.

Я зітхнув і сказав цьому недоробленому полковникові усе, що я про нього думаю, використовуючи виключно прості і доступні чому вирази. Мерзотник засяяв, як нова мидниця, і поспішив услід за начальником.

Ну, довели вони мене, довели!