Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

І попри всі ці правильні слова холод все одно розтікався довкола мене, наповнював простір. Сніжна сила рвалась на свободу.

Я закрила очі і сконцентрувалась на своєму диханні, як навчав мене Есмонд. Відшукала центр своєї магії і повільно потягнула за нитку той клубок, в який вона зібралась. Розподілила чари по всьому тілу, не дозволяючи їм виплеснутись назовні.

Одразу ж стало тепліше. Так, через хвилювання я знов стану мов той крижаний їжак уже за кілька хвилин, та принаймні я знаю, як з цим боротись, аби не довести до жодного зриву. Здається, позитивний момент, хіба ні?

Тато стиснув мою долоню, намагаючись підтримати, і я вдячно посміхнулась йому. Стосунки з батьком у мене все ще були досить напружені, я не знала, чи пробачила до кінця всі ті маніпуляції, з якими стикалась роками. З одного боку, на Джейсоні я переконалась в тому, що небезпека була більш ніж реальна, і навряд чи батьки змогли б захистити мене інакше. З іншого, це все ще обмеження свободи, а я до такого тепер ставилась дуже гостро.

Час покаже, вирішила я. Колись ця рана загоїться, можливо, ми станемо такими ж близькими, як і були раніше. Принаймні, зараз вже спокійно сиділи за одним столом на святах, і до Есмонда батько почав відноситись нормально. Пробачення в нього навіть попросив. Тож я могла вважати, що все відносно добре, якщо не враховувати той факт, що спочатку нам довелось долати всемогутнього демона, аби це «добре» хоч трошечки наблизити.

Заграла приємна музика, і це означало, що нам пора йти. Тато повів мене з будинку на вулицю, де просто неба встановили магічну арку. Священнослужителя, який би погодився вінчати людську дівчину з демоном, шукали довго, але знайшли все-таки.

Есмонд вже чекав там. Я замилувалась тим, який він був гарний в своєму світлому костюмі… Всміхнулась, побачивши, що хтось дуже капосний таки вмудрився пов’язати бантик йому на хвіст. Цікаво, Есмонд в курсі взагалі?

Священнослужитель, невисокий пухкенький чоловік, теж стояв на місці. Я видихнула з полегшенням, бо, якщо чесно, надумала уже собі бозна чого і була майже переконана, що він не прийде взагалі. Та ні, ось, стоїть перед нами, нікуди не планує зникати…

І демонічний хвіст його не лякає.

Взагалі, чоловіка нам рекомендували як професіонала, що прекрасно справляється з будь-якими завданнями. Можливо, демони входять в цей перелік.

Тато довів мене до Есмонда, і я посміхнулась, зазираючи в його ясні карі очі. Тепер погляд його мене зовсім не лякав, яким би гострим він не був. Я знала, що це найкращий демон на світі, а головне, це мій демон, той, кого я кохатиму завжди.

– Ти надзвичайна, – захоплено оглянувши мене, прошепотів Есмонд. – І сьогодні все це стане моїм, м?

– Можна подумати, наше життя до шлюбу дуже відрізнятиметься від життя після, – закотила очі я та, подумавши, що це не надто пристойні перешіптування, повернулась до священнослужителя.

Той проігнорував нашу розмову і привітно усміхнувся.

– Радий вас вітати, – промовив він. – Між вами так і світиться кохання. Завжди приємно вінчати саме такі пари.

– Дякую, – прошепотіла я. Есмонд просто мовчки посміхнувся.

Музика змінилась на більш урочисту. Священнослужитель розправив плечі і гучно, так, що його голос забринів у повітрі, заговорив:

– Сьогодні ми зібрались тут, аби поєднати два люблячих серця узами шлюбу, щоб вони, єдині, неподільні, йшли вперед у своє майбутнє. Лишилось лише два питання і дві відповіді до тієї миті, доки ви станете єдиними. Тож чи згодна ти, Мелісо Беллер, стати дружиною Есмонда де Р’єна, чи є це волевиявлення добровільним та заснованим на коханні?

Я здивувалась, що першою питали саме мене, але була за це вдячна.

– Так.

– Чи згоден ти, Есмонде де Р’єн, стати чоловіком Меліси Беллер, чи є це волевиявлення добровільним та заснованим на коханні?

– Так.

Ні в моїй, ні в Есмондовій відповіді не було ані краплі сумніву. Тож священнослужитель змахнув рукою, і на наших зап’ястках з’явились тонкі магічні браслети, ознака нашого шлюбу. А потім – і цього я вже зовсім не очікувала, – нас буквально затягнуло у магічний вир.

Я не встигла ні активувати свою силу, ні зробити що-небудь, тільки стояла та осоловіло кліпала, намагаючись хоч трошки прийти до тями. Та перелякатись також не вистачило часу, бо Есмонд одразу ж пригорнув мене до себе, і я притиснулась до нього, щаслива, що він поруч.

– Не бійся, – прошепотів мені на вухо чоловік. – Це всього лиш мій маленький сюрприз.

– Про таке попереджати треба! – видихнула я. – А як же гості? Де це ми?..

– Священнослужитель про все знає, – пояснив Есмонд. – А це зала, у якій ми святкуватимемо наше весілля. Для гостей відкриється портальний підпросторовий перехід. Але перш ніж вони сюди прийдуть – а це станеться хвилин за десять, – я хотів би дещо тобі сказати… Вислухаєш?

Мені тільки й лишалось, що кивнути.

– Звісно. Куди ж я дінусь, Есмонде?

Він розсміявся.

– Нікуди. Нікуди ти від мене не дінешся, – прошепотів він. – Мелісо… Знаєш, я закохався в тебе з першого погляду. От просто як побачив – просто розум втратив. Ви з Алісою дуже схожі, але поруч з нею нічого такого не було. Тож з самого початку я дуже хотів тебе захистити. Вигадав багато підступів, контрактів, умовностей… Тепер ти моя дружина, тож я сподіваюсь, що ти пробачила мене за всі ці недомовки. Треба було, напевне, чесно розповідати про все одразу.