Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг
Вона енергійним кроком рушила до комори. За п’ятдесят ярдів від опудал обабіч дверей комори Роланд торкнувся її плеча, щоб вона зупинилася.
— Ні, — похитала головою вона, — це надто далеко.
— Я бачив, як ти метаєш з відстані, в півтора рази більшої, — вставив її чоловік і мужньо витримав розлючений погляд, яким вона його обдарувала. — Бачив-бачив.
— Бачив, коли біля мене не стояв стрілець з роду Ельда, — сказала вона, але з місця не зрушила.
Роланд підійшов до дверей комори і зняв з опудала, що шкірилося ліворуч, голову (її роль виконував величезний гострокорінь). Потім зайшов до комори. У великому, збитому з дощок ящику лежала гора свіжозібраних гострокоренів, а поряд — така сама гора картоплі. Стрілець узяв одну картоплину і поставив на плечі опудалу замість голови. Картоплина була чималенька, та все одно виглядала кумедно — опудало тепер було схоже на містера Дрібноголова з карнавального шоу чи вуличного ярмарку.
— О ні, Роланде, ні! — з непідробним жахом у голосі вигукнула вона. — Я не зможу!
— Я тобі не вірю, — сказав він і відступив убік. — Кидай.
Спершу йому здалося, що жінка не наважиться. Вона озирнулася, шукаючи підтримки в чоловіка. Якби Айзенгарт досі стояв коло неї, подумав Роланд, вона б тицьнула тарілку йому в руки й побігла в дім, не зважаючи навіть на те, що він міг порізатися абощо. Але Воун Айзенгарт завбачливо відійшов до підніжжя сходів. Хлопці стояли вище, Бенні Слайтмен дивився просто з цікавістю, а Джейк вдивлявся пильно, звівши брови на переніссі. Усмішка зникла з його обличчя.
— Роланде, я…
— Не треба, місіс, прошу. Ти все дуже гарно розповідала, а тепер я хочу це побачити. Кидай.
Вона трохи відсахнулася, розширивши очі, неначе отримала ляпаса. Потім повернулася обличчям до дверей комори й підняла праву руку над лівим плечем. Тарілка зблиснула в призахідному світлі, вже радше рожевому, а не червоному. Її губи стислися у вузьку білу смужку. На якусь мить цілий світ принишк у очікуванні.
— Різа! — пронизливо й люто скрикнула вона, викидаючи руку вперед. Її долоня розтулилася, вказівний палець показував на ту траєкторію, якою мала летіти тарілка. З усіх присутніх на подвір’ї (ковбої теж стали, щоб на це подивитися) лише Роланд мав достатньо гострий зір, щоб простежити політ тарілки.
— В яблучко! — тріумфально закричав він. — В самісіньку ціль!
Змигнувши над земляним подвір’ям, тарілка сумовито застогнала. А менш ніж за дві секунди по тому, як рука, що тримала тарілку, метнула її в повітря, картоплина лежала, акуратно розрізана навпіл, одна половина біля правої рукавиці, що слугувала опудалу рукою, друга — біля лівої. Сама тарілка застрягла в одвірку і легенько тремтіла.
Хлопці здійняли захоплений галас. Бенні підніс праву руку, як навчив його новий друг, і Джейк ляснув його по долоні своєю долонею.
— Круто, сей Айзенгарт! — викрикнув Джейк.
— Просто в ціль! Очманіти! — додав Бенні.
У відповідь на цю невинну похвалу жінка чомусь вишкірила зуби й стала схожою на коняку, яка побачила змію.
— Хлопці, — сказав Роланд, — на вашому місці я б зайшов досередини.
Бенні не зрозумів. А Джейк, глянувши ще раз на Марґарет Айзенгарт, збагнув усе. Людина зробила те, що мала зробити… а потім прийшла реакція.
— Ходімо, Бен, — сказав він.
— Але…
— Ходімо. — Джейк ухопив нового товариша за сорочку і поволік за собою до дверей кухні.
Хвилину-дві Роланд не турбував жінку. Вона стояла на місці, опустивши голову й тремтячи. Її щоки палахкотіли, але решта шкіри стала блідою, як молоко. Здавалося, вона стримує нудоту.
Він підійшов до дверей комори, узявся за тарілку в належному місці й потягнув. На його подив, тарілка піддалася не відразу: довелося докласти чималих зусиль, і лише тоді вона зсунулася з місця й вивільнилася. Він відніс її жінці й простягнув зі словами:
— Твоє знаряддя.
Вона взяла її не одразу, тільки глянула на нього з якоюсь дикою ненавистю.
— Чому ти глузуєш з мене, Роланде? Звідки тобі відомо, що Воун узяв мене з клану манні? Скажи, прошу.
Авжеж, завдяки троянді, інтуїції, подарованій йому дотиком троянди, а ще йому багато розповіло її обличчя — викапане лице старого Хенчика, тільки з жіночими рисами. Але не її то була справа, звідки Роланд знав те, що знав, тож він лише похитав головою.
— Я не знаю. І не глузую з тебе.
Марґарет Айзенгарт рвучко обхопила його за шию. Її шкіра була сухою і такою гарячою, що здавалося, ніби її лихоманить Вона наблизила свої неспокійні губи до його вуха, і Роландові здалося, ніби він відчуває запах кожного кошмару, які переслідували її відтоді, як вона вирішила покинути свій народ заради великого скотаря Кальї Брин Стерджис.
— Я бачила, як ти вчора ввечері балакав з Хенчиком, — тихо сказала вона. — Ти ж бачитимешся з ним ще, правда?
Роланд кивнув, заціпенівши від її хватки. Її сили. Від легких подмухів дихання, що лоскотали йому вухо. Невже глибоко в кожній людині, у кожній жінці, як ця, сидів божевільний?
— Добре. Чудово. Скажи йому, що Марґарет з Клану Червоної Стежини добре живеться з її чоловіком-язичником, еге ж, добре. — Її пальці на його шиї стислися ще сильніше. — Скажи йому, що вона ні про що не шкодує! Зробиш це для мене.
— Так, жінко, якщо ти цього хочеш.
Вона вихопила тарілку з його руки, не боячись її смертоносного леза. Здавалося, тримаючи її в руках, вона заспокоювалася. Глянула на нього очима, в яких стояли непролиті сльози.
— Ти говорив з моїм батьком про печеру? Про Печеру дверей?
Роланд кивнув.
— Чим ми поплатимося за твій прихід, смертоносний чоловіче зі зброєю?
До них підійшов Айзенгарт. Він непевно подивився на дружину, яка заради нього терпіла вигнання і зневагу свого народу. Тієї миті здавалося, що вона не впізнає його.
— Я виконую волю ка, — сказав Роланд.
— Ка! — закричала вона, і її верхня губа піднялася догори. Вишкір перетворив її гарне обличчя на огидну гримасу. Якби її зараз бачили хлопці, вони б злякалися. — Кожен баламут ним виправдовується! Засунь його собі в дупу зі своїм лайном!
— Я виконую волю ка. І ти чинитимеш так само, — повторив Роланд.
Вона дивилася на нього, наче не розуміючи. Роланд узяв гарячу руку, що вхопила його за потилицю, і стис, міцно, але не до болю.
— І ти чинитимеш так само.
Вона подивилася йому у вічі й
