Глиняні ноги - Террі Пратчетт

Чи то Дракон, Король Гербів мав дуже згорблені плечі, чи то під його безформною рясою були крила. Ваймз пригадав, що дехто з вампірів уміє літати на кшталт кажанів. Хотів би він знати, скільки цьому вампірові років. Вони можуть «жити» майже вічно...

— Здається, ви тут через те, що існує думка, ах-ха, ніби вам необхідно отримати власний герб. Боюся, це не вдасться. Ах-ха. Герб Ваймзів уже існував, але воскресити його неможливо. Це було би проти правил.

— Яких таких правил?

З глухим ударом розгорнулася книга.

— Упевнений, ви знаєте свій родовід командоре Ваймз. Вашим батьком був Томас Ваймз, його батьком був Ґвілліам Ваймз...

— Тобто Старий Кам’янолиций, чи не так? — різко сказав Ваймз. — Усе це якось пов’язано з ним.

— Саме так. Ах-ха. Некривосудний Ваймз. Ваш предок. Старий Кам’янолиций — дійсно, так його прозвали. Командор Міської варти в 1688-му. І царевбивця. Він, як знає кожен школяр, убив останнього короля Анк-Морпорка.

— Стратив!

Вампір знизав плечима.

— Хай там як, фамільний знак вашого роду був, як кажуть у нас в геральдиці, Excretus Est Ex Altitudine. Тобто Depositatum De Latrina[15]. Зруйнований. Заборонений. Зроблений непридатним до воскресіння[16]. Землі конфіскували, будинок знесли, відповідну сторінку вирвали з історії. Ах-ха. Знаєте, командоре, цікаво, що стільки, ах-ха, «нащадків „Старого Кам’янолицого“» (лапки стиснули прізвисько так само щільно, як камінні щипці в руках старенької пані стискають яку-небудь виявлену на підлозі гидоту) були офіцерами Варти. Здається, командоре, ви теж маєте прізвисько. Ах-ха. Ах-ха. Завжди замислююся, чи немає в цьому якогось спадкового прагнення стерти ганьбу. Ах-ха.

Ваймз скреготнув зубами.

— Ви хочете сказати, що я не можу мати герб?

— Це правда. Ах-ха.

— Бо мій предок убив... — Ваймз затнувся. — Ні, це навіть стратою не було, — сказав він. — Страчують людську істоту. А тварин забивають.

— Це був король, — м’яко сказав Дракон.

— О, так. І, як виявилося, в його підземеллях були спеціальні машини для...

— Командоре, — сказав вампір, підіймаючи руки. — У мене таке відчуття, що ви мене не розумієте. Чим би ще він не був, він також був королем. Бачте, корона — це не те, що шолом Варти, ах-ха. Вона лишається на голові, навіть коли її знято.

— Кам’янолиций зняв її як слід!

— Але король навіть не постав перед судом.

— Не вдалося знайти суддю, який погодився б, — сказав Ваймз.

— Крім вас... тобто вашого предка...

— І? Хтось та мусив це зробити. Деякі чудовиська не повинні ходити по землі.

Вампір знайшов сторінку, яку шукав, і розвернув книгу до Ваймза.

— Ось його ескутон[17].

Ваймз поглянув на знайомий знак — сова-морпорк на анку. Знак увінчував щита, розділеного на чотири рівні частини, у кожній з яких містився якийсь символ.

— Що це за корона з кинджалом у ній?

— О, традиційний символ, ах-ха. Вказує на його роль у захисті корони.

— Справді? А жмуток пруття із сокирою всередині?

— Це фасції. Символізують, що він є... був стражем закону. А сокира тут є цікавим провісником майбутнього, чи не так? Але, боюся, сокири не здатні нічому зарадити.

Ваймз роздивлявся третю чверть щита. Вона містила малюнок чогось подібного до мармурового погруддя.

— Символізує його прізвисько, «Старий Кам’янолиций», — послужливо підказав вампір. — Він просив, щоб у гербі на це був який-небудь натяк. Іноді геральдика — це всього лише мистецтво каламбуру.

— А цей останній? Виноградне гроно? Він що, полюбляв перехилити чарку? — кисло спитав Ваймз.

— Ні. Ах-ха. Гра слів. Vimes = Vines.

— А. Мистецтво кепського каламбуру, — сказав Ваймз. — Закладаюся, ви всі тут аж валялися від реготу.

Дракон згорнув книгу й зітхнув.

— Винагорода рідко знаходить тих, хто робить те, що має бути зроблено. На жаль, існує прецедент, і я безсилий, — прадавній голос зазвучав жвавіше, — а проте... Я з надзвичайним задоволенням, командоре, дізнався про ваше одруження з вельможною Сибіл. Відмін-на генеалогія. Одне з найшляхетніших сімейств у місті, ах-ха. Баранецькі, Селашіль, Вентурі, звісно ж, Ноббси...

— Оце і все, чи що? — спитав Ваймз. — Я просто піду геть?

— Я рідко приймаю відвідувачів, — сказав Дракон. — Зазвичай з людьми спілкуються геральдисти, але я подумав, що вам варто отримати путнє роз’яснення. Ах-ха. Колись ми мали справу зі справжньою геральдикою. Та нині, говорять мені, надворі Століття Летючої Лисиці. Скидається на те, що нині людина відчуває потребу вважати себе шляхтою, щойно відкриє свій другий кіоск з біляшами, — він махнув кістлявою білою рукою на три герби, рядочком прицвяховані до дошки. — М’ясник, пекар і виробник підсвічників, — він чмихнув зневажливо, проте тихенько. — А по суті — виробник свічок. Тут не допоможе ніщо, хіба що ми розкопаємо архівні завали й доведемо, що всі вони мають достатньо шляхетне походження...

Ваймз глипнув на три герби.

— Хіба я не бачив оцей-от раніше? — спитав він.

— А. Пан Артур Глитай, виробник свічок, — сказав Дракон. — Бізнес почав процвітати, і він відчув, що мусить бути шляхтичем. Щит, розділений навпіл bendsinister-d’unemeche enmetalgris[18], тобто сталево-сірий щит, що демонструє його особисте покликання та ревність (які ж вони ревні, ці бізнесмени, ах-ха!), розділений ґнотом. Верхня половина — chandelle in afenetre avec rideaux houlant (свічка, що тепло горить у вікні, ах-ха), нижня половина — дві chandeliers illumine[19] (символізує, що нещасний продає свічки і бідним, і багатим). На щастя, його батько був капітаном порту, що дозволило нам дещо розширити картину за допомогою елемента з lampe аи poisson (лампи у формі риби), що демонструє як професію батька, так і нинішнє ремесло його сина. Девіз я залишив звичайною сучасною мовою: «Свічу породив Артистизм». Вибачте, ах-ха, це було хуліганство, але я не міг встояти.

— Я ледь животика не надриваю, — сказав Ваймз. Якась думка билася й билася в його мозок, намагаючись привернути увагу.

— А цей — для пана Ґергардта Шкарпетки, голови Гільдії м’ясників, — сказав Дракон. — Його дружина сказала йому, що герб — річ необхідна, а хто ми такі, щоб сперечатися з дочкою торговця тельбухами? Тож ми зробили йому червоний щит — колір крові, блакитні й білі смуги — м’ясницький фартух, щита розділено вервечкою сосисок, centralis[20] великий м’ясницький ніж у вдягненій у шкарпетку руці, що, ах-ха,