Хранителі - Дін Кунц

Продовжуючи тремтіти, пес гавкнув один раз.

— Тобі робили болючі уколи, але ти їх не боїшся?

«Ні».

— Тоді чому ти так поводишся?

Ейнштейн лише витріщався на нього й у відчаї нестерпно вив.

Нора відкрила двері й заглянула у спальню.

— Ти вже одягнув на нього повідець? — За мить вона додала: — Фу! Що тут трапилося?

Продовжуючи тримати пса за голову і не відводячи від нього погляду, Трейвіс пояснив:

— Ейнштейн відкрито висловив своє невдоволення.

— Занадто відкрито, — погодилася Нора, підійшла до ліжка і почала знімати брудне покривало, ковдру та простирадла.

Намагаючись зрозуміти поведінку собаки, Трейвіс промовив:

— Ейнштейне, якщо ти не боїшся уколів… тоді кого — ветеринара?

«Ні».

Трейвіс у збентеженні продумував наступне питання, поки Нора стягувала простирадла з матраца.

Ейнштейн тремтів.

Раптом Трейвіса осяйнуло, і він зрозумів причину страху та впертості пса, а відтак подумки вилаяв себе за тупоголовість.

— Чорт забирай, звісно ж! Ти боїшся не самого ветеринара, а тих, кого він може проінформувати про тебе.

Ейнштейн уже не так тремтів і швидко метляв хвостом.

— Якщо тебе шукають вчені з лабораторії — а так воно і є, бо ти — найважливіша лабораторна тварина в історії людства, — то вони вже повідомили всіх ветеринарів штату, еге ж? Кожного ветеринара… всі притулки… й агентства з ліцензування собак.

Ейнштейн знову несамовито заметляв хвостом, а тремтів уже менше.

Нора обійшла ліжко і зупинилася біля Трейвіса.

— Але золотисті ретривери — це одна із двох-трьох найпопулярніших пород. Ветеринари та чиновники, котрі видають свідоцтва для собак, постійно з ними стикаються. Якщо наш геній приховає свій інтелект і вдаватиме дурноголового песика…

— А він це добре вміє.

— …тоді вони не дізнаються, що це і є їхній утікач.

«Ні, дізнаються», — наполягав Ейнштейн.

Трейвіс запитав у ретривера:

— Що ти маєш на увазі? Ти хочеш сказати, що вони можуть якимось чином тебе розпізнати?

«Так».

— Яким чином? — поцікавилася Нора.

— Якась мітка? — уточнив Трейвіс.

«Так».

— Десь під шерстю? — запитала Нора.

«Ні».

— А де тоді? — запитав Трейвіс.

Вирвавшись від Трейвіса, Ейнштейн так сильно почав махати головою, що його обвислі вуха аж заляскотіли.

— Можливо, на подушечках лап, — припустила Нора.

— Ні, — одночасно із гавкотом ретривера сказав Трейвіс. — Коли я його знайшов, його ноги кровили від тривалого і важкого шляху. Я чистив його рани борною кислотою, тому помітив би на подушечках мітку.

Ейнштейн знову почав махати головою, виляскуючи вухами.

— Можливо, на губах з іншої сторони, — припустив Трейвіс. — Біговим коням там ставлять тавро, щоб їх можна було розрізнити і щоб не допустити їх до незаконної участі у змаганнях. Хлопче, а давай поглянемо на твої губи.

Ейнштейн гавкнув один раз і несамовито заметляв головою.

Нарешті до Трейвіса дійшло. Він подивився на праве вухо, але нічого там не знайшов, проте на лівому вусі щось було. Трейвіс повів пса до вікна, де було світліше, і побачив на рожево-червоній шкірі три цифри з рискою, набиті фіолетовим чорнилом: 33-9.

Зазираючи через плече Трейвіса, Нора промовила:

— Напевне, у них багато піддослідних цуценят від різних сук. Тому їм треба якось їх розрізняти.

— Господи, якби я повів його до ветеринара, який отримав попередження про розшук ретривера з татуюванням…

— Але йому треба зробити щеплення.

— Може, йому вже їх зробили, — з надією у голосі промовив Трейвіс.

— Не слід на це розраховувати. Він був лабораторною твариною у контрольованому середовищі, де його не обов’язково було прививати, та й уколи могли завадити дослідам.

— Ми не можемо ризикувати, повівши його до ветеринара.

— Якщо вони знайдуть Ейнштейна, то ми не віддамо його, — сказала Нора.

— Вони можуть нас змусити, — стурбовано промовив Трейвіс.

— Чорта з два.

— Це нам буде чорта з два. Найімовірніше, ці досліди фінансує уряд. Вони нас розчавлять. Ми не можемо так ризикувати. Ейнштейн найбільше боїться повернення до лабораторії.

«Так, так, так».

— А якщо раптом він підхопить сказ, чумку чи… — почала було Нора.

— Зробимо щеплення пізніше, коли все стихне і його шукатимуть не так інтенсивно, — сказав Трейвіс.

Ретривер щасливо заскавчав, обнюхуючи шию й обличчя Трейвіса, таким сентиментальним чином висловлюючи свою вдячність.

— Ейнштейн — це чудо номер один двадцятого століття, — спохмурнівши, сказала Нора. — Невже ти гадаєш, що вони про нього забудуть і припинять пошуки?

— Це може тривати роками, — визнав Трейвіс, гладячи собаку. —