Діаболік - С. Дж. Кінкейд

За соціальним статусом ця жінка була ближчою до Тайруса, ніж до Імператора. Я знала, що обережність і продуманість дій Тайруса — це справа її рук. Я змусила себе згадати про кожну деталь моєї поведінки, на яку коли-небудь вказувала Мати-Засновниця, — мій немигаючий погляд і відсутній вираз обличчя — і спробувала уникати їх.

— Я дуже захоплююся Спадкоємцем Прімусом, — просто відповіла я.

— Це дуже мене дивує. Я завжди вважала, що Тайрус несповна розуму, — вона не зводила з мене очей. За прямоту її погляду Сигну можна було прийняти за Діаболіка.

— Я бачила його неврівноважену поведінку, Ваше Високопреосвященство, але я виявила, що його можна привести до тями.

— Ще один сюрприз. Я все більше дивуюся тому, моя Вельмишановна Панно, що ви так багато знаєте про мого онука і про ті його риси, про які я навіть не здогадувалася. Скажіть мені, чого він прагне, налаштовуючи проти себе мого сина?

Настільки пряме запитання застало мене зненацька.

— Я-я не розумію, що ви маєте на увазі.

Її усмішка стала жорстокою.

— Я-я, — перекривила вона мене. — Я жодного разу не чула, щоб ви затиналися, дівчинко. Як потішно бачити, що ви здатні на це, — вона підвелася, поки я думала, що їй відповісти. — Я ніколи не любила Тайруса й не приховувала цього. Була б моя воля, його мати ніколи б не з’явилася на світ. До прикрого випадку з Дівайні я хотіла, щоб мій син призначив її своєю спадкоємицею. Коли вона з’явилася на світ, я теж не мала права голосу, але вона, принаймні, схожа на мене. Тепер я опинилася в незручному становищі, маючи імбецилку, замість онучки, тому змушена більш доброзичливо ставитися до божевільного... Хоча завдяки твоєму впливу, тепер це зробити легше. Я повинна розуміти мотиви його останніх дій, — якусь мить вона роздивлялася мене. — Ми з вами могли б бути друзями, Сенаторе фон Імпірінс. Я жінка, яка має великий вплив у цій Імперії.

— Ви хочете, щоб я повідомляла вам про дії Тайруса? — запитала я.

— Якщо ви бажаєте назвати це так прямо і грубо, то так. Це саме те, чого я хочу. Для всіх зацікавлених сторін буде краще, якщо я точно знатиму, що саме відбувається в моїй родині.

— Ах. То в глибині душі ви переживаєте і хочете подбати про інтереси Тайруса, — у моєму голосі вчувався скепсис. Я не змогла його приховати.

Її очі зіщулилися.

— Я завжди дбаю про інтереси своєї родини. Які б чутки не поширювали про мене, я лише прагну переконатися, що найсильніші представники моєї крові стоять біля керма цієї Імперії. Я тільки хочу підтримати найдостойнішого спадкоємця.

— Тоді, можливо, ви підтримуєте не ту людину.

Слова зірвалися з моїх вуст, перш ніж я встигла подумати, що сказала. Погляд Вельмишановної Пані Сигни став пронизливим, і я зрозуміла, що мені не вийти переможницею у цьому двобої.

— Що ви маєте на увазі?

— Тільки те, що я люблю Тайруса, — звичайно, ці слова були брехнею, але коли я промовляла їх, то відчула, що почервоніла. Я ніколи не вимовляла їх, навіть коли ми з Тайрусом вдавали закохану пару. Для мене це було незвично. — Я віддана йому, — промовила я крізь зуби. Це було чистою правдою, якщо не враховувати Сайдонію. — Вам не зробити із мене свого шпигуна.

— Ви відмовляєтесь від моєї пропозиції дружби?

Я не хотіла її образити, але я не бачила альтернативи.

— Враховуючи умови, на яких ви мені її пропонуєте, так. Я відмовляюсь від неї.

— Дурепа, — її голос став холодним як лід. — Ти мені ніколи не подобалася.

— Значить я, однозначно, ухвалила правильне рішення.

Мої слова її не здивували.

— Ти завжди була дуже дивною, — пробурмотіла вона. — Я ще не зрозуміла, що саме з тобою не так, але я це з’ясую. А тим часом... — її рот скривився. — не думай, що ти незамінна. Запевняю тебе, я можу знайти замість тебе поступливішу дівчину... Так само, як і мій онук, якщо я вирішу, що він має обрати собі іншу пасію.

Я встала, нависаючи над нею на повний зріст.

— Тоді, здається, нам більше немає про що розмовляти.

Вона звелася на ноги — втілення самої гідності — вбивця, яка знищила стількох своїх дітей. На якусь одну напружену й небезпечну мить ми ще раз поглянули у вічі одна одній, а потім вона мовчки пішла геть.

Я щойно нажила собі ворога.

Я НЕ розслабилася, доки не переконалася, що Вельмишановна Пані Сигна вийшла з вілли, а потім побігла в сусідню кімнату, щоб перевірити, як там Сайдонія. Вона стояла притулившись до дверей і, здається, підслуховувала нас.

— Чому