Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Чому я не можу приспати ці дивні бажання, які він розбудив у мені?

— Те, що сталося на кораблі, — нетвердо мовила я, — безперечно, нічого не означає. Тайрус перед тим пережив суд і оголошення вироку. Він був вдячний мені за порятунок. Без сумнівів, він переглянув свої почуття після того, як я його прогнала. Тепер він бачив, яким божевіллям це було.

— Нічого, — повторив він сухо.

— Добре. То що буде далі?

— Далі? — він підняв брови. — Я продовжу рухатися у вибраному напрямку. Незначні жести та дії тут і там, нічого серйозного, що могло б спричинити удар у відповідь, але доволі провокаційні дії, які покажуть найгірші риси мого дядька і відкриють найкраще в мені. І, звичайно ж, моє благородство, яке витягла на світ Вельмишановна Панно фон Імпірінс, — на його обличчі промайнула кисла посмішка. — Наразі найбільша перешкода — це моя бабуся.

— Чому?

— Це отруйна гадюка, яка нашіптує на вухо дядьку. Вона може порадити бути розсудливим і обережним. Вона може поширити чутки про мене. Я ніколи не знав, як нейтралізувати її вплив.

— Ви що-небудь придумаєте.

Його губи вигнулися.

— Сподіваюся, твоя віра в мене не безпідставна, — хвилину він вагався, вдивляючись у моє обличчя, і ніби боровся з бажанням щось сказати. Але потім знизав плечима і відступив на крок, промовивши з нейтральною формальністю: — Надобраніч, Немезідо.

Щоразу, перебуваючи далеко від Сайдонії, я з острахом думала, що вона знову зникла — просто розчинилася в тумані, як тінь, заблукала, померла. Але досі, на щастя, мій кошмар не справджувався. Коли я повернулася на віллу й побачила, що вона чекає на мене, то відчула неймовірне полегшення. Вона все ще жива. Вона все ще не перетворилася на привида або примару.

Донія була рада перебувати у віртуальній ізоляції, частково через страх, але почасти через її природну замкнутість. Я попросила в Тайруса книги з «Олександрії» про історію Землі. Його Служниці доставили мені кілька забитих книгами шаф.

— Тепер ти цікавишся історією? — запитав Тайрус.

— Сайдонія вважає книги гарними, і хіба це не те, завдяки чому ти підкорив моє серце... Тому я повинна прикидатися, що хочу прикрасити ними свою віллу.

Томи зачарували Сайдонію. Коли б я не повернулася, я завжди заставала її за читанням книг: вона сиділа із широко розплющеними очима і обережно перегортала безцінні сторінки, використовуючи бот для перекладу текстів з мертвих мов, які вона називала латиною, російською й англійською.

Вона охоче переказувала мені всі теорії, про які прочитала.

— Існувало незвичайне пояснення, чому час викривляється, коли ми наближаємося до чорної діри. Я ніколи не досліджувала, чому це відбувалося раніше, але...

Я кивнула, не замислюючись над її словами, бо думками я була поряд із Тайрусом. У часи бездіяльності я весь час згадувала про поцілунок.

А потім домофон оголосив:

— Сигна Домітріан до Сайдонії фон Імпірінс.

Я завмерла. Сайдонія злякано подивилася на мене, потім — на двері. Звісно, вона все знала про матір Імператора, але жодній із нас навіть не снилося, що та прийде до мене з візитом.

Сигна не чекала, поки її впустять. Вона вже крокувала всередину, як мали право робити лише члени королівської сім’ї.

Я миттю звелася на ноги, а Сайдонія схилила голову, щоб її не впізнали.

Я опустилася на коліна в знак поваги. Сигна недавно освіжила свою оманливу молодість, і сьогодні в неї на голові була безліч коричневих кучерів, очі блищали над зрізаними вилицями, а губи знову стали пухкими. Її войовничий погляд перемістився з мене на Сайдонію, коли вона простягнула мені руку.

— А це хто? — запитала вона, коли я приклала її долоні до своєї щоки. — Не Служниця, але й не наймана працівниця.

— Я... — Донія раптово замовкла. Її вчили поводитися, як особу вищого соціального статусу й самостійно відповідати на запитання. Її щоки вкрив рум’янець, коли вона згадала, що я — це вона, а вона була тут як одна з Ексцесів. Вона схилила голову. — Пробачте мене.

— Це Сутера ну Імпірін, — представила я. — Церемонімейстер Етикету, яка вже давно служить нашій родині.

— Справді. Яке щастя, що вона прибула, аби скласти вам компанію після трагедії, яка трапилася з вашою сім’єю.

— Вона навчала мене, як поводити себе при дворі. Я завжди буду в боргу перед нею. З її боку було дуже люб’язно приїхати сюди.

— Вона може залишити нас, — сказала Сигна.

Донія звелася на ноги і кинула на мене схвильований погляд, перш ніж рушити до дверей. Вона боялася залишати мене в компанії цієї гарпії, але я відчула величезне полегшення, коли побачила, як отруйна увага Сигни оминула Сайдонію.

Сигна дивилася на Донію, поки мої Слуги готували для неї диван: розкладали подушки, включали антигравітаційні пластини і встановлювали сидіння посеред кімнати. Після того, як вона сіла, я опустилася на стілець навпроти, маючи погані передчуття щодо причини її візиту.

— Ви справили