Діаболік - С. Дж. Кінкейд
— Сайдонія показала мені кращий спосіб проведення дозвілля, — велично проголосив Тайрус перед своїми гостями, беручи мою долоню, яка відпочивала на згині його руки. — Йти до вершини слави через криваві види спорту — це вкрай нецивілізовано, — він нахилився і провів пальцем по моїй шиї: — Чи не так, любове моя?
Вельмишановні Пани, які виступали проти боїв, були спадкоємцями сімей, які розділяли специфічні політичні погляди, через що його жест здавався ще небезпечнішим.
Вечірку Тайруса відвідало багато гостей. Мабуть, Імператор був украй обурений, що тріумф його Мантикори лишився непоміченим стількома людьми. Тим не менше, це не було державною зрадою. Це не було провиною, за яку він міг публічно покарати Тайруса. Він не міг влаштувати показового покарання за жоден із вчинків Тайруса.
Під час наступного сімейного обіду, на який Тайрус запросив мене, Імператор був на диво мовчазним. Він розвалився в кріслі, міцно стиснувши рота, і чекав, поки його рідні спробують їжу. Але коли настала черга Тайруса куштувати страви, він нахилився вперед, спостерігаючи за ним із такою самою пильністю, із якою колись споглядав лише за діями матері.
— Спробуй іще шматочок з іншого боку, — наказав він Тайрусу, після того, як той відрізав шматок дичини.
Тайрус виконав наказ і тільки-но збирався передати тарілку далі, як Імператор промовив:
— Тепер переверни й скуштуй нижню частину.
Сигна не зводила з них погляду.
— Сину мій, у такому разі тобі нічого не залишиться.
Імператор спостерігав за Тайрусом.
— Зроби це.
— Звісно, Ваше Верховенство, — Тайрус відрізав великий шмат м’яса і влаштував шоу, смакуючи його. — Просто дивовижно. Вам дійсно подають найкраще.
Це тільки ще більше роздратувало Імператора.
— А тепер передай мені, — він поглянув на залишки запеченого м’яса. — Ти все зіпсував! Ти з’їв половину страви.
Тайрус поводився, наче сама невинність.
— Прийміть мої щирі вибачення. Хіба не ви наказали мені скуштувати з кожного боку, Ваше Верховенство?
— У мене все одно сьогодні поганий апетит, — прогарчав Імператор, жадібно беручись до їжу.
Наступні півгодини він випромінював колючу ворожість. Тайрус підтримував світську бесіду зі своєю бабусею, зображуючи блаженне невідання. Від його радісного настрою обличчя Імператора, здавалося, лише ще більше сіріло.
Пізніше, коли ми поверталися до моєї вілли, Тайрус сказав, показуючи на небо:
— Дивись, Сонць немає.
Я поглянула вгору і здивувалась, побачивши пустий простір. Крізь купол неба не видно було жодної із шести зірок. Це було рідкісне видовище.
— Насолоджуйся, поки можеш, — мовив Тайрус. — скоро всі шість зірок розташуються дуже близько одна від одної. Тоді мій дядько відкриє Великі Змагання. Останнього разу він фактично розорив себе.
— Як?
Тайрус посміхнувся.
— Він поставив суму, що дорівнювала вартості цілої армади на одного пілота. Під час першого етапу змагань з пілотом трапився нещасний випадок — його корабель підрізало інше судно, і обидва пілоти вибули зі змагань. Рандевальд втратив усе, — його посмішка згасла. — Він був у ярості. Він стратив обох пілотів, їхні сім’ї й екіпажі.
Запала похмура тиша. Я згадала, як Імператор наказав Лезер зрізати власну шкіру, і по моїй спині пройшов холодок.
— Він усе менше довіряє вам, — попередила я Тайруса.
Він спокійно дивився на мене.
— Так, я знаю. Я все частіше бачу його в компанії Дівайні й Салівара, хоча їхнє самопочуття погіршується. Він хоче змусити мене хвилюватися, виказуючи їм свою прихильність. Підозрюю, що незабаром ти будеш потрібна мені більше, ніж будь-коли.
— Я завжди на сторожі, Тайрусе, — у мене було більше причин захищати його, ніж він гадав. Тепер він був моєю гарантією, що Сайдонія поверне свій статус після його сходження на трон, і що в неї буде впливовий друг. А також...
Я хотіла, щоб він здобув перемогу.
Мене хвилювало те, наскільки його доля була важлива для мене. Донія повернулася. Я повинна думати лише про неї. Але пізно вночі, коли вона спала, я думала тільки про Тайруса.
Я дбала про його благополуччя. Занадто дбала.
Він наблизився й зазирнув мені в обличчя.
— Останнім часом у тебе знову гарний настрій.
— Я не знала, що в мене був поганий.
Він зітхнув, а потім зупинився і розвернувся обличчям до мене.
— Немезідо, — його голос був низьким і спокійним. — На кораблі між нами відбулася невелика сварка. Але я хочу, щоб ти знала... — він ніжно торкнувся мого обличчя, ніби я була ранимою і тендітною. — Я не хотів, щоб ти почувалася незручно. Пробач.
Мені скрутило шлунок. Я не хотіла говорити про те, що сталося між нами на кораблі. Якби я могла стерти з пам’яті всі згадки про це, я б
