Межа Фундації - Айзек Азімов

Блісс кивнула.

— Коли ми побачимо Дома, Блісс? — запитав Пелорат.

— Просто зараз. Якщо ви підете за мною, я проведу вас до нього просто зараз, Пеле. І вас, Треве, звичайно, теж.

— А потім підете? — запитав Пелорат.

— А вам хотілося б, щоб я залишилася, Пеле?

— Узагалі-то так.

— Так воно й буває, — сказала Блісс, коли вони йшли гладенькою брукованою стежкою, що огинала яблуневий сад. — Чоловіків швидко до мене тягне. Навіть поважних старих охоплює хлоп’ячий запал.

Пелорат засміявся.

— Я б не сильно розраховував на хлоп’ячий запал, Блісс, але якби я його мав, то, гадаю, це було б через вас.

— О, не знецінюйте свій хлоп’ячий запал, — сказала Блісс. — Я творю дива.

— А як довго нам доведеться чекати цього Дома, коли ми прийдемо? — нетерпляче запитав Тревіз.

— Він чекатиме на вас. Зрештою, це саме Дом за допомогою Геї не один рік працював над тим, щоб привести вас сюди.

Тревіз зупинився на півкроці й швидко глянув на Пелората, який тихо прошепотів:

— Ви мали рацію.

Блісс, яка дивилася просто перед собою, спокійно зауважила:

— Знаю, Треве, ви підозрювали, що я-ми-Гея цікавимося вами.

— Я-ми-Гея? — м’яко сказав Пелорат.

Вона з усмішкою озирнулася на нього.

— У нас є цілий комплекс різних займенників, щоб висловити відтінки індивідуальності, що існують на Геї. Я могла б пояснити їх вам, але поки що «я-ми-Гея» описує те, що я маю на увазі. Будь ласка, ідіть далі, Треве. Дом чекає на нас, і я не хочу змушувати ваші ноги рухатися проти вашої волі. Це неприємне відчуття, якщо до нього не звик.

Тревіз рушив далі. Він глянув на Блісс поглядом, сповненим підозри.

5

Дом був старим чоловіком. Він мелодійно продекламував двісті п’ятдесят три склади свого імені.

— У якомусь сенсі, — сказав він, — це моя коротка біографія. Вона розповідає слухачу, читачу або тому, хто розуміє, хто я такий, яку роль зіграв у цілому світі й чого досяг. Проте вже понад п’ятдесят років я вдовольняюся тим, що мене називають Домом. Коли йдеться про якихось інших Домів, мене можна називати Домандіо, а в різноманітних професійних взаєминах використовують інші варіанти. Раз на геянський рік — на мій день народження — моє повне ім’я декламують в умі так, як я продекламував вам його вголос. Це дуже дієво, але мене особисто це змушує ніяковіти.

Він був високий і худий — майже до виснаження. Глибоко запалі очі сяяли незвичайною молодістю, хоча рухався він доволі повільно. Ніс був великий, худий і тонкий; помітно було, як роздуваються ніздрі. Руки, хоч і мали набряклі вени, не демонстрували ознак артриту. На ньому був довгий халат, сірий, як і його волосся. Він спадав до самих щиколоток, а із сандалій видніли голі пальці ніг.

— Скільки вам років, добродію? — запитав Тревіз.

— Будь ласка, називайте мене Домом, Треве. Усі інші форми звертання призводять до формальністей і сповільнюють вільний обмін ідеями між вами та мною. Якщо рахувати в стандартних галактичних роках, то мені щойно виповнилося дев’яносто три, але справжнє святкування відбудеться невдовзі, через кілька місяців, коли мені виповниться дев’яносто за геянським літочисленням.

— Я не дав би вам більш як сімдесят п’ять, д… Доме, — сказав Тревіз.

— За стандартами Геї я цілком звичайний і за роками, і за зовнішністю, Треве. Слухайте, ви хоч поїли?

Пелорат глянув на тарілку, де залишилися рештки дуже непоказної та недбало приготованої їжі, і нерішуче сказав:

— Доме, можу я спробувати поставити вам незручне запитання? Звичайно, якщо воно образливе, так і скажіть, і я про нього забуду.

— Запитуйте, — усміхнувся Дом. — Я охоче поясню вам усе, що стосується Геї та цікавить вас.

— Чому? — відразу запитав Тревіз.

— Тому що ви наші почесні гості… Можна мені почути Пелове запитання?

— Якщо все, що є на Геї, має групову свідомість, то як ви, один елемент цієї групи, можете їсти це, що є іншим елементом?

— Правда! Але все переробляється. Ми мусимо їсти, і все, що ми можемо з’їсти — і рослини, і тварини, навіть неживі приправи, — це частина Геї. Але розумієте, у нас не вбивають заради задоволення або розваги, не вбивають, завдаючи непотрібного болю. Мені шкода, що ми не намагаємося возвеличувати приготування їжі, проте жоден геянець узагалі не їв би, коли б не мусив. Вам не подобається ця страва, Пеле? А вам, Треве? Що ж, страви не для того, щоб подобатися. Потім те, що з’їдено, залишається, зрештою, частиною планетної свідомості. Так, порції цієї їжі потраплять до складу мого тіла, але вони все одно братимуть участь. Коли я помру, мене теж з’їдять — хоч це й будуть лише бактерії — і відтак я братиму участь значно меншу. Але колись частини мене стануть частинами інших людей, частинами багатьох.

— Щось на кшталт переселення душ, — сказав Пелорат.

— Переселення чого, Пеле?

— Я кажу про старий міф, у який іще вірять у деяких світах.

— О, я про нього не чув. Розкажіть мені якось за нагоди.

— Але ж вашу особисту свідомість — те, що і є Домом, — ніколи повністю не буде відтворено, — сказав Тревіз.

— Ні, звичайно. Але хіба це має значення? Я все одно буду частиною Геї, і це важливо. Серед нас є містики, які питаються, чи не слід нам ужити заходів, щоб створити групові спогади минулих сутностей, але Гея вважає, що це неможливо зробити на практиці та не служило б жодній корисній меті. Це просто забруднить свідомість, якою вона зараз є. Звичайно, якщо зміняться умови, то й думка Геї теж може змінитися, але я не бачу, щоб це сталося в найближчому майбутньому.

— Навіщо вам помирати, Доме? — запитав Тревіз. — Подивіться на себе у свої дев’яносто з хвостиком. Невже групова свідомість не могла б…

Уперше за весь час Дом насупився.

— Ніколи, — сказав він. — Я можу зробити лише обмежений внесок. Кожен новий індивід — це перетасування молекул та генів у щось нове. Нові таланти, нові здібності, нові внески в розвиток Геї. Ми мусимо їх мати, і єдиний спосіб зробити це — дати дорогу. Я зробив більше, ніж більшість, але навіть у мене є межа, і вона близько. Я не маю бажання прожити більше за відведений мені термін, так само як і померти раніше.

А потім, ніби зрозумівши, що додав сумної нотки цьому вечору, він підвівся й простягнув до них руки.

— Треве, Пеле, ходімо до моєї студії, де я покажу вам деякі власні витвори мистецтва. Сподіваюся, що ви не засудите старого за маленьке марнославство.

Він повів їх до іншої кімнати,