Червона зоря - Олександр Олександрович Богданов

— Скажу вам найбільш загально. Нам потрібна була людина, в натурі котрої містилося б якнайбільше здоров’я й гнучкості, якнайбільше здатності до розумової праці, якнайменше особистих приязней на Землі, якнайменше індивідуалізму. Наші фізіологи й психологи гадали, що перейти з умов життя вашого суспільства, гостро розбитого невпинною внутрішньою боротьбою, до умов нашого, організованого, ви б сказали, соціалістично, — річ дуже важка для окремої людини і вимагає особливо сприятливої організації. Менні заявив, що найбільше годитеся для справи ви.

— І його гадки для вас усіх вистачило?

— Так, ми цілковито покладаємося на його оцінку. Менні — людина надзвичайно могутнього й світлого розуму і помиляється дуже рідко. У зносинах із земними людьми він має досвіду більше, аніж хто інший з нас; та він же перший і зносини ці налагодив.

— А хто віднайшов спосіб руху між планетами?

— Це діло не одної людини, а багатьох. «Мінус-матерію» було здобуто ще за кілька десятків літ перед тим. Та спочатку її щастило виробляти лише в мізерній кількості і потрібні були зусилля дуже багатьох фабричних колегій, щоб знайти й розвинути способи здобувати її одразу багато. Після цього виявилася потреба вдосконалити техніку добування й розкладу радійної матерії, щоб збудувати годящий для етеронефів мотор. Це теж вимагало чимало праці. Багато знов же труднощів постало з самих умов міжпланетного осередку з його лютим холодом та пекучим сонячним промінням, не ослабленим повітряною сферою. Не останньою дрібничкою виявилося і обчислення шляху: тут траплялися такі помилки, яких ніхто спочатку не передбачав. Словом, всі попередні експедиції на Землю гинули, аж поки Менні не пощастило організувати першу вдалу. Нині ж, користуючись із його методу, ми недавно дісталися і на Венеру.

— Раз так, то Менні — дійсно велика людина, — зауважив я.

— Хай і так, коли вже вам так хочеться дати цю назву людині, що, справді, багато і добре працювала.

— Я хотів сказати не це: працювати багато й добре можуть і звичайні люди, люди-виконавці. Менні ж, як бачимо, це річ інша: він геній — людина, що творить нове і веде все людство вперед.

— Ви говорите щось невиразне, та й не вірне. Творить кожен робітник, але ж і в кожному робітникові творить людство й природа. Хіба в руках Менні не було всього досвіду попередніх поколінь і сучасних йому дослідників і хіба ж не виходив з цього досвіду кожен крок його праці? І хіба не природа дала йому всі елементи і всі зародки його комбінацій? І хіба ж, нарешті, не з самої боротьби людства з природою виникли всі живі стимули тих комбінацій? Людина — особа, але діло її неособове. Рано чи пізно людина помирає, діло ж її залишається в житті, що безмежно зростає. І тут різниці між робітниками нема: неоднакова лише сума того, що вони пережили і того, що лишається в житті.

— Але, наприклад, ім’я такої людини як Менні не вмирає ж укупі з ним, а лишається в спогадах людства: безліч же імен інших людей гине без жодного сліду.

— Ім’я кожної особи зберігається доти, доки живуть ті? хто жив з нею і знав її. Але людству не потрібен мертвий символ особи, коли її вже немає. Наша наука й мистецтво зберігають наслідки спільної праці неособово. Тягар імен минулого спогадам людства зайвий.

— Може бути, що ви й маєте рацію; але нашого світу чуття проти цієї логіки обурюється. Для нас імена керманичів думки й діла — живі символи; без них не обійдеться ні наша наука, ні наше мистецтво, ні все наше громадське життя. Трапляється, що в боротьбі сил і ідей певне ім’я на прапорі важить більше, ніж якесь абстрактне гасло. Й імена героїв — не тягар для наших спогадів.

— Це тому, що єдине діло людства — для вас ще й досі не єдине діло; в ілюзіях, породжуваних боротьбою між людьми, воно кришиться і видається ділом людей, а не людства. Мені так само важко було зрозуміти вашу точку погляду, як вам нашу.

— Ну так, погано чи добре, але, значить, серед нашої компанії безсмертних немає. Натомість, певне, смертні тут з кращих найкращі — правда ж? — із тих що «багато й добре працювали», як ви кажете?

— Загалом беручи, це гак. Менні вибирав собі товаришів з числа багатьох тисяч, що висловили бажання з ним їхати.

— Найвидатніший після нього, мабуть, Стерні?

— Так, якщо вже вам так кортить міряти і порівнювати людей. Стерні — великий учений, хоч і цілком іншого, ніж Менні, ґатунку. Він — математик, яких трапляється дуже мало. Він розкрив цілу низку помилок у тих обчисленнях, відповідно до котрих улаштовано було всі попередні експедиції на Землю: він довів, що декотрі з тих помилок уже самі мусили стати причиною загибелі і справи, і робітників. Він знайшов нові методи обрахунків, і аж по цей час вони давали найкращі наслідки.

— Я так його собі і малював на підставі слів Менні та перших власних вражень. А тим часом, — я й сам не розумію чому, — його вигляд викликає у мені якесь тривожне почуття, якесь розпливчасте занепокоєння, щось подібне до безпідставної антипатії. Чи не зможете ви, товаришу лікарю, дати цьому якесь пояснення?

— Та бачите, Стерні — це могутній, але холодний, головним чином аналітичний розум. Він усе невблаганно й послідовно розкладає, і висновки його — досить часто однобокі, а інколи й непомірно суворі, бо ж аналіз частин дає не ціле, а менше цілого: ви ж знаєте, що скрізь, де лише є життя, ціле завжди буває більшим за суму своїх частин, як живе людське тіло більше сукупності своїх членів. Через ту свою аналітичність Стерні менше від усіх може входити в настрої й думки інших людей. Він завжди й охоче допоможе вам у справі, з якою ви самі до нього звернетесь, але він ніколи не здогадається за вас, чого вам бракує. Цьому перешкоджає звичайно і те, що його увагу