Червона зоря - Олександр Олександрович Богданов

— Цього питання, — сказав мені Нетті, — скільки мені відомо, ще спеціально не досліджували. Адже ще якихось двадцять років тому ми й самі не знали, як побудовані вищі створіння на Землі і нам дивно було побачити таку схожість до нашого типу. Очевидячки, число можливих вищих типів, що найповніше втілюють у собі життя, невелике; на планетах, так подібних одна до одної як наші, в межах доволі однакових умов, природа могла осягнути цього максимуму життя лише в одним-одній формі.

— До того ж, — додав Менні, — вищий тип, котрий запосідає свою планету, є той, що найбільш суцільно висловлює всю суму її умов; середні форми мають спроможність захопити лише частину свого осередку, значить — висловлюють ці умови так само частково і однобічно. Отже, з огляду на надзвичайну схожість загальної суми умов, вищі типи мусять бути майже однакові, середні ж, силою своєї однобічності, можуть відрізнятися значно більше.

Я пригадав, як мені, ще з часів мого університетського навчання, та ж сама думка про обмеженість кількості можливих вищих типів запала в голову цілком з іншого приводу: у спрутів, морських головоногих молюсків, вищих організмів цілої окремої гілки розвитку, очі надзвичайно подібні до очей нашої гілки — хребетних: а тим часом походження й розвиток очей головоногих цілком самостійні — до тої міри самостійні, що навіть відповідні плівочки подвійної тканини апарата зору розміщено у них якраз навпаки…

Так чи сяк, а факт стояв перед очима: на іншій планеті жили люди подібні до нас, і мені лишалося тільки уважно студіювати їхнє життя й історію.

Що ж до передісторичних часів і взагалі початкових фаз життя людства на Марсі, то й тут била в очі схожість із земним світом. Ті ж форми родового побуту, те ж відокремлене життя поодиноких громад, той же розвиток зв’язку між ними через обмін. Але далі починалася і несхожість, — правда, не в самому напрямку розвитку, а швидше в його стилі і вдачі.

На Марсі хода історії була якась лагідніша й простіша, ніж на Землі. Були, звичайно, війни племен і народів, була і боротьба класів; але війни в історичному житті роль відігравали порівняно невелику і доволі рано припинилися й зовсім, а класова боротьба рідше призводила до сутичок брутальної сили. Це хоч і не вказувалось у книжці безпосередньо, проте недвозначно випливало з усього викладу.

Рабства марсіани не зазнали зовсім, їхній феодалізм майже не хворів на воєнщину, а капіталізм дуже швидко спекався національно-державних перешкод і не створив нічого подібного до наших сучасних армій.

Пояснення всьому цьому я мусив шукати сам; марсіани, навіть сам Менні, ще тільки починали вчитися історії земного людства і не встигли ще провести досконалого порівняння свого й нашого минулого.

Я пригадав одну з попередніх своїх розмов з Менні. Приступаючи до вивчення мови моїх супутників, я захотів довідатись, чи вона не найбільш поширена з усіх мов, які існують на Марсі. Менні пояснив, що це одинока мова письменства й життєвих стосунків усіх марсіан.

— Колись і в нас, — додав. Менні, — люди з різних країн не розуміли одне одного: але давно вже, за кілька сот років до соціалістичної революції, всі різні діалекти наблизились і злилися в одну загальну мову. Це сталося без насильств, стихійно — ніхто і не думав, і не силкувався якось вплинути на процес. Досить довго ще, відповідно до певних місцевих особливостей, животіли і ніби окремі, хоч і зрозумілі усім говірки. Розвиток літератури поклав край і їм.

— Я лише одним можу собі це пояснити, — сказав я: — очевидно, на вашій планеті зносини між людьми з самого початку були ширші, легші й тісніші, ніж у нас.

— Так і є, — відповів Монні. — На Марсі немає ні ваших велетенських океанів, ні ваших нездоланних гірських хребтів. Моря у нас невеликі і ніде не шматують суходолу на окремі континенти; наші гори, крім декотрих поодиноких шпилів, — невисокі. Вся поверхня нашої планети в чотири рази менша від земної; одночасно ж сила ваги у нас менша у півтора рази; мавши легке тіло, ми можемо рухатися доволі швидко навіть і без штучних засобів: ми самі бігаємо не гірше, і втомлюємося від того не дужче, ніж ви, коли їздите верхи кіньми. Природа поставила між нашими племенами значно менше стін і кордонів, ніж у вас.

Така, значить і була найперша і найповажніша причина, що стала на перешкоді гострому расовому й національному роз’єднанню марсіанського людства, а вкупі з тим і повному розвиткові війн, мілітаризму та взагалі системі масового вбивства. Звичайно, силою своїх внутрішніх суперечностей капіталізм все ж створив би всі ці прикмети високої культури, але й розвиток капіталізму йшов там своєрідним шляхом, висуваючи все нові умови для політичного об’єднання всіх племен і народів Марса. Тут рішучу роль відіграло те, що великий капітал дуже швидко виштовхнув із землеробства дрібне селянство, а незабаром після того відбулася націоналізація всієї землі.

Цим подіям спричинилося невпинне висихання ґрунту, з чим дрібні хлібороби не могли дати собі ради. Кора планети глибоко всмоктувала воду і не повертала її. Ця було розвиток того стихійного процесу, завдяки котрому колишні океани Марса здрібніли і стали порівняно невеликими морями. Такий процес іде й на нашій Землі, але тут він зайшов іще не так далеко. На Марсі, що в два рази старший за Землю, справа стала погрозливою вже перед тисячею років, бо поруч зі зменшенням морів зменшувалась, певна річ, хмарність, рідшали дощі, міліли річки, висихали струмочки. У більшості місцевостей виникла потреба обводнюватись штучними способами. Що могли тут удіяти незалежні дрібні хлібороби?

Здебільшого вони просто розорювалися і їхні землі відходили до рук сусідніх великих землевласників, що мали досить капіталів, аби упоратись з обводнюванням. Подекуди ж селяни засновували великі асоціації, об’єднуючи для цього спільного діла всі свої засоби. Але рано чи пізно таким асоціаціям доводилося зазнавати недостачі в грошах — на початках начебто тимчасової; а вже як асоціації хоч раз запозичалися