Марсіянин - Енді Вір

Це було все, що я зробив за сьогодні. Може на вигляд не багато, але розрахунки й проектування забрали увесь день. Нині вже час вечеряти.

Уже кілька тижнів я їм картоплю. Теоретично, якщо триматись мого плану про ¾ порції, я б усе ще мав їсти харчові пайки. Але триматись цього плану виявилось не легко, тому я їм картоплю.

Її мені вистачить до відльоту, то ж я не голодуватиму. Але мене вже нудить від картоплі. А ще у ній багато клітковини, тому… скажімо лише: добре, що я єдина особа на цій планеті.

Я зберіг 2 харчових пайків для особливих випадків. На кожному я написав їхні назви. “Відбуття” я з’їм у день, коли покину Сціапареллі. “Півшляху” я з’їм коли досягну відмітки 1 600 км, а “Прибуття” - коли дістанусь туди.

Четвертий - це “Вижив після чогось, що мало мене убити”, тому що якесь лайно обов’язково станеться, я просто це знаю. Не знаю що саме це буде, але це станеться. Ровер зламається, чи я помру від смертельного геморою, чи я натраплю на ворожих марсіян, чи ще якась срань. Коли це трапиться (і якщо я виживу), я з’їм цей пайок.

П’ятий призначений до дня мого відльоту. На ньому написано “Останній страва”.

Можливо, це не найкраща назва.

День почався з картоплі. Я змив її всередину порцією марсіянської кави. Це так я називаю “гарячу воду з розчиненою у ній пігулкою кофеїну”. Справжня кава скінчилась кілька місяців тому.

Моїм першим завданням було уважно обстежити Габ. Я мав визначити усе, що мало б проблеми через розгерметизацію. Звісно, усе у Габі пройшло прискорений курс з втрати тиску кілька місяців тому. Але цього разу це пройде керовано, а значить можна усе зробити правильно.

Найголовніше - вода. Я втратив на сублімації 300 л, коли вибухнув Габ. Цього разу такого не станеться. Я спорожнив відновлювач води й закоркував усі баки.

Після цього лишилось позбирати дрібнички й скинути їх у Повітряний шлюз 3. Усе, що на мою думку могло погано перенести майже вакуум. Три лептопи, які збереглись, усі ручки, пляшки з вітамінами (може це зайве, та не хотів ризикувати), медикаменти і под.

Відтак я здійснив кероване вимкнення Габа. Критичні компоненти створені такими, що витримають вакуум. Втрата тиску у Габі - це один з багатьох сценаріїв, до яких НАСА готове. Систему за системою я обережно вимкнув усе, закінчивши власне головним комп’ютером.

Я одягся у скафандр і розгерметизував Габ. Минулого разу полотно склалось й утворило цілковитий безлад. Таке не мало трапитись. Склепіння Габа головним чином підтримується тиском повітря, але є гнучкі тичини усюди всередині, що мають підтримувати полотно. Саме так Габ і збирали на початку.

Я дивився як полотно повільно осіло на тичини. Щоб впевнитись у повній втраті тиску, я відкрив обоє дверей Повітряного шлюзу 2. Повітряний шлюз 3 я не чіпав. Від тримав тиск для зберігання усілякого випадкового сміття.

Відтак я почав різати!

Я не матеріалознавець, а мій дизайн для спальні не елегантний. Це просто периметр з габаритом 2 м та стеля. Ні, у неї не буде прямих кутів і загинів (судини під тиском цього не люблять). Вона випнеться назовні й стане майже круглою.

Кажучи коротко, мені треба було вирізати два здоровенних шматки полотна. Один для стін, а другий - для стелі.

Після знущання з Габа я потягнув полотно, що лишилось, донизу й приклеїв його до підлоги. Колись ставили туристичний намет? Зсередини? При цьому носячи на собі скафандр для ПЧД? Це був ще той геморой.

Я підняв тиск до 1/20-ї атмосфери, щоб побачити чи тримає його Габ.

Ха-ха-ха! Звісно ж він не тримав! Тьма дірок. Треба їх відшукати.

На Землі маленькі часточки захоплюються водою або стираються у ніщо. На Марсі вони просто валяються довкола. Верхній шар піску просто як талькова пудра. Я вийшов назовні з торбою та пошкріб трохи поверхню. Так я зібрав трохи звичайного піску, але і вдосталь пилу.

Я продовжував підтримувати у Габі 1/20-у атмосфери, компенсуючи втрачене повітря. Відтак я стис торбу, щоб вона луснула, й найменші часточки піднялись у повітря. Їх швидко понесло до місць з течами. Знайшовши усі отвори, я їх заклеїв латками й смолою.

На це знадобились години, але я врешті досяг герметичності. Скажу вам, Габ тепер виглядає вельми по-жебрацькому. Один бік його нижчий від інших. Коли я біля нього, то мушу пригинатись.

Підняв тиск до однієї атмосфери й почекав годину. Ніяких течей.

Це був довгий, фізично виснажливий день. Я цілком виснажений, але спати не можу. Кожен звук доводить мене до сказу. Це що, Габ лускається? Ні? Гаразд… А що це було?! А, нічого? Гаразд…

Жахливо, коли моє життя залежить від моєї ж незграбної ручної роботи.

Час проковтнути снодійну пігулку з набору медикаментів.

Що в біса кладуть у ці снодійні пігулки?! Вже полудень.

Після двох горнят марсіянської кави я хоча б трошки прокинувся. Я більше не прийматиму тих пігулок. Схоже цього ранку я вже не попрацюю.