Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Мануел да Лапа, коли вони перебили руки, сказав:

— Королева! От уже козириста жіночка, сеу Фаду.

Верхи на одному віслюку, поганяючи другого, Фадул рушив до Великої Пастки: е-ех, гибію в цій дірі!

2

Після зустрічі на такараському ярмарку минуло два тижні, а Жусара Рамос Рабат, удовиця й спадкоємниця, все не йшла з голови Фадулові Абдалі. Що крилося за її жестами й словами, за палкими поглядами, за млосним голосом?

Чому проклинає Жусара своє вдівство й комерцію, ці дві халепи — чого вона домагається цими наріканнями? Навіщо запрошує в Ітабуну? Хоче найняти прикажчиком у «Східний дім» за якийсь процент від продажу, за невеличку частку прибутків? Така служба йому не до душі, краще вже скніти у Великій Пастці, та лишатися вільним.

А може, вдовичка, жінка цілком сучасна, шукає чоловіка для шлюбного ложа й для прилавка в крамниці? Молода, багата й зваблива. Адже ж в Ітабуні, в ільєуському порту женихів хоч греблю гати. Чому ж вона підійшла до якогось шинкаря на такараському ярмарку, серед мулів і кобил? Невже мало фазендейро, комерсантів, бакалаврів, докторів у шапочках? Певне, потребує прикажчика, якому можна було б довіряти. Тоді помилилась адресою.

3

Він сидів на порозі й думав про Жусару, розпливчасту химеру в кальяновому диму, коли зненацька побачив її в плоті й крові: вона злазила з білого коня й віддавала повід слузі. Фадул Абдала щойно скупався в річці, спека давила на крижі й карк. У післяполуденному яскравому світлі Велика Пастка дрімала, розніжена й мовчазна.

Жусара з’явилася так несподівано, що Фадул навіть не здивувався, так ніби поява її була цілком природна. Одірвавши погляд од Жусари, він дивився, як служник, меткий і веселий хлопчина, верхи на віслюкові одвів коня у затінок під деревами. Від заціпеніння Фадул отямився лише тоді, коли кабокла рушила просто до нього. Вражений, він квапливо підхопився на ноги.

— Чому ви не приїхали до Ітабуни? Я марно чекала на вас.

— Не встиг. — Він усе ще не оговтався.

— Ну що ж, не приїхали ви, приїхала я. — Вона озирнулась довкола. — Яка вбога місцина! Як можна марнувати себе тут?

Похитала докірливо головою. Викладене віночком волосся було сколоте на маківці черепаховим гребенем тонкої роботи. Перш ніж турок здобувся на відповідь, докинула:

— То я так і стоятиму? Може, запросите до хати? Запропонуєте чогось випити? — І ступила досередини.

Біля прилавка зупинилася, роздивляючись товар на полицях, убогий і строкатий, знову несхвально похитала головою, але від коментарів утрималась.

Очамрілий Фадул тільки ходив слідом. Сили небесні! Це ява чи з ним трапився сонячний удар і він марить серед білого дня? Не знаючи, що запропонувати — хіба в нього є щось гідне її? — запитав:

— А що ви п’єте?

— Від ковтка води не відмовилася б. — Жусара показала на глек з двома носиками, що стояв на підвіконні.

Обігнула прилавок, зайшла на жилу половину, обдивляючись кімнати, переступила поріг спочивальні.

— Люблю широкі ліжка, але таких ще не бачила.

— Це щоб я помістився, — сказав Фадул, подаючи їй кухоль із свіжою водою.

Жусара пила маленькими ковточками, прицмокувала язиком, ніби куштувала рідкісне вино. А очі її тим часом міряли з ніг до голови турка і виражали задоволення тим оглядом.

— Тут уміститься двоє таких, як ви, і ще дехто.

Засміялася коротким значущим смішком і віддала йому кухоль.

— Дякую. Будете в Ітабуні, неодмінно заходьте до мене, я покажу вам свою крамницю. Сама я їй ради не дам. — Таке саме запрошення, що й на такараському ярмарку: пропонує службу чи, може, руку й серце? — Коли вас чекати? — Додала млосно й грайливо: — Не дуже баріться, бо чекати все життя я не можу.

І повернулася, щоб піти з хати, поїхати з Великої Пастки.

— Як, ви вже йдете? — стрепенувся турок.

— А що робити? Вже побачилася з вами.

Фадулові очі потьмарилися від нетерпіння й напруги. Навіть не зачинивши дверей, він підійшов до Жусари і схопив її в обійми. Вона не пручалася, не відштовхувала його, лише промовила млосним, покірним голосом:

— Ви зловживаєте моїм горем. Я ж удова, мені ще треба заміж! Змилуйтеся! Що буде потім зі мною?

Але Фадул нічого не чув. Охоплений шалом, засліплений жагою, він відчував у руках трепетне тіло кабокли. Зірвав з неї блузку, ліфчик — ох, ці пишні груди, нарешті їх можна пестити! Жусара тільки ячала. Фадул стягнув спідницю, здер мереживні трусики з бантиками на колінах — трусики теж були чорні.

Повалив цю королеву, цю козиристу жіночку, на матрац, набитий травою і повний блощиць, залишивши на ній тільки високі чоботи для верхової їзди.

4

— Що я наробила, яка я, прости Господи, дурепа! Нерозважлива вдовиця, шукала чоловіка й накликала безчестя на свою голову. Ти домігся свого і тепер глумися наді мною, зневажай мене, називай блудницею, виганяй геть. Я сама винна, сиділа б у своїй Ітабуні, так ні, припхалася сюди. Захотілося чоловіка, щоб дбав про мене й порядкував у крамниці. Будь проклятий той день, коли я побачила тебе в Такарасі і втратила розум! Щоб так ошаліти, втратити розум! І ось я занапастила себе. Леле, я пропала!

Жусара виливала свої жалі, а Фадул устав з ліжка, зачинив двері й роздягнувся: голий, він здавався ще вищим — справжній велетень. Вона нишком поглядала на нього: оце чоловік! Трудяга й сріблолюбець, мудрець і дурень, достоту як її Каліл Рабат, народжений для вуздечки й рогів.

— Лишенько, пропаща я! Хто тепер візьме мене заміж? — Голос її піднісся, забринів виразно: — Присягаюся матір’ю, що це мій перший гріх у житті. Ніколи не мала я іншого мужчини, окрім мого чоловіка.

Фадул заспокоїв її:

— Не побивайся, днями я збираюся в Ітабуну. Там усе й вирішимо. За крамницю не бійся.

— Справді? Ти займешся крамницею? Потурбуєшся про мене?

5

Тіні гусли, надходив вечір. Фадул розімкнув обійми й скочив з ліжка: у нього ж із Фаудом Караном зустріч у книгарні Ромуло Сампайо: там щодня його друг вражав присутніх своєю ерудицією в священну годину, коли пили аперитив і грали в трик-трак. Зезінья з ліжка дивилася за його зборами.

— Ти спізнюєшся?

— Трішки. Треба поспішити.

— Лети, бо наречена вкрай нетерпляча. Як би не підчепила й не затягла в ліжко іншого.

Розмова дражлива, голос зухвалий і насмішкуватий. Не вірячи власним вухам, Фадул облишив натягати спідні.

— Наречена? Як це розуміти?

— Будеш заперечувати? В Ітабуні тільки й розмов про це…

— Про що саме? Кажи до пуття.

— Всі знають, що ти