Випробування вогнем - Джеймс Дашнер

Після чергового повороту Тереза провадила:

— Напевно я знала тільки дві речі. По-перше, мене попередили, що як порушу план, тебе вб’ють. Сказали, у них є «інші варіанти». По-друге, тобі потрібно було відчути абсолютну, стовідсоткову гіркоту зради. Саме тому ми й чинили з тобою так, а не інакше.

Томас знову подумав про свої спогади. У сні вони з Терезою говорили про якісь «шаблони». Що означає це слово?

— Ну? — запитала Тереза по паузі.

— Що — ну? — відповів Томас.

— Що думаєш?

— Це все? Пояснення закінчилися? По-твоєму, я маю цим заводольнитися?

— Томе, я не могла ризикувати. Я ж вірила, що тебе вб’ють, якщо я не підіграю. Хай там що, а тебе треба було змусити пережити зраду. Тому я й не опиралася. Але чому це так важливо, я не знаю.

У Томаса раптом розболілася голова.

— Треба сказати, що ти чудова акторка. Як щодо поцілунку на околиці міста? І… навіщо залучили Ариса?

Схопивши Томаса за руку, Тереза розвернула його до себе.

— Вони все розрахували. Усе — заради Змінних. Я не знаю, що вийде в результаті.

Томас повільно похитав головою.

— Тим паче не бачу сенсу. І вибач, що я трохи розстроївся.

— Ну, воно ж спрацювало?

— Га?

— Тобі треба було пережити зраду, і це спрацювало. Правильно?

Томас пильно подивився на неї.

— Так, спрацювало.

— Мені шкода, що довелося так з тобою повестися. Зате ти живий. І Арис теж.

— Так, — повторив Томас. Більше з Терезою говорити не хотілося.

— «БЕЗУМ» отримав своє, і я теж, — сказала Тереза і подивилася на Ариса. Той трохи обігнав їх, і тепер стояв, чекаючи, щоб продовжити дорогу. — Арисе, відвернися, дивись у долину.

— Що? — не зрозумів той. — Навіщо?

— Просто відвернися, — в її голосі більше не лунали підступні нотки — вони зникли відтоді, як Томас вийшов з газової камери, але це викликало в Томаса тільки більше підозр. Що ще задумала Тереза?

Зітхнувши і закотивши очі, Арис нарешті відвернувся.

Тереза навіть не вагалася. Обхопила руками Томаса за шию і притягнула до себе. Він не мав сили волі чинити опір.

Вони поцілувалися, та в душі у Томаса нічого не ворухнулося. Він не відчував нічого.

Вітер дужчав, хльостаючи і вируючи.

У потемнілому небі прогримів грім, даючи привід відірватися від Терези. Томас знову притлумив свої почуття. Часу майже не залишилося, дорога ще далека.

Постаравшись зіграти щиро, Томас посміхнувся і промовив:

— Здається, я збагнув: ти не з власної волі поводилася так дивно, і тепер я живий. Правильно?

— Правильно.

— Тоді облишмо цю розмову. Треба наздогнати інших. Якщо єдиний спосіб дістатися прихистку — співпрацювати з Терезою й Арисом, то так тому і бути. А про зраду можна й потім подумати.

— Як скажеш, — відповіла Тереза, вичавивши посмішку. Вона ніби щось запідозрила. Або уявила, яку зустріч їй влаштують глейдери після всього, що сталося.

— Агов, ви там закінчили вже? — не обертаючись, крикнув Арис.

— Так! — крикнула у відповідь Тереза. — І навіть не сподівайся, що я ще поцілую у щічку тебе. Здається, в мене грибок на губах завівся.

Томаса мало не знудило. Він помчав схилом униз, щоб Тереза не встигла взяти його за руку.

Спускалися з годину. Ближче до підніжжя схил став пологішим, і вони додали ходу. Нарешті повороти закінчилися, і решту шляху рівною безмежною пустелею вони подолали бігом. Повітря було гаряче, проте хмари й вітер дозволяли дихати вільно.

Томас і досі не міг нормально роздивитися групи «А» і «В», особливо тепер, коли не мав уже переваги висоти, та й пил затуманював все довкола. Втім, Томас знав, що хлопці й дівчата наполегливо біжать двома гуртами на північ, пригинаючись під поривами вітру.

Від пилу пекло й різало очі, й Томас тер їх, чим робив тільки гірше: повіки спухли і почервоніли. Хмари дедалі більше згущувалися, і над рівниною ставало темніше.

Швидко підкріпившись — припаси танули на очах — трійця роззирнулася.

— Вони перейшли на ступу, — прикриваючи очі долонею, вказала вперед Тереза. — Чому не біжать?

— До кінця строку ще три години, — глянувши на годинник, відповів Арис. — Якщо ми правильно розрахували, прихисток усього за декілька миль звідси. Ось тільки попереду немає нічого.

Томас не хотів у це вірити, але відстань скорочувалася, а прихисток так і не з’явився на обрії.

— З того, як вони переставляють ноги, можна припустити, що вони нічого не бачать. А куди бігти, якщо кругом тільки пустеля?

Арис подивився на чорно-сіре