Операція «Кришталеве дзеркало» - Збігнєв Ненацький
Вона мала гарне темно-русе пухнасте волосся. Та Альберт помічав тільки її вади — занадто широкий рот, банькаті карі очі, позбавлені, здавалося, будь-якого виразу.
Неприємно вражав Альберта й кабінет Рамуза. Письмовий стіл із різьбленою решіткою й зеленим сукном, забризканим чорнилом, полиці з книжками, затулені жовтою фіраночкою, велика весільна фотографія на стіні, репродукції картин Коссака, Гротгера,[12] натерта до блиску підлога, старенький килимок.
— Ви надовго приїхали до нашого містечка? — Вона вважала своїм обов'язком розважати гостя до батькового приходу.
— Це залежить від пана Рамуза.
— Ох, ви покладаєте такі великі надії на мого батька?
— Ні, але будь-яка його порада чи інформація стане в пригоді.
— Ви історик, так?
— Авжеж.
— Ви більше схожі на… музиканта. — Дівчина дивилися на чуприну Альберта — чорну, довгу, що кучерявилися над вухами, посивілу на скронях.
«Нерозумна, наївна, сентиментальна», — доповнив він свої недоброзичливі враження про дівчину.
— Крім свого батька, ви знаєте ще хоч одного історика?
— Ні…
— А музиканта?
— Теж ні…
— Ну от, бачите. Мабуть, історики трохи не такі, я ми ви їх собі уявляєте. І музиканти теж.
Вона зашарілася.
— Чи можу я все-таки скинути оці капці? — запитав Альберт.
— Ну звичайно, будь ласка…
Вона підвелася з стільця, обсмикнула фартушок.
— Ви пообідаєте з нами, правда? Ви приїхали денним поїздом? Це дуже зручний поїзд.
— Я приїхав учора.
Дівчина здивувалася.
— Чому ж ви не прийшли до нас відразу? У нас спеціальна кімната для гостей…
— Я найняв собі кімнату. Хто знає, як довго мені доведеться тут лишатися. Якщо ваш батько захоче поговорити зі мною, то й це буде велика ласка.
— У готелі так незатишно… Я живу на приватній квартирі. У вдови Рачинської.
Губи в дівчини затремтіли. Очі стали чорними від ненависті. Вона майже крикнула:
— Хто вам дав її адресу? Це страшна жінка! Адже саме в її домі заарештували штаб Перкуна!
Вона закусила губу.
— Перепрошую, — промовила вона тихо. — Це вас, мабуть, зовсім не цікавить.
1, не чекаючи відповіді, вийшла з кабінету.
Знічев'я Альберт заходився розглядати репродукції, розвішані на стінах, і нечисленні меблі. Поволі усвідомив собі, що з тої миті, як він скинув оті постоли, його тут уже ніщо не дратувало. Канапа виявилася дуже м'якою, зробленою ніби спеціально для того, щоб зручно вмоститися в куточку з газетою в руках. Він не помічав тепер чорнильних плям на сукні столу. Широкий зручний письмовий стіл з безліччю шухлядок і тайничків, здавалося запрошував попрацювати над чистими аркушами паперу. Несподівано йому пригадалася лісова стежка і покинуте на ній Куртманове тіло. Він подумав, що оцей кабінет, який сяє чистотою, корінці книжок за жовтою фіранкою дають гарантію спокою й безпеки. Жах і смерть, навислі над містечком, здавалося, не діставали сюди, проходили десь поруч, за зеленими віконницями цього будиночка.
З коридора долинув гучний чоловічий голос. Дивлячись на двері, Альберт сподівався побачити високого на зріст мужчину в розквіті сил. А увійшов маленький сухорлявий дідусь із кучмою геть сивого волосся. Дочка, очевидно, повідомила його про мету візиту гостя; він привітався до Альберта дуже сердечно. Почав витягати шухляди і викладати на стіл купи записників і зшитків.
— Не знаю, чи зможу я задовольнити вашу цікавість. Уже двадцять років минуло відтоді, як я працював над монографією про Ольбрахта Ласського. А останнім часом пам'ять усе більше підводить… Правда, в мене залишилися всі нотатки, написані розбірливо. Може, вони знадобляться вам?
— Я пишу працю про Ді та Келлі, про їхнє перебування в Польщі. Ольбрахт Ласський цікавить мене остільки, оскільки він був зв'язаний із цими двома англійськими магами. Передусім мені необхідно дізнатися, навіщо Ласський привіз їх у Польщу. У вашій монографії про це сказано мимохідь. Ось тому я й розшукав вас.
Рамуз облишив шпортатися в шухлядах столу й підійшов до Альберта з коробкою сигарет. Мружачи короткозорі очі, вчитель уважно, допитливо, трохи глузливо розглядав свого співбесідника.
— Це надто дивно, — промовив він нарешті.
— Ви маєте на увазі причину приїзду англійських магів?
Старий розсміявся.
— Ні. Причину вашого приїзду сюди…
Альберт відчув неприємний холод у кінчиках пальців, коли підносив учителеві запаленого сірника. Рамуз знову засміявся і мовив далі:
— Просто дивно, що є ще люди, яких захоплюють подібні проблеми. Нинішні часи не дуже цьому сприяють. Дивлюсь я на вас і не можу надивуватися: невже вас не цікавить боротьба за владу, страшна кривава боротьба, яка точиться в нас самих і довкола нас?
— Ні,— твердо відповів Альберт.
— А проблема вибору? На чий бік стати?
— Я вже вибрав.
Рамуз збентежився. Він заклопотано потер долонею чоло, щоки, пригладив чуба. Альберт спробував пом'якшити різкість попередніх слів.
— Три роки я був на фронті. Хіба я не маю права вважати, що війна вже
