ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

— Розумієш, сучасна радіотехніка може створювати електромагнітні хвилі, змушуючи струм дуже швидко змінювати свій напрям у проводі, наприклад, в антені. Якщо ці коливання струму відбуваються, скажімо, триста тисяч разів на секунду, то від антени йдуть звичайні довгі радіохвилі. Якщо швидкість коливання збільшити до трьох мільйонів разів на секунду, підуть короткі хвилі, які вже мають нові властивості, зовсім по-іншому поширюються. Вони, як бачиш, дають можливість, маючи ось таку, як у мене, невелику установку, зв’язуватися з будь-якою країною на земній кулі. Але ж цей мій передавач споживає енергії не більше, ніж звичайна електрична лампочка на сто ват! Якщо ще підвищувати частоту струму, матимемо так звані ультракороткі хвилі. Ти, звичайно, чув, що вони відзначаються чудовими властивостями: можуть лікувати хвороби, прискорювати розвиток рослин, убивати мікроорганізми тощо.

— Виходить, чим коротші хвилі, тим ширші їх можливості?

— Ну, скажімо, так, Федю. А в більш високих частотах приховані величезні сили. Там — невидиме інфрачервоне, теплове проміння, воно дає нам можливість бачити в темряві; там світло, завдяки якому ми здобуваємо їжу, пізнаємо світ і красу… Там ультрафіолетове, смертоносне і водночас животворне проміння, там рентген, там страшне проміння радію і всепроникаючі космічні випромінювання, часточки атомів, які пронизують безмежний світовий простір…

— Ти прямо поет, Колю!

— Що там — поет. Переді мною цей спектр електромагнітної енергії постає, справді, поемою, створеною природою, — поемою про могутність людського майбутнього. Вона написана невідомими письменами, але ми потроху розбираємо їх, розкриваємо таємниці. Мало не щороку відкриваються нові властивості то одних, то інших частот. Чи давно ми виявили, що короткі хвилі придатні для далекого зв’язку! А люмінесценція під дією ультрафіолету — світні фарби! А радіолокація! А мітогенез! А радіоастрономія!.. Але багато ще не розкрито…

— І ось ти розкриваєш чергову таємницю? — спитав Федір, відчуваючи, що його друг захопився і час повернути його до початку розмови.

— Я просто знайшов метод, який дає можливість створити генератор для одного з найменш вивчених діапазонів, — знову серйозно заговорив Микола. — Скажімо, для мікрохвиль. Тепер їх можна буде посилювати, плавно змінювати частоту, тобто вивчати їх властивості. Такий генератор уже буде цінним вкладом у нашу техніку. Але є в мене й інша думка… Я гадаю, що в цих частотах ховається здійснення однієї дуже давньої мрії — про владу над елементами.

— Алхімія?!

— Що ж… Називай, як хочеш. Рано чи пізно треба доходити й до цього.

— То й до чого ти вже дійшов?

Тунгусов кілька секунд мовчки дивився на друга. Потім рішуче попрямував до одного з столів у кутку кімнати і там обережно скинув просте бязеве покривало з якоїсь споруди. Підійшов і Федір, уважно розглядаючи незрозумілу конструкцію.

— Ось він… — тихо сказав Тунгусов.

— Як, уже готовий? Це і є твій генератор… незнаних чудес?

— Так, він, — підтвердив Микола. — Тільки не зовсім готовий. Не вистачає окремих деталей.

Це було дивовижне поєднання радіотехніки і хімії. Десятки маленьких пробірок, колбочок, трубок і пластинок з різних металів чергувалися з проводами, котушками, екранами та електронними трубками різноманітних форм і розмірів.

— Бачиш? На допомогу мені прийшла хімія. Справа в тому, що кожен хімічний елемент має своє певне випромінювання… Але стривай, — Микола подивився на годинника, — лишилося дві хвилини, більше не можна. Замри ще раз, Федю.

Тунгусов знову «занурився» у хвилі ефіру. Два рази плавно обійшов увесь любительський діапазон, не зустрівши знайомих сигналів. На третій — піймав німця. За тоном сигналів було видно, що той уже на іншому передавачі. Зв’язок відбувся похапцем і був лаконічний. Німець передав:

«Даю схему моєї антени: LMRWWAT. Розберіть неодмінно і повідомте, тоді передам роботу за схемою. Повторіть, як прийняли».

Потім співрозмовник зник, не сказавши більше нічого.

Хвилин п’ять Тунгусов сидів перед таємничими літерами, намагаючись розгадати їх зміст. Тепер уже було цілком зрозуміло, що антена — лише маскування. Ніяких таких схем і позначень для антен у радіотехніці нема. Він написав окремо на клаптику паперу «LMRWWAT» і підійшов до Федора.

— Ось, Федю, нова задача! Це шифр. Вірніше, це ключ до шифру якогось повідомлення, котре буде одержано, як тільки ми розберемо ключ.

Федір довго дивився на літери.

— Нічого не розумію, — сказав він нарешті.

— Я теж, — замислено промовив Тунгусов.

Цієї ночі Микола Тунгусов довго не міг заснути. Ні, не відвідини «комісії», не доля його радіотелефону, навіть не таємнича радіограма німця збудоражили його. Зустріч з Федором — першим у його житті та й єдиним, по-справжньому близьким другом — виявилася подією, значення якої він відчув лише тепер, лишившися сам.

У його життя ввійшло щось велике, всепроникаюче, що вже було колись давно, але потім розтануло і забулося.

Давно — це дитинство. Безрадісне, голодне, часом страшне. В ті роки бушував вихор громадянської війни, що охопив величезну частину земної кулі. Вихор цей зірвав, як піщинки, зі своїх місць людей, закрутив їх у просторі; одних вимів зовсім за межі країни, інших підняв, розсипав кого куди… Роками потім люди шукали людей. Вихор поніс і засипав десь землею батька. Старшого брата Никифора закинув у Москву на завод, він один годував сім’ю. Микола з хворою матір’ю зостався в злиденному волзькому селі.

До найменших подробиць згадував зараз Микола цей початок свого шляху в життя.

…Вечоріє. Стоїть він, дванадцятирічний босоногий хлопчисько, біля низенького вікна в рідній своїй хаті і сукає волосінь з кінського хвоста: завтра на світанку — рибу вудити на Волзі. Поряд на лаві сидить мати, стомлена, похмура, мовчазна; він ловить її тривожний погляд і знає її думки. Уже місяців зо два нема ні звістки, ні грошей від Никифора. Що з ним? Як жити? Коли щось трапилося — кінець…

Миколка