Фундація та Земля - Айзек Азімов

Тревіз стер їх, звелів знову й побачив Галактику, схожу на вітрячок у перспективі. Підправив комп’ютеризоване зображення — налаштував його положення, змінив видимий хід часу, змусив його прокрутитися спершу в одному напрямку, тоді в іншому. Визначив координати сонця Сейшелла, найближчої до Геї важливої зірки; потім сонця Термінуса, а тоді Трентора — одні за одними. Він подорожував від зірки до зірки галактичною мапою, яку зберігали нутрощі комп’ютера.

Відтак Тревіз забрав руки від поверхні, дозволивши реальному світові знову оточити себе — і збагнув, що весь цей час стояв над комп’ютером у півнахилі, щоб торкатися рукою. Депутат відчув, як затерпли м’язи спини, і мусив потягнутися, перш ніж всістися.

Він дивився на комп’ютер із теплим полегшенням. Той працював бездоганно. Ба більше, став чутливішим, і Тревіз міг назвати свої відчуття до нього тільки любов’ю. Усе ж таки, поки він тримав комп’ютер за руки (він рішуче відмовлявся зізнатися собі, що думав про них як про її ру­ки), вони були одним цілим, і воля Тревіза спрямовувала, контролювала, переживала й ставала частиною більшого я. Вони удвох, як йому зненацька й тривожно спало на думку, мусили відчувати в меншому масштабі те, що відчувала в більшому Гея.

Він хитнув головою. Ні! У їхньому з комп’ютером тандемі саме він, Тревіз, цілковито все контролював. Комп’ютер пов­ністю йому корився.

Він підвівся й перейшов до невеликої кухні й зони харчування. Тут було вдосталь усілякої їжі з потрібним устаткуванням для охолодження й розігрівання. Тревіз уже зауважив, що книгофільми в його кімнаті розташовано в належному порядку, і був майже впевнений — ні, цілковито впевнений, — що власну бібліотеку Пелората розміщено в безпечному сховку. Інакше Тревіз би вже точно отримав від того звістку.

Пелорат! Він дещо згадав і ступив до кімнати науковця.

— Янове, тут стане місця для Блісс?

— О так, цілком.

— Я можу переобладнати кімнату відпочинку їй під спальню.

Блісс підняла здивований погляд:

— Я не потребую окремої спальні. Мене цілком влаштовує лишатися тут із Пелом. Утім, припускаю, я можу відвідувати за потреби інші кімнати. Наприклад, тренажерну залу.

— Авжеж. Будь-які кімнати, крім моєї.

— Добре. Саме такою, за моїми припущеннями, була б домовленість. Ви, зрозуміло, не заходитимете в нашу.

— Зрозуміло, — озвався Тревіз, зиркнувши униз і усвідомивши, що його черевики заступають за поріг. Зробив пів кроку назад і похмуро мовив: — Блісс, це не кімната для молодят.

— Зважаючи на її компактність, я б сказала, що це саме вона і є, хоча Гея й розширила її в півтора раза.

— Як чудово, що ви такі добрі друзі. — Тревіз намагався не всміхатися.

— Ми такі, — мовив Пелорат, помітно знічений темою розмови, — але справді, старий друже, ви можете дозволити нам самим про себе подбати.

— Насправді не можу, — повільно заперечив Тревіз. — Я досі хочу наголосити, що це не помешкання для молодят. Не заперечую проти будь-яких ваших дій за взаємною згодою, але ви мусите зрозуміти, що не матимете приватності. Сподіваюся, Блісс, ви це усвідомлюєте.

— Тут є двері, — сказала вона, — і я гадаю, що ви не турбуватимете нас, коли вони будуть замкнені — тобто за винятком екстрених ситуацій.

— Авжеж не буду. Однак тут немає звукоізоляції.

— Ви намагаєтеся сказати, Тревізе, що доволі ясно чутимете будь-які наші розмови та будь-які звуки, які ми видаватимемо під час сексу.

— Так, саме це я й намагаюся сказати. І очікую, що, із цим на думці, ви усвідомите необхідність обмежити тут свої активності. Це може спричинити незручності, і мені шкода, але так уже склалося.

Пелорат прочистив горло й ласкаво мовив:

— Власне, Ґолане, із цією проблемою мені вже довелося зіткнутися. Ви ж розумієте, що будь-яке відчуття, яке переживає зі мною Блісс, переживає вся Гея.

— Я думав про це, Янове, — сказав Тревіз із таким виглядом, наче силувався не здригнутися. — І планував на цьому не наголошувати, раптом вам це на думку не спадало.

— Боюся, спадало.

— Не надавайте цьому завеликого значення, Тревізе, — озвалася Блісс. — Будь-якої секунди на Геї можуть займатися сексом тисячі людей, а ще мільйони їдять, п’ють чи віддаються іншим заняттям, які приносять задоволення. Це посилює загальну ауру втіхи, яку відчуває Гея й кожна її частина. Нижчі тварини, рослини й мінерали мають свої помірніші задоволення, що також сприяють радісному гомону загальної свідомості, яку Гея завжди відчуває в усіх своїх частинах і якої не має жоден інший світ.

— У нас є власні особливі втіхи, — мовив Тревіз, — якими ми можемо до певної міри поділитися або ж лишити собі, за бажання.

— Якби ви могли відчувати наші, то знали б, наскільки бідними в цьому сенсі є ви, ізоляти.

— Звідки вам знати, що ми відчуваємо?

— Хай там як, усе одно розважливо припустити, що світ спільних задоволень мусить бути потужніший, ніж окремі задоволення ізольованих особистостей.

— Може, й так, але навіть якби мої втіхи були аж такі злиденні, я б усе одно мав власні радощі та жалі й був би ними, навіть мікроскопічними, задоволений, і був би собою, а не кровним братом найближчій каменюці.

— Не глузуйте. Ви цінуєте кожен мінеральний кришталик у своїх кістках та зубах і не допустили б жодному з них шкоди, хоч вони й мають не більше свідомості, ніж пересічна «каменюка» того ж розміру.

— Це правда, — неохоче погодився Тревіз, — але ми примудрилися відійти від теми. Мене не турбує, що вся Гея розділятиме вашу радість, Блісс, але я її розділяти не хочу. Ми житимемо тут у близьких приміщеннях, і я не бажаю бути змушеним брати участь у ваших справах навіть опосередковано.

— Ця суперечка беззмістовна, мій любий друже, — сказав Пелорат. — Порушення вашої приватності я прагну не більше за вас. Своєї теж, як на те пішлося. Ми з Блісс будемо стримані. Чи не так, Блісс?

— Як забажаєш, Пеле.

— Водночас, найпевніше, ми набагато більше часу проводитимемо на планетах, ніж на кораблі, а там можливостей для усамітнення…

— Мене не цікавить, що ви робите на планетах, — урвав Тревіз, — але на цьому кораблі хазяйную я.

— Саме так, — погодився Пелорат.

— Отже, це ми прояснили. Пора вирушати.

— Але чекайте. — Пелорат потягнувся смикнути Тревіза за рукав. — Вирушати куди? Ви не знаєте, де Земля, і я теж, і Блісс. Не знає і ваш комп’ютер, бо ви ще давно сказали мені, що інформації про Землю він не має. То що ви тоді плануєте робити? Мій любий друже, ви ж не можете просто довільно плавати в космосі.

На це Тревіз майже радісно всміхнувся. Відколи його захопила Гея, він уперше почувався вершителем власної долі.

— Запевняю вас, Янове, що не маю наміру плавати в космосі. Я точно знаю, куди полечу.

3

Пелорат тихо зайшов до кабіни пілота, перед тим зачекавши якусь хвилю — його тихий стукіт у двері так і лишився без відповіді. Він застав Тревіза за зосередженим спогляданням зоряного простору.

— Ґолане… — мовив Пелорат і замовк, чекаючи реакції. Депутат підняв погляд.

— Янове! Сідайте. Де Блісс?

— Спить. Бачу, ми вже в космосі.

— Правильно бачите. — Тревіза не збентежило легке здивування науковця. У нових гравітаційних кораблях зліт минав абсолютно непомітно. Ніяких інерційних