Фундація та Земля - Айзек Азімов
— Це доволі захопливо — коли про тебе так думають. І, звісно, дуже незвично.
— Що ж, поміркуймо. — Тревіз закинув руки за голову й почав відхилятися на стільці. Тонкі ніжки заскрипіли, тож він хутко вирішив, що стілець недостатньо міцний, щоб таке витримати, й опустив його на всі чотири. — Чи будете ви досі частиною Геї, покинувши її?
— Я не мушу бути. Наприклад, я можу ізолюватися в разі небезпеки чи серйозної шкоди, щоб ця шкода не передалася Геї, або з іншої поважної причини. Утім лише в критичній ситуації. Загалом я лишатимуся частиною Геї.
— Навіть якщо ми стрибнемо крізь гіперпростір?
— Навіть тоді, хоча це дещо ускладнить справу.
— Чомусь мене це не тішить.
— Чому?
Тревіз зморщив носа — узвичаєна реакція, коли щось кепсько пахне, хай навіть метафорично.
— Це означає, що все сказане й зроблене на моєму кораблі, усе, що ви почуєте й побачите, почує й побачить уся Гея.
— Я Гея, тож те, що я бачу, чую та відчуваю, бачить, чує та відчуває Гея.
— Отож-бо. Навіть ця стіна бачитиме, чутиме й відчуватиме.
Блісс глянула на зазначену стіну та знизала плечима.
— Так, ця стіна теж. У неї нескінченно мала свідомість, тож вона відчуває та розуміє нескінченно мало, але припускаю, що просто зараз, наприклад, у відповідь на наші слова стіна зазнає змін на субатомному рівні, які дають їй змогу підлаштуватися під Гею з іще виразнішим наміром існувати для загального блага.
— Але що як мені захочеться приватності? Я можу не хотіти, щоб стіна знала, що я кажу чи роблю.
Блісс здавалася роздратованою, аж тут раптом озвався Пелорат:
— Знаєте, Ґолане, не хочу втручатися, бо ж я очевидно знаю про Гею замало. Та все ж я був із Блісс і зробив деякі висновки щодо того, що тут відбувається. Якщо пройти крізь натовп на Термінусі, ви побачите й почуєте дуже багато, а дещо можете й запам’ятати. Можете навіть пригадати все це за належної мозкової стимуляції, але переважно вам буде все одно. Ви забудете про це. Навіть якщо спостерігатимете якусь емоційну сцену між незнайомцями, навіть якщо вам буде цікаво, усе одно: якщо вас це особливо не стосується, ви махнете рукою й забудете. На Геї, гадаю, так само. Навіть якщо вся Гея знає все про ваші справи, це не означає, що їй обов’язково є до того діло. Чи не так, Блісс, люба?
— Я про це ніколи в такий спосіб не думала, Пеле, але у твоїх словах щось є. Та все ж ця приватність, про яку говорить Трев — тобто Тревіз, — геть не належить до наших цінностей. Власне, для мене/нас/Геї вона незбагненна. Хотіти не бути частиною, щоб твого голосу не чули, твоїм учинкам не було свідків, твоїх думок не відчували… — Блісс рішуче похитала головою. — Я казала, що в критичних ситуаціях ми можемо відгороджуватися, однак кому захочеться так жити, бодай годину?
— Мені, — відповів Тревіз. — І тому я мушу знайти Землю — щоб знайти ту саму вкрай важливу причину, яка спонукала мене обрати для людства таку жахливу долю, якщо ця причина є.
— Це не жахлива доля, але годі нам сперечатися. Я буду з вами — не як шпигунка, а як подруга й помічниця. Гея буде з вами не як шпигунка, а як подруга й помічниця.
— Найкращою допомогою від Геї було б спрямувати мене до Землі, — похмуро зауважив Тревіз.
— Гея не знає, де розташована Земля, — повільно хитнула головою Блісс. — Дом уже вам про це казав.
— Я не дуже в це вірю. Усе ж таки у вас мусять бути документи. Чому я так і не мав змоги їх побачити, поки був тут? Навіть якщо Гея справді не знає, я міг би отримати якусь інформацію із записів. Я доволі детально знаю Галактику, безперечно, набагато краще за Гею, і міг би вичепити звідти якісь натяки, на які Гея, можливо, не зверне уваги.
— Але про які документи ви говорите, Тревізе?
— Будь-які. Книжки, фільми, фонотеки, голограми, артефакти, будь-що, що у вас є. За весь час, що я тут пробув, я не бачив нічого, що міг би вважати історичним документом. А ви, Янове?
— Ні, — мовив, повагавшись, Пелорат, — але я не дуже шукав.
— А я тихцем шукав, але нічого не знаходив. Нічого! Можу лише припустити, що їх від мене приховали. І чому, цікаво мені? Не підкажете?
Гладеньке юне чоло Блісс прорізали зморшки здивування.
— Чого ж ви раніше не питали? Я/ми/Гея нічого не приховуємо і не брешемо. Ізолят — ізольована особистість — може брехати. Він обмежений і наляканий через свою обмеженість. Але Гея — планета-організм із чималими розумовими здібностями, тож не має страху. Брехати, створювати описи, що суперечать реальності, Геї абсолютно не потрібно.
— Тоді чому мені так ревно не дають побачити бодай якісь документи? — пирхнув Тревіз. — Дайте мені змістовну причину.
— Авжеж. — Вона виставила обидві руки перед собою долонями вгору. — У нас немає ніяких документів.
4
Пелорат отямився першим — здавалося, з них обох його це приголомшило менше.
— Моя люба, — ніжно мовив він, — це геть неможливо. Розумної цивілізації без документальних свідчень не буває.
— Я розумію, — звела брови Блісс. — Я радше маю на увазі, що в нас немає таких документів, про які каже Трев — Тревіз — чи на які він, імовірно, міг би натрапити. У мене/нас/Геї немає записів, друкованих видань, фільмів, комп’ютерних баз даних, нічого. Як на те пішло, різьблення на камені теж. От і все, що я маю на увазі. Звісно, оскільки в нас нічого такого немає, Тревіз нічого такого й не знайшов.
— Якщо у вас немає жодних документів, які я визнав би за документи, — спитав Тревіз, — що тоді у вас є?
— У мене/нас/Геї, — ретельно вимовила Блісс, так наче говорила до дитини, — є пам’ять. Я пам’ятаю.
— Що ви пам’ятаєте?
— Усе.
— Усю довідкову інформацію?
— Авжеж.
— Наскільки давню? На скільки років у минуле?
— На нескінченний проміжок часу.
— Ви можете надати мені історичні дані, біографічні, географічні, наукові? Навіть місцеві плітки?
— Усе.
— І все це в такій малій голівці. — Тревіз уїдливо вказав на праву скроню Блісс.
— Ні, — мовила вона. — Спогади Геї не обмежені вмістом конкретно мого черепа. Розумієте, — на мить вона стала офіційнішою, майже суворою — уже не лише Блісс, а сплав інших одиниць, — ще до початку історії мусив бути час, коли примітивні людські істоти хоч і пам’ятали події, та не могли говорити. Мову винайшли, щоб виражати спогади й передавати їх від особи до особи. Зрештою було вигадано писемність — щоб записувати спогади та передавати їх крізь час від покоління до покоління. Увесь технологічний прогрес відтоді прямував до збільшення місця для передавання й зберігання спогадів, до того, щоб полегшити процес згадування бажаних речей. Утім, коли особистості об’єдналися, сформувавши Гею, усе це віджило. Ми можемо звертатися до пам’яті, базової системи документування, на якій побудовано все інше. Розумієте?
— Хочете сказати, що загальна сума всіх мізків на Геї здатна пам’ятати набагато більше даних, ніж окремий мозок?
— Авжеж.
— Але якщо на Геї всі спогади поширюються через
