Фундація та Земля - Айзек Азімов
— Будь-яка, якої можна забажати. Те, що мені захочеться знати, зберігається в якомусь іншому розумі, можливо, у багатьох. Якщо це щось фундаментальне, наприклад, значення слова «стілець», воно є в усіх свідомостях. Однак навіть якщо це щось специфічне, щось, що є лише в одній маленькій частинці свідомості Геї, я все одно можу його видобути, коли потрібно, хоча згадувати, мабуть, доведеться трохи довше, ніж поширеніший спогад. Послухайте, Тревізе, якщо вам захочеться знати щось, чого немає у вас в голові, ви переглянете якийсь потрібний книгофільм чи скористаєтесь комп’ютерними базами даних. Я переглядаю весь розум Геї.
— І як же вам вдається не дати цьому морю інформації ринути у ваш мозок і розірвати череп?
— Ви дозволяєте собі сарказм, Тревізе?
— Нумо, Ґолане, — озвався Пелорат. — Не грубіть.
Тревіз перевів очі з однієї на іншого й помітним зусиллям дав обличчю розслабитися.
— Перепрошую. На мене тисне відповідальність, якої я не бажаю, але не знаю, як позбутися. Тож можу сказати грубість, коли не маю на те наміру. Блісс, мені справді хочеться знати. Як саме ви користуєтеся знаннями із чужих мізків, не зберігаючи їх після цього у власному та не перевантажуючи його можливостей?
— Не знаю, Тревізе, — сказала Блісс. — Не більше, ніж вам відомо про детальні механізми вашого ж мозку. Припускаю, ви знаєте, яка відстань від вашого сонця до сусідньої зірки, але не завжди свідомі її. Ви десь зберігаєте й за потреби завжди можете видобути це число. Якщо у вас не питатимуть, ви можете з часом його забути, але завжди матимете змогу піддивитися його з якоїсь бази даних. Якщо думати про мозок Геї як про величезну базу даних, то я можу до неї звертатися, але не маю потреби свідомо пам’ятати дані, якими скористалася. Скориставшись фактом чи спогадом, я можу одразу дозволити йому вилетіти з пам’яті. Власне, можу навмисне помістити його назад, так би мовити, на місце, звідки взяла.
— Скільки на Геї людей, Блісс? Скільки людських істот?
— Близько мільярда. Ви хочете конкретне число на цю мить?
Тревіз гірко всміхнувся:
— Я добре розумію, що ви можете запросити точне число, якщо забажаєте, але мене вдовольнить і приблизне.
— Власне, — сказала Блісс, — населення стабільне й коливається довкола конкретного числа, трохи більшого за мільярд. Я можу сказати, як саме число зростає чи падає відносно середнього значення, розширюючи свою свідомість і, ну, відчуваючи межі. Мені важко пояснити це краще комусь, хто ніколи цього не переживав.
— Проте мені здається, що мільярда людських свідомостей, частина з яких — діти, точно недостатньо, щоб утримати в пам’яті всі дані, необхідні складному суспільству.
— Але люди — не єдині живі істоти на Геї, Треве.
— Хочете сказати, що тварини теж пам’ятають?
— Нелюдський мозок не здатен так само щільно зберігати спогади, як і людський, і чималу частину як людського, так і нелюдського мозку мусять займати особисті спогади, заледве корисні комусь, крім конкретного компонента планетарної свідомості, який їх зберігає. Утім великі обсяги складних даних можуть і зберігаються у тваринних мізках, а також у рослинній тканині та мінеральному складнику планети.
— У мінеральному складнику? Тобто камінні та гірських хребтах?
— А деякі дані — в океані та атмосфері. Усе це також Гея.
— Але що можуть зберігати неживі системи?
— Багато чого. Щільність низька, але обсяги такі великі, що загальну пам’ять Геї здебільшого береже каміння. Спогади каміння трохи довше видобувати та замінювати, тож переважно воно містить «мертві» дані — те, щодо чого за нормальних умов рідко звертатимуться.
— Що відбувається, коли помирає хтось, чий мозок зберігає дуже важливу інформацію?
— Дані не зникають. Їх повільно витісняє з мертвого мозку розкладанням, проте часу поширити спогади в інші частини Геї більш ніж достатньо. А коли народжуються малюки, їхні нові мізки дорослішають, стають організованішими й не тільки накопичують особисті спогади та думки, а й отримують потрібні знання з інших джерел. Те, що ви називаєте освітою, — повністю автоматизований процес для мене/нас/Геї.
— Чесно кажучи, Ґолане, мені здається, цей устрій живого світу багато в чому свідчить на свою користь, — сказав Пелорат.
Тревіз зиркнув скоса на колегу-фундатора.
— Я цього певен, Янове, але не вражений. Якою б великою і різноманітною не була планета, вона представляє один мозок. Один! Кожен новонароджений мозок вплавлюється в ціле. Де ж можливість опозиції, незгоди? Коли ви згадуєте людську історію, на думку завжди спадає якась непересічна людина, чий непопулярний погляд суспільство може засуджувати, але яка зрештою все одно виграє та змінює світ. Який шанс, що на Геї колись постануть такі видатні бунтарі?
— У нас бувають і внутрішні суперечності, — повідомила Блісс. — Не кожен елемент Геї обов’язково погоджується із загальною думкою.
— Але вони, найпевніше, обмежені, — заперечив Тревіз. — Ви не можете допустити забагато сум’яття всередині єдиного організму, інакше він не працюватиме як слід. Якщо це не зупиняє прогрес і розвиток, то точно їх сповільнює. Чи можемо ми так ризикувати й нав’язувати такий устрій усій Галактиці? Усьому людству?
— То ви зараз ставите під сумнів своє рішення? — спитала Блісс без видимих емоцій. — Передумали й стверджуєте, що Гея — небажане майбутнє для людства?
Тревіз стиснув губи і завагався. Тоді повільно мовив:
— Я б хотів, але… не зараз. Я ухвалив рішення на певних підставах — підсвідомих — і доки не дізнаюся, які були ці підстави, не можу остаточно бути певним, наполягатиму на власному рішенні чи зміню його. Тож повернімося до питання Землі.
— Де, як ви відчуваєте, знайдете ці підстави. Це так, Тревізе?
— Таке в мене відчуття. Що ж, Дом каже, що Гея не знає, де розташована Земля. І ви, припускаю, з ним погоджуєтеся.
— Авжеж погоджуюся. Я так само Гея, як і він.
— А ви часом не приховуєте від мене знання? Свідомо, я маю на увазі.
— Звісно ні. Навіть якби Гея була здатна брехати, вам би вона не брехала. Усе ж таки ми залежимо від ваших висновків, і нам потрібно, щоб вони були точними, а для цього вони мають опиратися на реальність.
— У такому разі скористаймося вашою світовою пам’яттю. Перевірте минуле і скажіть, як далеко ви пам’ятаєте.
Виникло нетривале вагання. Блісс безвиразно дивилася на Тревіза, наче мить була в трансі. Тоді відповіла:
— П’ятнадцять тисяч років.
— Чому ви завагалися?
— На це потрібен був час. Старі спогади — дуже старі — майже всі в глибинах гір, потрібен час, щоб їх звідти видобути.
— Отже, п’ятнадцять тисяч років? Це тоді було заселено Гею?
— Ні, за найточнішими даними, що в нас є, це відбулося десь на три тисячі років раніше.
— Чому ви не впевнені? Ви — чи Гея — не пам’ятаєте?
— Це було до того, як Гея розвинулася настільки, щоб пам’ять стала планетарним феноменом, — сказала Блісс.
— Однак перш ніж ви змогли покладатися на колективну пам’ять, Блісс, Гея мусила вести записи. Записи у звичному сенсі — звукові, письмові, зафільмовані тощо.
— Гадаю, так, однак вони заледве б дожили до цього часу.
— Їх могли скопіювати, чи ще краще — перенести у планетарну пам’ять, коли та розвинулася.
Блісс спохмурніла. Вона
