Фундація та Земля - Айзек Азімов
— Пеле, любий, не панікуй, — усміхнулася Блісс. — Мікроорганізми також асимілюються з Геєю, потрапляючи в моє тіло з їжею чи в будь-який інший спосіб. Якщо здаватиметься, що вони завдають шкоди, то асимілюватимуться швидше, а щойно стануть частиною Геї, то шкоди вже не завдадуть.
Обід добіг кінця, і Пелорат ковтнув своєї суміші фруктових соків, підігрітої зі спеціями.
— Любі мої, — сказав він, облизнувши губи, — гадаю, саме час знову змінити тему. Мені здається, що єдиним моїм заняттям на борту є змінювання теми. Чому б це?
— Бо ми з Блісс можемо дискутувати до смерті, — похмуро відповів Тревіз. — Від вас, Янове, залежить порятунок нашої психіки. Яку тему ви хочете натомість обговорити, друже?
— Я продивився свої довідкові матеріали про Компореллон. Весь сектор, до якого він належить, рясніє давніми легендами. Вони датують заселення давнім минулим, першим тисячоліттям гіперпросторових подорожей. На Компореллоні навіть оповідають про легендарного засновника на ім’я Бенбаллі, хоч і мовчать про те, звідки він прибув. Кажуть, що спочатку їхня планета називалася Світом Бенбаллі.
— І скільки, на вашу думку, в цьому правди, Янове?
— Можливо, зернинка, але зернинка може виявитися ядром.
— Я ніколи не чув про якогось Бенбаллі. А ви?
— Ні, не чув, але вам відомо, що наприкінці епохи Імперії доімперську історію навмисне замовчували. У бентежні останні кілька століть імператори прагнули придушити місцевий патріотизм, адже дуже виправдано вважали його вплив руйнівним. Тож майже в кожному секторі Галактики справжній відлік історії, з усіма архівами та точною хронологією, розпочинали аж тоді, коли вплив Трентора там ставав відчутним, і цей самий сектор перетворювався на союзника Імперії чи був нею захоплений.
— Не думав, що історію так легко викорінити.
— Багато в чому й не легко, але цілеспрямований і могутній уряд може значно послабити її позиції. Ослаблена рання історія починає покладатися на розрізнений матеріал і зазвичай вироджується до казок. Ці казки неминуче обростатимуть перебільшеннями й змальовуватимуть сектор старшим і могутнішим, ніж він, найімовірніше, колись був насправді. І якою б сміховинною чи очевидно неможливою не була конкретна легенда, віра в неї поміж місцевих стає ознакою патріотизму. Я можу показати вам казки з усіх куточків Галактики — у них оповідають, ніби колонізування їхнього сектора розпочали вихідці із самої Землі, хоча батьківську планету вони так називають не завжди.
— Як іще вони її називають?
— По-різному. Іноді — Єдиною, а іноді — Найстарішою. Або часом — Місячним світом, і деякі надійні джерела кажуть, що це посилання на її величезний супутник. Щоправда, інші джерела стверджують, що справжня назва — Втрачений світ, а слово «місячний» — це метафора, яка означає «знівечений», «втрачений» чи «покинутий».
— Янове, зупиніться, — лагідно мовив Тревіз. — Ви можете вічно говорити про ваші надійні джерела та їхніх опонентів. Кажете, що ці легенди є скрізь?
— О так, мій любий друже. Майже. Вам варто лише продивитися їх, щоб отримати уявлення про людську звичку починати з якогось зернятка правди й нашаровувати на нього раз за разом відверту брехню — просто як устриці з Рампори, що роблять перлини з піщинки. Якось я натрапив саме на цю метафору, коли…
— Янове! Зупиніться знову! Скажіть, щось у легендах Компореллона відрізняє їх від інших?
— Ох! — Якусь мить Пелорат безтямно витріщався на Тревіза. — Відрізняє? Що ж, вони стверджують, що Земля від них відносно недалеко, і це незвично. Більшість світів, які говорять про Землю, як би вони її не називали, зазвичай не певні щодо її розташування; вона страх як далеко або ж у якійсь небувалії.
— Так, як-от дехто на Сейшеллі казав нам, що Гея розташована в гіперпросторі.
Блісс засміялася. Тревіз кинув на неї швидкий погляд:
— Це правда. Так нам сказали.
— Не сумніваюся, — сказала вона. — Це просто дивно. Звісно, нам вигідно, щоб вони в це вірили. Зараз ми просто хочемо, щоб нам дали спокій, а де можна бути в більшій безпеці та під надійнішим захистом, ніж у гіперпросторі? Якщо люди вірять, що ми там, то хай так і буде, навіть якщо це неправда.
— Так, — сухо мовив Тревіз, — водночас щось змушує людей вірити, що Землі не існує, чи що вона далеко, чи що вона вкрита радіацією.
— Крім компореллонців, — додав Пелорат, — які вірять, що вона відносно близько до них.
— Але все одно вважають її радіоактивною. Так чи інак, усі народи з легендами про Землю переконані, що вона недосяжна.
— Десь так, — погодився Пелорат.
— Багато хто на Сейшеллі вірив, що Гея недалеко, — вів далі Тревіз, — дехто навіть правильно визначив її зірку, проте всі вважали, що досягнути її неможливо. Деякі компореллонці могли бути певні, що Земля радіоактивна й мертва, але все одно визначити її зірку. Тоді ми дістанемось цієї планети, якою б недосяжною вони її не вважали. Саме так ми вчинили з Геєю.
— Гея хотіла прийняти вас, Тревізе, — зауважила Блісс. — Ви були безпорадні, коли ми вас захопили, але ми не бажали вам шкоди. Що як Земля теж могутня, але не доброзичлива? Що тоді?
— У будь-якому разі я мушу спробувати — і пристати на наслідки. Утім це моє завдання. Щойно я визначу розташування Землі та попрямую до неї, ви зможете полетіти геть. Я висаджу вас у найближчому світі Фундації чи відвезу назад на Гею, якщо наполягатимете, а тоді вирушу на Землю сам.
— Любий друже, — з помітною тривогою мовив Пелорат, — не кажіть такого. Я б і не подумав вас кидати.
— А я — кидати Пела, — вторувала Блісс, потягнувшись і торкнувшись щоки Пелората.
— Що ж, гаразд. Уже скоро ми будемо готові стрибнути на Компореллон, а після цього, сподіваймося, і до Землі.
Частина ІІ
Компореллон
Розділ третій
На пропускній станції
1
Увійшовши до їхньої кімнати, Блісс запитала:
— Тревіз казав тобі, що ми от-от стрибнемо крізь гіперпростір?
Пелорат, який зігнувся над оглядовим диском, підвів погляд.
— Власне, він щойно зазирав і сказав мені: «За пів години».
— Пеле, мені ця думка не до вподоби. Я ніколи не любила стрибки. Від цього дивне відчуття, наче вивертає зсередини.
Пелорат здавався трохи здивованим.
— Не знав, що ти космічна мандрівниця, люба Блісс.
— Не зовсім так, і не тільки тому, що я — складник глобального організму. Сама Гея зазвичай не подорожує регулярно. За самою моєю/нашою/Геїною природою я/ми/Гея не досліджуємо, не торгуємо та не літаємо для розваги. Та все ж необхідно мати когось на пунктах підльоту…
— Як коли нам пощастило зустріти тебе.
— Так, Пеле. — Блісс ніжно йому всміхнулася. — Подеколи необхідно відвідати з різних причин — зазвичай інкогніто — Сейшелл та інші зоряні регіони. Але інкогніто чи ні, це завжди означає стрибок, і, звісно, коли будь-яка частина Геї стрибає, це відчуває вся Гея.
— Це недобре.
— Могло бути й гірше. Значна частина Геї стрибок не переживає, тож ефект суттєво пом’якшено. Утім я, здається, відчуваю його набагато гостріше за решту Геї. Як я намагаюся пояснити Тревізові,
