Фундація та Земля - Айзек Азімов
Тревіз глянув угору, піднявши брови:
— Вибачте. Я тримав це в таємниці, чи не так?
— Так, але чому?
— Справді, чому? Мені цікаво, друже, чи справа тут не в Блісс.
— У Блісс? Ви просто не хочете, щоб вона знала? Друже, їй можна повністю довіряти.
— Річ не в тім. Який сенс їй не довіряти? Підозрюю, вона може вирвати будь-яку таємницю в мене з голови, якщо захоче. Гадаю, причина більш дитяча. Мені здається, що ви приділяєте увагу лише їй, а мене неначе більше не існує.
Пелорат здавався нажаханим.
— Але, Ґолане, це не так.
— Знаю, але я намагаюся аналізувати власні почуття. Ви щойно прийшли до мене з острахом за нашу дружбу, і, думаючи про це, я відчуваю, що маю такі самі страхи. Я відверто не зізнавався собі в цьому, але гадаю, що почуваюся відрізаним від вас через Блісс. Можливо, мені хочеться «зрівняти рахунок», роздратовано приховуючи дещо від вас. Гадаю, це по-дитячому.
— Ґолане!
— Я ж сказав, що це по-дитячому, правда? Але хто час від часу не буває дитиною? Утім ми з вами друзі. Ми зійшлися на цьому, а отже, я більше не гратиму в ігри. Ми летимо на Компореллон.
— Компореллон? — перепитав Пелорат, якусь мить не пригадуючи.
— Ви точно маєте пам’ятати мого друга-зрадника, Манна Лі Компора. Ми втрьох зустрічалися на Сейшеллі.
Обличчя Пелората помітно посвітлішало:
— Авжеж, пам’ятаю. Його пращури були з Компореллона.
— Якщо були. Не обов’язково вірити в усе, що казав Компор. Однак Компореллон — відомий світ, а Компор стверджував, що його мешканці знали про Землю. Що ж, то ми вирушимо туди й перевіримо. Може, це ні до чого не приведе, але це єдина вихідна точка, яка в нас є.
Пелорат із невпевненим виглядом прочистив горло.
— Ох, любий друже, ви впевнені?
— Тут нема в чому бути впевненим чи невпевненим. Це єдиний можливий напрямок, і який би він не був ненадійний, у нас немає вибору, крім як іти за ним.
— Так, але якщо ми робимо це на підставі слів Компора, то, можливо, варто обдумати все, що він нам розповів. Я ніби пригадую, що він вкрай рішуче запевняв, наче на Землі немає життя — що її поверхня радіоактивна й повністю безживна. І якщо це так, ми летимо на Компореллон дарма.
4
Вони втрьох обідали в їдальні, займаючи майже весь її простір.
— Дуже смачно, — констатував із чималим задоволенням Пелорат. — Це з наших початкових запасів із Термінуса?
— Ні, зовсім ні, — відповів Тревіз. — Ті давно скінчилися. Це частина запасів, які ми придбали на Сейшеллі, перш ніж вирушити на Гею. Незвично, правда? Якісь морепродукти, але доволі хрумкі. А щодо цього, я припускав, купуючи, що це капуста, але на смак геть не схоже.
Блісс слухала, але мовчала. Вона обережно длубалася в тарілці.
— Люба, тобі треба поїсти, — лагідно сказав їй Пелорат.
— Знаю, Пеле, і я їм.
— У нас є геянська їжа, Блісс, — повідомив Тревіз із дещицею не до кінця прихованої нетерплячості.
— Знаю, але я б воліла її зберегти. Ми не знаємо, скільки пробудемо в космосі, і я мушу про всякий випадок привчитися до їжі ізолятів.
— Все так погано? Чи Гея мусить їсти тільки Гею?
Блісс зітхнула.
— Власне, у нас є така приказка: «Коли Гея їсть Гею, ніщо не втрачається й не набувається». Це не більше ніж переміщення свідомості харчовим ланцюжком вгору та вниз. Усе, що я їм на Геї, і є Геєю, і навіть після того, як ця їжа бере участь в обміні речовин і стає мною, це досі Гея. Насправді завдяки цьому процесові дещо з того, що я їм, дістає шанс долучитися до інтенсивнішої свідомості, хоч решта їжі, звісно, перетворюється на відходи й опускається вниз у ланцюжку. — Вона рішуче поклала до рота шматок їжі, якусь мить активно пожувала, ковтнула й продовжила: — Це відображення величезного колообігу. Рослини ростуть і стають їжею для тварин. Тварини їдять і теж стають їжею. Будь-який померлий організм поглинають клітини плісняви, бактерії розпаду абощо — і це досі Гея. У цьому величезному колообігу бере участь навіть неорганічна матерія, і все в ньому отримує шанс час від часу долучатися до свідомості високого рівня.
— Усе це можна сказати про будь-який світ, — заперечив Тревіз. — Будь-який атом у мені має довгу історію, під час якої він міг побути частиною багатьох живих істот, чи частиною моря, чи грудки вугілля, чи каменю, чи частинкою вітру, який на нас дме.
— Але на Геї всі атоми також постійно є частиною вищої планетарної свідомості, про яку ви нічого не знаєте.
— Ну то що тоді станеться із цими овочами із Сейшелла, які ви їсте? Вони стануть частиною Геї?
— Стануть — доволі повільно. А всі відходи, які виведе моє тіло, так само повільно перестануть бути її частиною. Усе ж таки тому, що мене полишає, бракуватиме зв’язку з Геєю. Йому бракуватиме навіть менш безпосереднього гіперпросторового зв’язку, який я можу підтримувати завдяки високому рівню інтенсивності свідомості. Саме цей гіперпросторовий зв’язок допомагає негеянській їжі стати геянською — повільно, — коли я її з’їм.
— А як щодо геянської їжі в наших сховищах? Чи стане вона повільно негеянською? Якщо так, краще вам її з’їсти, поки можете.
— Про це немає потреби турбуватися. Наші геянські запаси дібрано так, що вони ще довго лишатимуться частиною Геї.
— Але що станеться, якщо ми вживатимемо геянську їжу? — раптово озвався Пелорат. — Як на те пішло, що траплялося з нами, коли ми вживали геянську їжу на самій Геї? Ми самі будемо повільно перетворюватися на Гею?
Блісс хитнула головою, і обличчям її майнув химерно стривожений вираз.
— Ні, те, що ви з’їли, для нас втрачене. Принаймні втрачено ті частини, що взяли участь в обміні речовин та потрапили у ваші тканини. Відходи ж лишилися Геєю або дуже повільно нею стали, тож зрештою баланс було збережено, але численні атоми внаслідок ваших відвідин припинили бути Геєю.
— Чому це? — поцікавився Тревіз.
— Тому що ви не змогли б витримати перетворення, навіть часткового. Ви були нашими гостями, які увійшли до нашого світу мимохіть, так би мовити, і ми мусили захистити вас від небезпеки, навіть ціною крихітних часточок Геї. Ми добровільно заплатили цю ціну, але без утіхи.
— Нам шкода за це, — мовив Тревіз, — але ви впевнені, що негеянська їжа чи деякі її різновиди, своєю чергою, не нашкодять вам?
— Ні. Те, що їстівне для вас, буде їстівним і для мене. Я просто матиму додаткову проблему з обміном речовин і перетворенням такої їжі на Гею, і на власні тканини теж. Це створює психологічний бар’єр, який сильно псує моє задоволення від їжі та змушує їсти повільно, але невдовзі я це подолаю.
— А як щодо інфекції? — з тривогою вигукнув Пелорат. — Не розумію, чому не подумав про це раніше. Блісс! У будь-якому світі, який ми відвідаємо, імовірно, будуть мікроорганізми, від яких у тебе немає захисту, і ти помреш
