ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
— Мабуть, оце — ядро нейрона, а ці нитки, що обплутали його, волокнини другого нейрона?
— Так, сусіднього. Це якраз місце, де відбувається перескік хвилі збудження, синапс…
— А що це за кружечки, ось тут, біля самої основи головного відростка?
— Це диски, призначення їх невідоме. Бачите, вони розташовані парами — один проти одного. Ними закінчуються тонесенькі волокнинки, що виходять з тіла нейрона. Спершу їх знаходили тільки в периферійних нервових закінченнях, і тому вважалося, що це дотикові апарати нервів. Але тут якраз нейрон із зрізу мозку.
Деякий час усі мовчали. Ридан напружено чекав, що скаже інженер. Нарешті той підвів голову.
— По-моєму, все зрозуміло, — просто сказав він.
— Що, органи настройки?!
— Так… Костянтине Олександровичу, ви пам’ятає: схему коливального контура? Це проста комбінація ємкості і самоіндукції, тобто конденсатора і котушки.
Микола взяв папірець і намалював на ньому схему:
— Ось бачите, зліва — дві пластинки конденсатора, справа — котушка. Змінний струм, який може мат в собі скільки завгодно різних частот, іде з антені зверху, але через цей контур піде лише та частота, в резонанс з якою контур настроєний. А настройка його залежить од відстані між пластинками конденсатора і від кількості витків у котушці. Такий контур — основа всякого приймача і всякого генератора електромагнітних хвиль.
Тепер дивіться, що тут, на ваших знімках. Бачите, оцей довгий відросток одного нейрона спірально обкручується навколо ядра другого. Це і є котушка самоіндукції. А диски, про які ви щойно говорили, — мікроскопічні конденсатори. Це ж безсумнівно! А крім того, в самому ядрі я бачу теж ледь помітні волокнинки, розташовані спіралеподібно, і це, очевидно, те, що в радіотехніці називається котушкою зворотного зв’язку. Шляхом індукції в цій котушці збуджуються електричні коливання тієї самої частоти, яка виникає в коливальному контурі. Я не знаю, як саме відбувається перестройка нейрона під впливом хвилі, що приходить, — на те тут біологія, а не фізика, — але ясно, що тут ми маємо у принципі той самий прилад, що і в будь-якому генераторі високої частоти.
— Це геніально! — вигукнув Ридан. — Виходить, я маю рацію: якщо вже ви знайшли в мозку конденсатори і котушки, то генератор мозкових хвиль буде збудований! Браво, Миколо Арсеновичу! Ви знову зробили блискуче відкриття.
— Ні, — замислено промовив Микола, — я тільки переконався в тому, що відкриття для фізики тут зробити не можна: ніякого іншого принципу електричного резонансу, крім цієї схеми, очевидно, не існує, якщо сама природа користується тими самими котушками і конденсаторами. Геніально, що людина осягнула силами свого розуму те, що становить основу діяльності цього самого розуму…
Розмова тривала за чаєм. Матуся не брав у ній участі і лише зрідка перекидався дотепами з дівчатами. Коли схема, намальована Тунгусовим, перестала цікавити співрозмовників, Матуся непомітно взяв аркуш і почав уважно вдивлятися в літери, написані з другого боку. Потім витяг свою маленьку записну книжку і, щось знайшовши в ній, раптом замислився.
Ганна вирішила відновити звичайний порядок за столом.
— По-моєму, ви і досі працюєте, професоре, — сказала вона, скориставшись зручною паузою. — А тим часом ми всі сидимо за столом і майже нудьгуємо. Ось чи не хочете розгадати, що це означає? Хто відгадає, тому приз… — Вона простягла батькові шифр Тунгусова.
Ні, Ридан ніяк не міг зупинити бурхливого потоку думок: Тунгусова треба залучити до спільної роботи за всяку ціну! Він бездумно подивився на аркуш, прочитав літери.
— Ні, Галю, нічого не розумію, здаюсь. — Він знову обернувся до Тунгусова. — Так от, Миколо Арсеновичу, давайте об’єднаємо наші голови, давайте разом розв’яжемо це велике завдання.
— А я знаю, — тихо сказав Матуся Ганні.
Тунгусов, незважаючи на всю урочистість звертання Ридана, ясно почув ці слова. Увага його роздвоїлась.
— Знаєте? — зраділа Ганна. — Ну, кажіть.
— А який приз?
— Вам… скляночку коньяку!
— А якщо я відгадаю тільки половину?
— Як це так?
— Так. Я знаю, що це, але не знаю, що воно означає. Тунгусов насторожився. Як, цей чоловік знає те саме, що й він сам?! Він робив страшні зусилля, щоб не показати Риданові, що майже не чує його.
— Ну, все одно, говоріть наполовину і одержите половину.
— Зараз не можу, — відповів Матуся, показуючи очима, що йому заважає присутність Ридана.
— Добре, тоді одержуйте авансом, — Ганна налила півскляночки коньяку, і Матуся урочисто і з очевидним задоволенням випив. — Тільки глядіть, сьогодні ж!
Було вже пізно, гості зібралися йти. Ридан торжествував: Тунгусов погодився з ним працювати.
— Ми організуємо електротехнічну лабораторію, добре обладнаємо її, дамо вам людей. І ніхто не заважатиме вам продовжувати в ній свою роботу. Тільки, Миколо Арсеновичу, любий, швидше як-небудь влаштовуйте це.
Ганна погрозила батькові пальцем.
— Спершу сушарка. Дивіться, Миколо Арсеновичу!
— Звичайно, звичайно! Сушарка скоро буде готова. Отоді й почнемо нове життя.
Ганна зійшла вниз провести гостей. Вони вийшли в сад, що оточував особняк.
— Ну, тепер виправдовуйте аванс, товаришу Матуся, — сказала вона.
— Так це ж дуже просто, я тільки не хотів говорити в присутності професора. Ви ж самі просили не торкатися цієї теми при ньому.
— Я просила?!
— Атож! Ідеться… про його виступ у Будинку вчених.
— Не розумію, до чого тут це?
— Невже ви не пам’ятаєте, що тоді було! Тоді професор несподівано замовк, підійшов до дошки і почав писати на ній крейдою. Я потім подивився і переписав собі в книжечку про всяк випадок.
