ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

означає, що хвиля йде по безперервному шляху. Навпаки, шлях її весь час переривається, і це у свій час викликало цілу епопею досліджень та суперечок серед фізіологів на тему про те, як перескакує збудження через ці перериви нервового шляху. Але коли я пересвідчився в електромагнітній природі нервового струму і навіть спіймав його хвилю на деякій відстані від мозку, мені стало ясно, що нічого дивного в цих «перескоках» нема…

— Дозвольте, дозвольте! — зацікавився Тунгусов. — А що це за перериви у нервах?

— А ось що. Будь-який нерв являє собою ланцюжок з ряду розташованих одна за одною нервових клітин, так званих нейронів. Кожен нейрон складається з ядра з маленьким ядерцем всередині. Від ядра відходить різна кількість відростків, що мають форму волокон, витких ниток, гілок з багатьма відростками і т. д. Але один з відростків завжди довший за інші, він переходить у нервове волокно, яке своєю структурою дуже схоже на добре ізольований провід, швидше навіть кабель, вміщений у кілька оболонок-ізоляторів. Ось із таких нейронів і складається нерв, причому два сусідніх нейрони ніколи не зростаються між собою, але тонесенькі волокна, що відходять від одного з них, розташовуються навколо ядра другого, не торкаючись його поверхні. Це так званий синапс. Отут хвиля збудження і перескакує з нейрона на нейрон…

— А в мозку теж є нейрони? — спитав Тунгусов.

— Так. Вони скрізь, де є нервова тканина.

— Виходить, тут, у місці зближення нейронів, і треба шукати органи настройки.

— Чому? — не розумів Ридан.

— Ну, звичайно. Ви ж самі казали, що кожен нерв може проводити певну гаму частот. Виходить, він повинен бути настроєний в резонанс з випущеною з мозку хвилею. А як би інакше хвиля перескочила на другий нейрон, коли б не було якогось пристосування для настройки наступного нейрона в резонанс? Це ж те саме, що в радіоприймачі: хвиля з антени іде, але вона не приводить у дію репродуктор доти, поки ви не настроїте приймач у резонанс з цією хвилею. Адже і в приймачі теж робиться такий синапс — перерив на шляху хвиль, що йдуть від антени в землю. Але там настроює людина, обертаючи пластинки конденсатора, а нейрон, очевидно, має здатність сам настроюватися під дією хвилі, що приходить до нього.

— Блискуче! — вигукнув захоплено Ридан. — От що значить володіти предметом! Знаєте що? Ви зараз спростували одне з основних заперечень моїх противників. Вони міркують так: електромагнітні хвилі поширюються з швидкістю триста мільйонів метрів на секунду, а нервові збудження — з швидкістю всього кілька десятків метрів; виходить, нервове збудження не може бути електричним явищем. Але тепер зрозуміло, чому відбувається уповільнення: на настройку кожної ланки нерва потрібен час! О-о, це дуже важливе відкриття, запевняю вас! Виходить, у синапсах треба шукати органи настройки… Стривайте, що ж це я! У нас же є знімки нейронів! І якраз сьогодні мали сфотографувати препарати, забарвлені новим способом. Справа в тому, що ці тонесенькі волокнини, які оточують тіло нервової клітини, надзвичайно погано піддаються забарвленню і тому здебільшого майже не помітні. — Він кинувся до столу і почав ритися в його шухлядах. — Що за чорт! Нема цих знімків. Доведеться подзвонити Муттеру.

Матуся серед багатьох інших обов’язків відав усією фотографічною справою в інституті. В його розпорядженні була фотолабораторія і фототеки всіх дослідних лабораторій. У красивому бюро з безліччю шухляд з номерами і написами в алфавітному порядку лежали тисячі знімків, старанно розсортованих по конвертах. Сувора система, зручний порядок з’являлися скрізь, до чого доторкався цей великий артист організаційних справ. Муттер жив у цьому ж провулку, навпроти інституту.

— Нема сьогоднішніх знімків? — відповів він Риданові. — Зрозуміло, вони сохнуть у фотолабораторії. Ключ у мене, зараз прийду і знайду.

Огляд інституту був припинений. Ридан і Тунгусов, обидва збуджені цікавою розмовою, повернулися у квартиру професора.

— Ну, дівчата, — радісно вигукнув професор, входячи до їдальні, — здається, мої справи налагоджуються! Микола Арсенович на ходу робить одне відкриття за одним і скоро вже напевне винайде генератор біопроміння! Я думаю, що для цього йому варто лише напитися чаю, закусити…

Дівчата сміялися, прибираючи зі столу книжки і зошити.

— Що це ви вивчаєте? — спитав Микола.

— Німецьку мову, — засмучено зітхнула Наталя. — Страх яка важка! Якби не Галя, нічого б не засвоїла.

Нова думка раптом виникла в голові Миколи.

— А ви добре знаєте німецьку мову, Ганно Костянтинівно?

— Вона вільно говорить по-німецьки, — із заздрістю відповіла за неї Наталя, виходячи з книжками з кімнати.

Ридан у кабінеті говорив з кимось по телефону.

— У мене є до вас серйозне прохання, — тихо сказав Микола Ганні.

Та мовчки звела на нього трохи здивовані очі, і Микола мало не знітився під цим поглядом. Він вийняв блокнот.

— Зараз я напишу вам сім літер латинським шрифтом. Це ключ до шифру, який треба розгадати… — Він коротко розповів історію таємничих літер. — Можливо, вам допоможе знання німецької мови, хоча це сумнівно. Мій кореспондент — очевидно, друг, а не ворог, — сказав, нібито це щось усім нам добре знайоме. Я зрозумів так, що для розшифрування ніяких спеціальних знань не потрібно, треба тільки догадатися.

— Розумію, — серйозно відповіла Ганна. — Давайте, подумаю.

Микола написав на аркушику літери, що мучили його, і передав Ганні. В цей час у кабінеті залунали голоси.

— Це Матуся, татів помічник. Ми його так прозвали: його прізвище Муттер. Я думаю, особливо ховати цей напис не варто?

— Звичайно. Навпаки, хай угадує, хто хоче. Не треба тільки говорити, в чому справа.

Ганна поклала папірець на стіл. Ридан влетів у їдальню, розмахуючи пачкою фотографій. За ним, як кулька, вкотився Матуся.

— От, Миколо Арсеновичу, познайомтесь. — Він відрекомендував їх одного одному. Дивіться, які прекрасні результати. Оце забарвлення! Вийшли волокна, яких я раніше не бачив. Тепер у їх розташуванні немовби і якась закономірність…

Микола