Темні уми - Олександра Бракен

доведеться його стримувати, коли ми підійшли до гурту хлопчиків, але з кожним кроком його злість, здавалося, згасала. Хлопці знову згуртувались біля перевернутого стенда з нудлсами неонового кольору. Найвищий з них, із кучмою кучерявого брунатного волосся на тонкій, наче олівчик, шиї, вийшов уперед, зоставивши позаду себе рудуватого хлопчину, котрий озивався до нас раніше, і двох широкоплечих білявців, імовірно, братів.

— Послухайте, чуваки, перепрошуємо, — мовив він.

— Ви завжди отак чудите? — запитав Лаям. — Нападаєте на людей, не перевіривши навіть, чи вони озброєні, — причому на таких самих, як і ви?

Ватажок наїжився:

— А може, ви мисливці за головами?!

— Та й ця ваша Жовта начудила тут такого! — Рудуватий показав на полиці. — Дівчину треба тримати на ланцюгу.

— Притримай язик! — зірвався Лаям. Біляві брати зробили крок уперед, у їхніх очах засвітився виклик. — Вона б не запанікувала, якби ви не націлили на нас пістолети.

— А нам би не довелося до них вдаватися, якби ви зважили на наше застереження відразу й подалися геть.

— А ви ж нам скільки часу дали, щоб забратися?! — гаркнув Лаям.

— Послухай-но, ми можемо переливати з пустого в порожнє хоч рік, справи це не вирішить, — устряла я. — Ми хотіли тут заночувати, але якщо ви хазяйнуєте тут абощо, ми підемо геть. Ми прийшли тільки за цим — за дахом над головою.

— За дахом? — перепитав ватажок.

— Даруйте, хіба я затинаюся?

— Ні, але в мене досі кров з вух юшить від ядерного вибуху, влаштованого вашою Жовтою, — проричав він. — Про всяк випадок, може, повториш, мала.

Лаям рвучко випростав руку, не дозволивши мені вийти на стежку війни першою, хоча я вже збиралася це зробити.

— Ми просто хотіли зостатися тут на ніч. Проблем нам не потрібно, — сказав він сухо.

Ватажок знову зміряв мене очима з голови до п’ят, зупинивши погляд на опущених та стиснутих у кулаки руках, притиснутих до плаття.

— Мабуть, ви їх знайшли.

Ватажка звали Ґреґ, і він був родом з Меканіксвіля, що у Вірджинії. Знервований рудий відмовився називатися, але решта кликали його Колінз. Я зауважила, що він із якогось пенсильванського містечка, але більше він нікому нічого не розповідав. Білявці — які, як я й здогадалась, були братами — Кайл і Кевін. Єдине, що об’єднувало цю вбогу ватагу, окрім моря харчів і ворохобної кількості зброї та ножів, — табір у Нью-Йорку, у якому вони перебували разом і який з любов’ю називали Чортова Осляча Дупа.

За спільним обідом з фруктових перекусів, чипсів і печива вони розповіли вкрай драматичну — і вкрай малоймовірну — історію про те, як втекли з-під опіки ССПівців.

— Стривайте, дайте-но я перепитаю, — мовив Чабс, і при цьому його обличчя недовірливо витягнулося. — Вас перевозили з табору в табір?

Ґреґ зіперся на одну зі скляних вітрин морозильної камери.

— Нас не перевозили в інший табір. Вони збирали якомога більше хлопців і казали, що переводитимуть до іншого закладу для тестувань, що у Меріленді.

— Тільки хлопців? — запитав Чабс.

— У нас там дівчат не було, — сповненим розчарування голосом промовив Ґреґ. Значною мірою цим і пояснюється те, що він досі присувається до мене, хоч як далеко я від нього відсуваюся. — Але я певен, що їх би теж посадили в автобус.

— Дивно, що вони взагалі вам так багато пояснювали, — мовила я, намагаючись знов повернути розмову у попереднє русло. — Гадаєте, вони справді вас туди везли?

— Ні, — втрутився в розмову Колінз. — Було цілком очевидно, що їм наказали позбутися нас.

— Отже, під час шторму затопило дорогу, в результаті чого автобус перевернувся, давши вам змогу втекти?

Мені теж не вірилося у цю частину історії. Невже все для них склалося настільки легко? Просте втручання Природи-матінки — і ось їх врятовано, винесено хвилею до свободи та нового життя, достоту як у Біблії? А як щодо подробиць про ССПівців, котрі їхали з ними?

— Відтоді ми переховуємося. Десь півроку знадобилося, щоби повідомити батькові, що я живий-здоровий, і ще три місяці, щоб отримати від нього таку-сяку відповідь.

Чабс нахилився уперед.

— Як саме ви з ними зв’язались? Через Інтернет?

— Та ні, чуваче, — відповів Ґреґ. — Після тих терористичних оборудок ти навіть кулінарних рецептів в режимі онлайн не зможеш відшукати, щоби ССПівці не пронюхали і не вдерлися до тебе в кімнату. Для цього їм досить натяку на проблему.

— Що за терористи? — перервала я.

— Ліга, — пояснив Чабс. — Хіба не пригадуєш — ах… — Він ніби усвідомив, що помилився, бо на якусь секунду затнувся, а потім із властивим йому терпінням взявся розжовувати: — Три роки тому Ліга зламала урядову базу даних Псі, намагаючись розмістити в мережі для широкого загалу дані про табори. Водночас інші угруповання скористались такою підказкою, щоби хакнути банки, біржі та Держдепартамент…

— Тож вони вдалися до