Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
— Містере Секретар, ми не маємо жодних заперечень проти пильного погляду публіки. І ми дійсно наполягаємо на цьому.
— Це смішно!
— Можливо. Але я працюю на клієнта так, як вважаю за краще. Якщо ми досягнемо домовленості, що вплине на Людину з Марса, а також на планету, яка є його домом. Я хочу, щоб кожна людина на цій планеті отримала можливість точно знати, як це було зроблено і в який спосіб домовлено. З іншого боку, — якщо ми не зможемо домовитися, — люди повинні почути, як і де перемовини перервалися. Ніяких засідань Зіркової палати[37], містере Секретар.
— Прокляття, чоловіче, я не говорю про таємні засідання, і ви це знаєте! Я просто маю на увазі тихі, організовані перемовини, без зіткнення лобами!
— Тоді дозвольте пресі бути присутньою завдяки камерам та мікрофонам... Але з ногами та лобами десь неподалік, надворі. Це дещо мені нагадало: у нас візьмуть інтерв'ю, у мого клієнта і в мене, на одному з каналів сьогодні ввечері. Тоді я наголошуватиму на тому, що ми хочемо цілковитої публічності протягом найближчих перемовин.
— Що? Ви не можете зараз давати інтерв'ю: це повністю суперечить загальному характеру цього обговорення.
— Я так не вважаю. Ми ж, звісно, не обговорюватимемо там саме цю приватну розмову. Але ви стверджуєте, що кожен звичайний громадянин повинен отримати ваш дозвіл на те, щоб говорити з пресою?
— Ні. Звісно ж, ні — але...
— Боюся, у будь-якому разі вже надто пізно. Всі домовленості вже укладено, і єдиний спосіб, яким ви можете це зупинити — так це відправити більше фургонів з вашими вбивцями, з ордерами чи без. Але боюся, що вони все одно не встигнуть. Єдина причина, через яку я про це згадую, — мені спало на думку, що ви захочете з'явитися у випуску новин — незадовго до цього інтерв'ю, — сказавши публіці, що Людина з Марса повернувся з лікарні в Андах... А зараз відпочиває у Поконосі. Таким чином ви уникните будь-яких можливих заяв про те, що уряд цим здивований. Ви зі мною згодні?
— Я з вами згоден, це й так зрозуміло.
Генеральний Секретар кілька хвилин мовчки дивився на Гаршоу, а потім сказав:
— Будь ласка, почекайте.
Він цілковито зник з екрану. Гаршоу жестом показав Ларрі підійти, а в той же час підняв іншу руку і прикрив нею мікрофон.
— Послухай, синку, — прошепотів він, — з тим зламаним радіоприймачем я безглуздо блефую. Я не знаю, куди він пішов, щоб видати той випуск новин, який я запропонував... Чи щоб знову спустити на нас усіх собак, поки я прив'язаний до телефону. І не знатиму в жодному разі. З усіх ніг біжи звідси, задзвони Тому Маккензі і скажи йому, що, коли він зараз же не вишле майстра, то пропустить найбільшу історію з часів падіння Трої. Тоді будь обережним, коли повертатимешся додому: там можуть бути копи в засідках.
— Зрозумів. Але як я подзвоню Маккензі?
— Гм... — Дуглас знову сів біля екрану. — Поговори з Міріам. Йди.
— Докторе Гаршоу, я взяв до уваги вашу пораду. Випуск новин, як ви й казали... Плюс кілька важливих деталей.
Дуглас тепло посміхнувся, гарно прикидаючись звичайною публічною особою.
— Немає сенсу грати у півсили, і я це бачу. Якщо ви наполягаєте на публічності, то немає способів зупинити вас. Нерозумно виносити дослідницькі перемовини на публіку. Тож я додав до випуску, що правління домовилося обговорити майбутні міжпланетарні відносини з Людиною з Марса, щойно він відпочине від подорожі, і ми зробимо це публічно... Абсолютно публічно. — Його посмішка стала холодною, і він більше не здавався як старий добрий Джо Дуглас.
Гаршоу весело, з щирим захватом, посміхнувся. Що ж, старий крадій зумів ухилитися від удару і перетворив поразку на блискучий хід правління.
— Просто чудово, містере Секретар! Завжди значно краще, якщо у таких питаннях пропозиції звучать офіційно, від уряду. Ми прийдемо просто перед початком!
— Дякую. А зараз щодо особи Кекстона... Допуск преси не стосується його. Він може сидіти вдома, дивитися все по стерео-баченню і склепати з цього свою брехню — що він, без сумніву, і зробить. Але на перемовинах його не буде. Вибачте. Ні.
— Тоді не буде ніяких перемовин, містере Секретар. І немає значення, що ви сказали пресі.
— Не думаю, що ви мене зрозуміли, захиснику. Цей чоловік огидний мені. Особистий привілей.
— Ви маєте рацію. Це — саме питання особистого привілею.
— Тоді більше не говорімо про це.
— Ви неправильно мене зрозуміли. Це й справді особистий привілей. Але не ваш. Сміта.
— Що?
— Ви маєте привілей обирати собі порадників, які будуть присутні на цих перемовинах — і ви можете запросити хоч самого Диявола: ми не будемо заперечувати. Сміт має привілей обирати своїх порадників, які теж будуть присутні. Якщо Кекстона там не буде, то й нас там не буде. Насправді ви знайдете нас на сусідній вулиці, на якійсь зовсім іншій конференції. Вам там зрадіють. Особливо в тому випадку, якщо ви володієте мовою гінді. Зараз ви мене розумієте?
Запала тиша, а Гаршоу розмірковував над тим, що людина віку Дугласа насправді не повинна собі дозволяти таких очевидних приступів гніву. Дуглас не зник з екрану, але він тихо перемовлявся з кимось за кадром. Нарешті він заговорив, звертаючись до Людини з Марса.
Майк стояв біля екрану весь цей час, так само тихо і щонайменше так само терпляче, як і Свідок. Дуглас звернувся до нього:
— Сміте, чому ти так наполягаєш на такій безглуздій умові?
Гаршоу поклав руку на Майкове плече і поспішно сказав:
— Не відповідай, Майку! — тоді до Дугласа:
— Ну-ну, містере Секретар! Правила, будь ласка! Ви не можете питати у мене, чому мій клієнт дав мені такі вказівки. І дозвольте додати дещо згідно правил: мій клієнт вивчив англійську зовсім недавно, тож не можна очікувати, що він сам говоритиме з вами. Якщо ж ви спочатку потурбуєтеся вивчити марсіанську, я, можливо, дозволю вам поставити це питання знову... його мовою. Або й ні. Але точно не сьогодні.
Дуглас зітхнув.
— Дуже добре.
