Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

— Ось дивіться, — говорив Максим Федорович, — я прапорцями відзначив наш пункт і озеро Верхнє. Над сорок шостою паралеллю я поставлю палець. Земна куля обертається, а щось нерухоме двічі за оберт з’являється в атмосфері над нашими головами: тут, на Україні, і над озером…

— Отже, — перебив його Григор’єв, гостроносий чоловік з високим чолом, фахівець у галузі поширення радіохвиль, — по-вашому виходить, що навколо земної кулі щось обертається і двічі на добу викликає міраж з допомогою невідомого механізму? Так виходить? Отже, якийсь супутник, що його ми ніяк не можемо розгледіти, обладнаний періодичним пристроєм, своєрідним годинниковим механізмом, двічі, якщо підтвердиться ваш здогад, Максиме Федоровичу, щось таке чинить у нашій атмосфері, після чого ми бачимо на небі морські хвилі, кораблі й тому подібне.

— Трохи дивно… — мовив метеоролог, уважно спостерігаючи за виразом обличчя Максима Федоровича, — трохи дивно, що ви, Максиме Федоровичу, зробили наголос на тому, з дозволу сказати, факті, що сто двадцять градусів складають третину земної кулі… Чогось ви не договорюєте, Максиме Федоровичу!

— Правда ваша, правда ваша, — відказав Топанов і, обхопивши долонею ніжку глобуса, почав поволі обертати його, підштовхуючи кулю великим пальцем. — Завтра вранці американці знову побачать міраж, — ніби сам собі говорив Топанов, а через вісім годин його побачимо ми. Отож має бути й третє місце, товариші! — Топанов зупинив глобус і ввіткнув у блакитну пляму океану третю шпильку з прапорцем. — Можливо, все це лише звичайний збіг, але надто вже привабливо.

— Здорово! — сказав метеоролог. — Але на чому ґрунтується ваша впевненість у тому, що існує третє місце, де теж можна спостерігати марево? Чи немає тут не до кінця усвідомленої вимоги симетрії явища?

— Міркування симетрії може виявитись вирішальним! — вигукнув хтось із тих, що сиділи віддалік за столиком. — Там, де ми мало знаємо, симетрія майже завжди виводить на правильну путь.

— Ні, товариші, — сказав Максим Федорович, — я не думав про симетрію, я думав про інше. Ми тепер знаємо, що Алексєєв надіслав ракети невідомого призначення. Коли це так, коли дослід, як повідомляв Алексєєв, удався і його незрозумілим поки що наслідком є міраж, то нащо, скажіть на милість, треба було Алексєєву влаштовувати такий самий міраж над Америкою? Очевидячки той пристрій, який обертається над нами, починає діяти через кожні вісім годин, а поява картин над Америкою — це, так би мовити, лишки виробництва, чи що… Отже, міраж має з’являтися ще через вісім годин ось у цьому третьому місці, біля Курильських островів.

— Міраж — другорядне явище?! — захвилювався метеоролог. — Ні, ні, створення, хай з незрозумілою поки що метою, таких відбивних площин в атмосфері з таким грандіозним збільшенням може бути лише самоціллю, вже це забезпечувало Алексєєву таку славу, що…

— Але ж Алексєєв вивчав властивості вакууму! — мовив я. — Саме властивостями вакууму він і займався, на це вказують затверджені плани його робіт, про це свідчать списки замовлених і надісланих йому приладів, про це…

— Ні! — вигукнув Максим Федорович. — Ні, не лише вакуумом цікавився Алексєєв. Я знав його досить близько, доводилося стикатись по роботі. Найбільше за все на світі Алексєєв цікавився зірками. їхнім виникненням, їхньою еволюцією. Що чекає зірку? Що чекає наше Сонце? Ось що було пристрастю Алексєєва, ось чим він тільки й жив. А безповітряний простір, вакуум?.. Маю таке передчуття, що без зірок і тут не обійшлося. — Максим Федорович простягнув папірця Григор’єву. — Ось тут я записав, на сто п’ятдесят третьому меридіані східної довготи, біля самих Курил. Якраз третина земної кулі від нашого місця.

— А це заманливо, — мовив Григор’єв. — І це легко перевірити.

— Даруйте, — несподівано втрутився метеоролог (лише тепер я дізнався, як його прізвище: це був досить відомий фахівець з фізики атмосфери Леднєв). — Даруйте! Я все ж таки заперечую, що це явище може бути пов’язане з якимось штучним супутником! Чому міраж не виникає у всіх пунктах, над якими проходить супутник?

— Мабуть, це супутник періодичної дії, — сказав Григор’єв. — Кожні вісім годин він виявляє себе.

— Періодичної дії… — протяг Леднєв. — Щось занадто вже складно.

— Є ще одна думка, — сказав Максим Федорович. Він витяг з кишені рулетку і, натиснувши кнопку, розкрутив гнучку сталеву стрічку з нанесеними на неї сантиметровими поділками. Стрічка завдовжки два метри була схожа на тонку шпагу. Максим Федорович зігнув стрічку обручем і наклав на глобус. Всі з напруженням стежили за ним.

— Ну що ж, це звичайна шкільна схема для демонстрування руху супутника над поверхнею Землі, — сказав Леднєв. На обличчі Григор’єва завмерло чекання. Я був трохи розчарований надто вже простим підходом до справи з боку Максима Федоровича. “Чи не забагато він на себе бере, — подумав я, — хоча… Якщо виявиться, що міраж видно і з Курил…”

— Ось що, — заговорив Максим Федорович, і знову його хвилювання передалося нам, — ось що… Чи є на орбіті якісь особливі точки, точки, в яких супутник може викликати міраж? Чи є такі особливі точки?

Все, що було потім, потонуло у вигуках, всі позіскакували з своїх місць. Крізь гамір можна було почути: “Це перигей! Не поспішайте! Дідько, а не людина!”

Григор’єв узяв з рук Максима Федоровича стрічку, зігнуту обручем, і, наклавши її на глобус, показав на те місце, в якому стрічка рулетки була найближче до його поверхні.

— Тут, — мовив він, — у перигеї супутник викликає міраж. Це ви хотіли сказати, Максиме Федоровичу? І це найпростіше вирішення питання!

Якщо повний оберт супутника становить вісім годин, — сказав один з астрономів. — Саме вісім годин.

— Так, цілком правильно, тоді в момент проходження перигею під супутником буде вже не озеро Верхнє, а ми з вами, товариші, а ще за вісім годин будуть Курили, — кажучи це, Григор’єв обертав глобус. — Так, це дуже просто! І періодичність дії пояснюється цілком природно…

Вибір випав на мене. За кілька годин я був у Москві.