Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Володимир Миколайович Владко
Знову по залі пронеслася буря оплесків.
— Два роки тому другий радянський ракетний корабель вилетів з Землі. Він облетів навколо Місяця, згідно з нашими розрахунками, і, повернувши назад, прилетів на Землю. Всі ви знаєте про це. Ви бачили фотографії, зроблені автоматичним апаратом, що був у ракетному кораблі. Ці фотографії, між іншим, ще раз довели, що на Місяці немає й не може бути життя. Але не для того, звісно, був відправлений цей наш другий ракетний корабель на Місяць. Тепер, після двох польотів у міжпланетний простір, ми вже маємо великий досвід зореплавання, практичний досвід найпередовішої в світі радянської науки. І тепер ми можемо летіти на Венеру, щоб знайти там ультразолото та інфрарадій, взяти їх і привезти на Землю. Підкреслимо, що це наше завдання, певна річ, тільки попереднє. Адже хоч який би не був великий наш міжпланетний корабель, скільки ми зможемо привезти з собою нових елементів? Порівняно дуже невеличку кількість. Для експериментів цілком досить, для перших спроб, мабуть, теж вистачить. Але все одно цього буде дуже мало — порівняно з потребами великої нашої країни. Отже, наш політ буде лише початком регулярних міжпланетних сполучень. Ми прокладемо шлях, трасу в міжпланетному просторі — і інші радянські ракетні кораблі полетять тим шляхом!.. Ось чому так важливо передбачити все для нашої подорожі, щоб вона обов’язково принесла нам успіх. Кілька років готувалися ми до цього польоту. Ми обрахували все, ми зважили всі можливості, які тільки можна було передбачити. Ми озброєні знанням, досвідом, натхнені довір’ям до нас нашої великої радянської Батьківщини — і ми виконаємо наше завдання!
Знову оплески. Проте академік Риндін відразу ж спинив їх:
— Друзі мої, зачекайте! Краще збережіть ваші. оплески до того часу, коли ми повернемося. Перед нами — велика, трудна й довга подорож невідомим океаном всесвіту. З цього приводу мені пригадується красива стародавня казка, відомий грецький міф про аргонавтів. Пам’ятаєте його? Там розповідається про відважних казкових героїв, моряків, які на малесенькому кораблі вирушили в далеку подорож, шукаючи чудесне золоте руно, шкіру чарівного барана, яке, як вони гадали, могло творити чудеса. На своєму маленькому кораблі, що звався «Арго», ці моряки пропливли Егейським морем, перепливли невідоме їм до того часу Чорне море, яке здавалося мандрівникам безкраїм і загадковим. Стародавній міф каже, що ті моряки знайшли золоте руно, вийшли переможцями в небезпечному поєдинку з грізними силами природи. Красива казка, яку я завжди згадую, думаючи про нашу подорож… Адже й ми так само попливемо невідомим і безмежним океаном космосу, долаючи його бурхливі ефірні хвилі, можливі шторми й бурі ще незнаних нами стихійних сил, шукаючи наше ультразолоте руно…
Академік Риндін схвильовано спинився і подивився навколо.
— Проте, звісно, це лише поетичне порівняння. Друзі мої, сьогодні ми на довгий час прощаємось з вами. Як ви вже знаєте, завтра ми вилітаємо. Три чоловіка будуть пасажирами цього корабля. Я керую експедицією. Зі мною летить Вадим Сокіл, відомий інженер і геолог, що має завдання розшукати й здобути на Венері дорогоцінні елементи. Третій наш супутник — уславлений мандрівник і мисливець Борис Гуро. Я знаю, дехто з вас дивується — навіщо до складу експедиції увіходить мисливець? Зараз ви все зрозумієте. Насамперед товариш Гуро такий самий науковий працівник, як і ми з Соколом. Але, крім того, він має надзвичайно цінний досвід мандрівника, мисливця, людини, яка вміє не втрачати мужності під час найбільших небезпек. А наша експедиція мусить бути готова до всього. Навіть до зустрічі з тими доісторичними страховищами, які, можливо, існують ще на Венері. Ця молода планета настільки молодша від Землі, що там напевно тепер відбувається період, аналогічний земному юрському. Як і колись на Землі, там ще немає людини. Серед диких хащів папоротей та інших доісторичних рослин там, можливо, вільно блукають дивні страховища — напівфантастичні ігуанодони, бронтозаври, мегалозаври… Якщо так, — ми побачимо їх, зустрінемося з ними. І Борисові Гуро доведеться взяти на себе оборону своїх товаришів від небачених ніколи досі потворних хижаків. Ось чому він летить з нами. З його допомогою ми витримаємо можливий напад на нас страшних чудовиськ. Більше того, ми можемо лише шкодувати, що наш ракетний корабель не вмістить у собі якесь таке страховище, бо напевне Борис Гуро допоміг би нам спіймати, привезти сюди і показати вам, як зразок, хоча б одного мегалозавра…
Академік Риндін зачекав, поки спиниться викликаний його жартом сміх, і закінчив:
— Всі ми, пасажири нашого ракетного корабля, знаємо, любимо й поважаємо один одного. Наша велика ракета вмістить у собі все, потрібне нам під час подорожі. За сто сорок шість днів ми будемо вже на Венері, на цій молодій і невідомій ще нам планеті. Ми вивчимо її, ми дістанемо там потрібні нам дорогоцінні елементи і привеземо їх для нашої радянської Батьківщини. Я не хочу затримувати вашу увагу переліком наших спеціальних наукових завдань, як-от вивчення умов міжпланетної подорожі, впливу космічного проміння, вивчення фауни і флори Венери. Але я хочу підкреслити: ми щасливі довір’ям до нас Батьківщини і певні, що виконаємо всі наші завдання. До побачення, мої друзі і товариші, до побачення! Завтра старт нашої ракети. Завтра ми вилітаємо у всесвіт. До побачення, друзі й товариші!
І знов оплески розляглися по цілому Радянському Союзу. Академік Риндін сходив з трибуни, його гігантський силует сходив з ним разом, повільно розпливаючись у повітрі. Велетенська зала гула.
І так само гули всі радіоаудиторії світу, де щойно лунав голос академіка Риндіна, де його промову перекладали на чужоземні мови. Вже згасли екрани телевізорів, уже замовкли приймачі, а люди сиділи й сиділи, дивлячись на екрани, і немов чекали ще чогось.
Двадцять три години відокремлювали людство від великої, неймовірної
