Випробування вогнем - Джеймс Дашнер

Погляд Бренди пом’якшав.

— Годі вже тобі, Томасе. Ти не мусиш перепрошувати, — вона дивилася поперед себе. — Просто ми різні, й у тебе є дівчина. А я, дурепа, до тебе з поцілунками полізла.

— Ну, не те щоб я мав дівчину… — Томас умить пошкодував про сказане. Він і сам не зрозумів, звідки взялися ці слова.

Бренда роздратовано пирхнула.

— Не верзи дурниць і не ображай мене. Якщо відмовляєшся від цього, — зі знущальною посмішкою вона обвела себе жестом з голови до п’ят, — то вигадай поважну причину.

Томас розсміявся. Напругу й ніяковість мов рукою зняло.

— Зрозумів. Та й усе одно, здається, ти не вмієш цілуватися.

Бренда буцнула його кулачком по здоровій руці.

— А от тут ти помиляєшся. Повір, дуже помиляєшся.

Томас уже хотів був віджартуватися, та не встиг — став як укопаний. Ззаду на нього налетів один з глейдерів і мало не збив з ніг, але Томас не поворухнувся. Він дивився просто себе, і серце мов закам’яніло.

Небо посвітлішало; до гір залишалося всього кількасот футів, а на півдорозі до них, немов з нізвідки, з’явилася дівчина — просто підвелася з землі. Швидким кроком попрямувала до глейдерів.

В руках вона тримала довге ратище з моторошним клинком кінці.

Це була Тереза.

Томас і не знав, як реагувати. Не відчував ні радості, ні подиву, побачивши, що Тереза і справді жива. Але ж це він і так знав: розмовляв з нею вчора. Звісно, коли побачив її наяву, трохи піднісся духом. Поки не згадав попередження і не звернув уваги на спис.

Ось глейдери помітили дівчину і зупинилися, вирячившись на Терезу, яка йшла з кам’яним обличчям, міцно стискаючи зброю. Вигляд вона мала такий, наче готова колоти і рубати будь-кого, хто трапиться на її шляху.

Томас ступив їй назустріч, не зовсім розуміючи, що збирається зробити. Раптом його увагу привернув ще рух.

Обабіч Терези з’явилися й інші дівчата. Ще двадцять їхніх подруг стояли у хлопців за спинами.

Всі були озброєні: ножі, іржаві мечі й зазублені мачете. У декого навіть були луки, і в бік глейдерів уже націлилися стріли. Томас відчув неприємний укол страху. Тереза попереджала його про небезпеку, але ж вона не дасть його скривдити?

Група «В». Та, що повинна вбити Томаса, якщо вірити татуюванню. Ось і зустрілися.

Думки урвалися, коли Тереза різко зупинилася за тридцять футів од глейдерів. Зупинилися, оточивши хлопців, і її товаришки. Томас іще раз озирнувся. Дівчата були налаштовані рішуче: дивилися на глейдерів примружившись, виставивши поперед себе зброю. Найбільше лякали луки — варто лише пискнути, й одна зі стріл встромиться якомусь зухвальцеві в груди.

Тереза дивилася на Томаса.

— Терезо, що це за чортівня? — перший промовив Мінхо. — Тепло ж ти зустрічаєш своїх товаришів.

Почувши це ім’я, Бренда різко обернулася і подивилася на Томаса — той лише коротко кивнув у відповідь. При вигляді її здивованого обличчя йому чомусь зробилося сумно.

Над обома групами повисла зловісна тиша. Сонце дюйм по дюйму піднімалося небосхилом до точки, звідки невдовзі поллється потік нестерпного жару.

Тереза підійшла до Мінхо і Ньюта на відстань десяти футів.

— Терезо? — гукнув Ньют. — Що в біса…

— Стули пельку, — сказала вона. Не відрубала і не гаркнула. Сказала спокійно і впевнено, від чого Томас злякався ще більше. — Це стосується всіх: здіймете ґвалт — полетять стріли.

Взявшись зручніше за спис і поводивши ним з боку в бік, Тереза пройшла повз Ньюта і Мінхо. Заглибилася в натовп глейдерів, ніби щось шукаючи. Зупинилася перед Брендою. Жодна з двох дівчат не промовила й слова, хоча повітря між ними наче наелектризувалося. Потім, така сама грізна і холодна, Тереза пішла далі.

Зупинилася перед Томасом. Хлопець силкувався переконати себе, що його Тереза ніколи не вдарить, та, зважаючи на спис, у це мало вірилося.

— Терезо, — прошепотів Томас — не зміг стриматися. Забувши про спис, про жорсткий погляд, він захотів торкнутися її. Йому пригадався їхній поцілунок. І почуття, які він розпалив.

Тереза не ворухнулася, втупивши в Томаса непроникний погляд, у якому читався лише гнів.

— Терезо, що…

— Стули пельку, — так само спокійно звеліла вона. Зовсім на неї не схоже.

— Але що…

Трохи відступивши, Тереза врізала йому по щоці тупим кінцем списа. У черепі й у шиї спалахнув біль; схопившись за обличчя, Томас упав навколішки.

— Сказано тобі — стули пельку, — взявши Томаса за барки, Тереза підняла його на ноги і знову націлила на нього спис. — Тебе звати Томас?

Хлопець втупився в Терезу розширеними очима. Світ наче перевернувся, хоч Томас і запевняв себе, що Тереза попереджала. І хай що станеться, їй можна вірити.

— Сама знаєш, хто я…

Цього разу вона замантулила йому ще дужче, поціливши у вухо. Схопившись за голову, Томас