Olya_#1 - Володимир Худенко

Max:

Кого?..

(11:27:09)

Olya:

— Стеж за красенем…

(11:27:10)

Вона підсвітила йому одного хлопчину серед людського потоку. В дешевенькій куртці поверх лабораторного комбінезона, він неспішно проходжувався між парковочними місцями. Досить молодий, може, навіть підліток, коротко стрижений, із рухливим тату-хамелеоном на лівій щоці та маленькою червонястою аудіомушлею над правим вухом. Він хитав головою, немовби в такт музиці, і досить проворно зиркав з-під задоволено примружених повік.

Olya:

— Знаєш, що він робить?

(11:27:11)

Max:

Що?

(11:27:12)

Olya:

— Краде тачки! /smile/

(11:27:12)

Max:

Справді?

(11:27:13)

Olya:

Yep. Те, що ти бачиш, це не аудіомушля, а «радар» або т. з. «shchup» — за допомогою нього він виявляє слабкі місця в мережевому захисті.

…

Але якщо не вдасться потягти цілу тачку, то можна розжитись кредитами, скачати твої особисті дані або тупо розрядити акумулятори — перекачати енерген куди подалі… та що завгодно!

(11:27:14)

Max:

Це «кіт»?

(11:27:16)

Olya:

Угу, «біляш».

А більше тут ніхто й не працює.

(11:27:16)

Max:

І що тепер?

(11:27:17)

Olya:

Чекай.

(11:27:17)

Хлопчина крутнувся по парковці, трохи довше потупцював коло замизканої «тойоти» і врешті підійшов до їхнього «доджа»…

Olya:

— Look, він спалив мій крек…

(11:28:33)

Хлопчина раптом спинився, як укопаний, і тривожно заозирався по парковці.

Його очі тепер широко розплющились, і Макс уздрів, що вони білі — райдужка буквально зливалась із білками, і лише зіниці зиркали недобре, колюче…

Погляд хлопчини побігав-побігав і спинився на Олі, очі знов примружились.

— Ходім, — зітхнула Оля до Макса.

Вони підійшли до хлопчини, і Оля без усякої потреби поправила правицею свою модну зачіску, що й так чудово трималась — чорна змійка блиснула своїм вічком.

Хлопчина всміхнувся, проте дивно — немов і привітно, а очі так само колюче зиркали. Всміхаючись, він спитав у Олі російською:

— Вы по делу или как?

— Старших позови, — кинула Оля і простягла йому правицю.

Хлопчина вичікував.

— А кто интересуется? — спитав.

Оля немов на хвильку завагалась і зітхнула:

— Серая.

Хлопчина широко розплющив очі і дурнувато заусміхався — вже без усякої перестороги.

Оля також усміхнулась, але якось… ніяково?

Опустила очі, а потім ще спитала:

— Кто твои родители?

— Дарья Златовна… — вивів хлопчина, так само дурнувато всміхаючись.

— Тиша снифит теплицы?? — вражено вивела Оля.

— Йеп, — кивнув білоокий хлопчина.

— Сконнекть…

— Делаю.

Вони потисли руки,