Фундація та Земля - Айзек Азімов
— Власне, я не думаю, що ми дуже-то й сваримося, Янове. Ми з нею доволі добре ладнаємо. У нас нещодавно навіть була розважлива дискусія — без криків і взаємних звинувачень — про те, як вона затрималася перед деактивуванням роботів-хранителів. Усе ж таки вона весь час рятує нам життя, тож я не надто можу пропонувати їй щось менше за дружбу, чи не так?
— Так, розумію, але я не про сварки у значенні суперечок. Я про цю постійну колотнечу на тему Галаксії на противагу особистості.
— А, це! Це, гадаю, триватиме — ввічливо.
— Ви не проти, Ґолане, якщо я стану в цьому обговоренні на її бік?
— Анітрохи. Ви самі погоджуєтесь з ідеєю Галаксії чи просто почуваєтесь щасливішими, коли згодні з Блісс?
— Якщо чесно, сам. Я гадаю, що Галаксія мусить стати прийдешнім. Ви самі обрали цей план дій, і я дедалі більше переконуюся, що він правильний.
— Тому що я його обрав? Це не аргумент. Ви ж знаєте, я можу помилятися, що б не казала Гея. Тож не дозволяйте Блісс переконати вас у Галаксії, використовуючи цей аргумент.
— Я не думаю, що ви помиляєтесь. Мені це показала Солярія, а не Блісс.
— Як?
— Ну, почнімо з того, що ми ізоляти, ви і я.
— Це її визначення, Янове. Я волію вважати нас особистостями.
— Це всього лиш термінологія, старий друже. Називайте це як хочете, але ми обмежені власними оболонками, які оточують наші особисті думки, і ми думаємо найперше й найбільше про себе. Самозахист — наш перший закон природи, навіть якщо це означає скривдити всіх інших істот.
— Відомо, що люди віддавали свої життя за інших.
— Рідкісний феномен. Відомо, що значно більше людей жертвували найдорожчими потребами інших заради якоїсь власної примхи.
— І як це стосується Солярії?
— Що ж, на Солярії ми бачимо, чим можуть стати ізоляти — або особистості, якщо забажаєте. Солярійці заледве можуть змиритися, що їм доводиться ділити між собою цілий світ. Вони вважають життя в повній ізоляції ідеальною свободою. Вони не сумують навіть за власними нащадками і вбивають їх, якщо тих забагато. Вони оточують себе роботами-рабами, яким постачають живлення, тож якщо гинуть, усі їхні величезні володіння також символічно вмирають. Хіба цього варто прагнути, Ґолане? Чи можна порівняти це з Геєю, з її поштивістю, добротою та взаємною турботою? Блісс це зі мною не обговорювала. Я сам так відчуваю.
— І вам це властиво, Янове. Я з вами згоден. Я вважаю солярійське суспільство жахливим, але воно не завжди було таким. Вони походять від землян, а безпосередніше — від косміків, які жили значно нормальнішим життям. З тієї чи іншої причини солярійці обрали шлях, що привів до крайнощів, але за крайнощами не можна судити. Чи знаєте ви в усій Галактиці з її мільйонами населених світів хоч один, який зараз чи в минулому мав суспільство, подібне до солярійського чи хоча б віддалено на нього схоже? І хіба б навіть на Солярії склалося таке суспільство, якби вона не була всіяна роботами? Чи можливо, щоб суспільство особистостей еволюціонувало до такої вершини солярійського жаху без роботів?
— Ви руйнуєте будь-яку теорію, Ґолане,— легко скривився Пелорат. — Принаймні не схоже, щоб ви надто переймалися захистом того виду Галактики, проти якого виступили.
— Я не руйнуватиму все. Для Галаксії є логічне обґрунтування, і коли я його знайду, то знатиму про це й поступлюся. Чи, може, якщо точніше, якщо я його знайду.
— Гадаєте, можете й не знайти?
— Як знати? — знизав плечима Тревіз. — Ви в курсі, чому я чекаю кілька годин, щоб стрибнути, і ризикую вмовити себе зачекати кілька днів?
— Ви сказали, що зачекати буде безпечніше.
— Так, саме так я сказав, але це достатньо безпечно й зараз. Насправді я боюся, що ці світи косміків, координати яких у нас є, повністю нас розчарують. У нас їх тільки три, і ми вже випробували два, щоразу ледь рятуючись від смерті. Ми досі не здобули жодної підказки щодо розташування Землі чи навіть щодо її існування. Тепер переді мною третій і останній шанс, і що як він теж нас розчарує?
Пелорат зітхнув.
— Знаєте, є старі казки — до речі, одна з них є й серед тих, які я дав Феллом, щоб попрактикуватися, — у яких комусь дають три бажання, але тільки три. Трійка в них здається важливим числом, можливо, тому, що воно перше непарне, тож це найменше вирішальне число. Ну знаєте, два з трьох виграють. Суть у тому, що в цих історіях від бажань немає користі. Ніхто нічого не бажає як слід, що, як я завжди припускав, є давньою мудрістю про те, що досягнення бажаного треба заслужити, а не… — Він зненацька замовк і знітився. — Вибачте, друже, я марную ваш час. Коли справа стосується мого хобі, я починаю забалакуватися.
— Мені з вами завжди цікаво, Янове. Я готовий побачити аналогію. Нам дали три бажання, ми вже загадали два, і вони не пішли нам на користь. Тепер лишилося тільки одне. Я чомусь переконаний, що ми знову зазнаємо невдачі, й хочу її відтягнути. Тому я й відкладаю стрибок якнайдовше.
— А що ви робитимете, якщо знову зазнаєте невдачі? Повернетесь на Гею? На Термінус?
— О ні, — прошепотів, хитаючи головою, Тревіз. — Пошуки мусять тривати — якби ж я тільки знав, як саме.
Розділ чотирнадцятий
Мертва планета
1
Тревіз почувався пригнічено. Невеликі перемоги, отримані від початку пошуків, не стали визначними; вони лише відтерміновували поразку.
Тепер же Тревіз відкладав стрибок до третього світу косміків, доки його тривожність не передалася й іншим. Коли він нарешті вирішив, що вже просто мусить сказати комп’ютерові спрямувати корабель крізь гіперпростір, Пелорат похмуро стовбичив у дверях кабіни пілота, а обабіч одразу за ним стояла Блісс. І навіть Феллом, зачудовано витріщаючись на Тревіза й міцно стискаючи долоню Блісс.
— Чим не родина! — грубувато зазначив Тревіз, відірвавши погляд від комп’ютера, хоча знав, що за нього говорить його невпевненість.
Він наказав комп’ютерові стрибнути так, щоб увійти у космос значно далі від потрібної зірки, ніж це було достоту необхідно. Сказав собі, що це набута після подій у двох перших світах косміків пересторога, але не вірив у це. Він знав, що дуже глибоко в душі сподівався прибути на достатньо велику відстань від зірки, щоб не бути впевненим, мала вона придатну для життя планету чи ні. Це дасть йому кілька додаткових днів космічної подорожі, перш ніж він про це дізнається і, можливо, змушений буде глянути в очі гіркій поразці.
Тож тепер, коли «родина» спостерігала, Тревіз глибоко вдихнув, а тоді посвистом випустив повітря між губами, даючи комп’ютеру фінальні вказівки.
Зоряний малюнок змінився в мовчазному стрибку, і екран став пустішим, бо перемкнувся на район, у якому зірки розташовувалися розрідженіше. І там, майже в центрі, яскраво сяяла зірка.
Тревіз вишкірився, бо це була свого роду перемога. Усе ж таки третій набір координат міг виявитися хибним і в зоні видимості могло не опинитися відповідної зірки класу G. Він озирнувся на три супутники:
— Ось вона. Зірка номер три.
— Ви впевнені? — тихо спитала Блісс.
— Дивіться. Я перемкнуся на цю саму ділянку на галактичній мапі комп’ютера, і якщо ця
