💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг
найточнішим словом тут було «гештальт»). Френ знала, що її не примушуватимуть нашити на грудях червону літеру[98], та знала й те, що її розум зможе домовитися з нервами лише тоді, коли вона вирветься з Оґанквіта. Вона виходила на вулицю й бачила людей, які не витріщалися на неї, однак готувалися до цього. Звісно ж, мова не про літніх приїжджих, а про постійних мешканців. Місцевим завжди був потрібен хтось, щоб повитріщатися: пияк, чи отой ледар, який живе на саму допомогу з безробіття, чи парубок із хорошої сім’ї, якого спіймали на крадіжці в Портленді або Олд-Орчард-Бічі… чи дівчина з животом, який надимається, мов повітряна куля перед польотом.

Другий дзвінок — отой, що такий собі, — був від Джессі Райдера. Він телефонував із Портленда й спершу набрав її дім. На щастя, слухавку взяв Пітер, тож Джесс отримав номер Френ без зайвих слів.

Та все ж мало не першим, що він сказав, було «Вдома блискавки, ага?».

— Ну, трохи поіскрило, — обережно промовила Френні.

Вона не хотіла розписувати деталі. Це зробило б їх чимось на кшталт змовників.

— Твоя мати?

— А що?

— У неї такий типаж — видно, що може психонути. По очах видно, Френні. Вони ніби говорять: як застрелиш моїх священних корів, я застрелю твоїх.

Вона змовчала.

— Вибач. Я не хотів тебе образити.

— І не образив, — сказала вона.

Насправді його опис був доволі влучним (принаймні поверхово), однак вона й досі намагалася перемолоти той подив, що його викликало те дієслово — «образити». Дивно було чути його від Джессі. Можливо, ось у цьому і є істина: коли твій коханий заводить розмову про те, що може тебе образити, він уже не твій коханий.

— Френні, моя пропозиція досі чинна. Якщо ти погодишся, я добуду дві обручки й примчу до тебе вже після обіду.

«На вéлику», — подумала вона й мало не захихотіла.

Засміятися на його слова було б жахливим, недоречним учинком, тож Френні прикрила слухавку, аби впевнитись, що він нічого не почує. За останні шість днів вона нахихотілася й наплакалася більше, ніж за весь час відтоді, як їй виповнилося п’ятнадцять і почалися побачення.

— Ні, Джессе, — сказала Френ доволі спокійним голосом.

— Я серйозно! — вибухнув він так раптово, ніби побачив, як вона бореться зі сміхом.

— Я знаю, — відповіла вона. — Та я не готова до заміжжя. Джессе, я себе добре знаю. Ти тут ні при чому.

— А дитина?

— Буду народжувати.

— І віддаси до притулку?

— Ще не вирішила.

На мить він замовк, і Френні почула голоси із сусідніх кімнат. Певне, у них свої проблеми, подумала вона. Крихітко, світ — це жива мильна опера. Ми любимо наші життя, тож видивляємося промінчик світла, який указав би нам путь у завтрашній день.

— Я хвилююся за дитину, — урешті промовив Джессі.

Френні сумнівалася, що він говорить правду, однак це було єдиним, що він міг сказати, аби зачепити її. І йому вдалося.

— Джессе…

— То куди тепер? — стрепенувся він. — Ти ж не просидиш у «Гарборсайді» ціле літо. Якщо тобі нема де зупинитися, я можу щось підшукати в Портленді.

— Я знайшла квартиру.

— І де? Чи я не маю права таке спитати?

— Не маєш, — мовила Френ і прикусила язика за те, що не знайшла дипломатичнішого способу це сказати.

— Он як, — озвався Джессі химерно безживним голосом.

Урешті він знову заговорив.

— Можна в тебе дещо спитати, Френні? — сторожко мовив Джесс. — Обіцяй, що не психуватимеш. Бо я справді маю це знати. Це не риторичне запитання чи ще щось.

— Можна, питай, — напружилася Френні.

Подумки вона взяла себе в руки, аби раптом не зірватися, бо коли Джессі виголошував подібну передмову, за нею зазвичай ішла жахлива, проте цілком несвідомо шовіністична тирада.

— У мене є бодай якісь права в цій справі? — запитав він. — Ми можемо розділити відповідальність і приймати рішення разом?

На хвильку вона й справді розлютилася, та це відчуття одразу вщухло. Джесс — це просто Джесс: він намагався захистити власний образ в очах самого себе — так само, як роблять усі мислячі люди, аби спати спокійно. Вона завжди цінувала його інтелект, однак у подібній ситуації його розумність нестерпно дратувала Френ. Джесса, її та багатьох інших усе життя вчили самовіддачі й активності. Бувало, що доводилося пережити чимало негараздів, аби з’ясувати, що інколи варто просто залягти у високих бур’янах і перечекати. Його потуги мали добрі наміри, та однаково лишалися самими потугами. Він не хотів, щоб вона йшла від нього.

— Джессі, — мовила вона, — ні ти, ні я не планували цю дитину. Я приймала пігулки саме для того, щоб вона не з’явилась, і це було спільне рішення. Твоя відповідальність тут ні до чого.

— Але ж…

— Ні, Джессе, — твердо сказала вона.

Він зітхнув.

— Вийдеш на зв’язок, як влаштуєшся?

— Гадаю, що так.

— Ти й досі збираєшся повернутися до навчання?

— Урешті-решт, так, повернуся. Візьму академвідпустку на осінній семестр. Можливо, у них є заочна форма навчання.

— Френні, як буду потрібен, ти знаєш, де мене знайти. Я не збираюся тікати.

— Та знаю, Джессі.

— Як будуть потрібні гроші…

— Так.

— Телефонуй. Я не буду на тебе тиснути, проте… я б хотів із тобою побачитися.

— Гаразд, Джессе.

— Бувай, Френ.

— Бувай.

Коли вона поклала слухавку, прощання видалось аж надто остаточним, а розмова — незавершеною. І тут до неї дійшло чому: вони вперше не обмінялися звичним «я кохаю тебе». Френні це засмутило, і вона сказала собі, що не варто хнюпитись, однак слова не допомогли.

Останній дзвінок пролунав близько дванадцятої — телефонував батько. Позавчора вони обідали разом, і він розказував про те, як хвилюється за Карлу і як на неї подіяли новини. Минулої ночі жінка не лягла в ліжко, натомість провела весь час у вітальні, вивчаючи старі генеалогічні записи. Він зазирнув близько пів на дванадцяту й спитав, коли вона підійметься. Карла сиділа з розпущеним волоссям, яке спадало на вкриті нічною сорочкою плечі, — Пітер сказав, що вона мала дикий вигляд, немов не при своєму розумі. Важкий альбом з історією сім’ї лежав у неї на колінах, і вона навіть не глянула на чоловіка, лише сторінки гортала. Сказала,

Відгуки про книгу Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: