Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Рей окинув поглядом екрани. На одному застигло напружене обличчя Стіва. На решті поволі зміщувався різноколірний хаос кам’яних брил, з яких складалося третє кільце. Вони були всілякої форми і розмірів: одні округло згладжені, інші вугласті, із зазубреними краями, посічені глибокими зяючими тріщинами. Розміри нескінченно варіювалися — від величезних скельних уламків, поперечником у багато десятків метрів, до невеликих каменів, які можна було взяти в руку. Все це різноколірне кришиво поволі рухалося за якимись своїми законами.

— Ти бачиш його? — запитав з екрану Стів.

— Здається, так, але не бачу ваших зондів.

— А що в ефірі?

— Твій голос і… звичайні перешкоди.

— А луна?

— Немає ніякої луни.

— Дивно…

— Дивне інше, Стіве. Я не бачу ні наших зондів, ні тих деталей, які ми прийняли за штучні. Фрагмент, вочевидь, той, але…

— Це той фрагмент зі стовідсотковою вірогідністю, — спокійно сказав ЕН, — просто під нами овальний зелений майданчик, перетнутий червонуватими жилами. Його край є на багатьох голограмах Стіва. Фрагмент знову змінив положення щодо площини кільця.

— Овальний зелений майданчик з червоними жилами, — повторив з екрану Стів. — Пригадую…

— Дивно, що при такій рухливості уламків вони давним-давно не перетворилися на порох, — відзначив Рей, обережно орієнтуючи ракету так, щоб ілюмінатор прямого огляду був звернений у напрямі зеленого майданчика. — І вже зовсім незрозуміло, як у цьому кришиві могли зберегтися залишки якихось штучних споруд…

— Мабуть, зіткнення уламків тут відбуваються украй рідко, — сказав Електронний Наставник, не відриваючи погляду від ілюмінатора прямого огляду. — Це цілком ясно. Дотикання частинок ніде не видно. Всюди існують проміжки. Те саме було й на всіх без винятку голограмах. Рухи всередині кільця урівноважені. Існують якісь сили відштовхування, що не дозволяють фрагментам дотикатися один до одного.

— Незрозуміло, — повторив Рей.

— ЕН має рацію, — втрутився з екрана Стів. — Я також ніде не спостерігав дотикання фрагментів.

— Навіть якщо зіткнення відбуваються з частотою один раз на тисячу років… — почав Рей і раптом насторожився й замовк.

— Ось якщо ми своїм втручанням чи посадкою порушимо тут порядок руху, — сказав ЕН, — зіткнення почнуться з вірогідністю ста відсотків, і важко буде прогнозувати їх результати.

— Ти чув, Рею? — запитав з екрану Стів.

— Так, тепер чую. Дивно, дуже дивно…

Електронний Наставник повернув до нього незворушне обличчя:

— Що ти чуєш, Рею?

— Голос… Чийсь голос… Ти хіба нічого не чуєш, ЕНе?

Кібер поволі похитав головою.

— Лише тебе і те, що говорить Стів. Більше нічого.

— Вслухайся гарненько!

— З вірогідністю ста відсотків на наших частотах зв’язку немає нічого, окрім звичайних перешкод.

— Але ж я виразно чую! — вигукнув Рей.

Він подався вперед, і на його обличчі застиг вираз напруженої уваги.

З екрану Стів кивав розуміюче і вдоволено.

— Вимикаю канали зв’язку з планетольотом, — сказав нараз Рей, не дивлячись на екран. — Вони заважають мені у встановленні контакту. Ти зрозумів, Стіве? Вимикаюся на деякий час.

Стів неспокійно ворухнувся на своєму екрані.

— Стривай… — почав він, але екрани вже гасли один за одним.

Рей притиснувся чолом до ілюмінатора зовнішнього огляду. Напружено вдивлявся у зелений з червоними розводами майданчик, над яким, усього в декількох десятках метрів, нерухомо повисло дископодібне тіло розвідувальної ракети. Відтак очі його заплющилися і голова безсило впала на груди.

— З ним трапилося те саме, що і з тобою, Стіве, — сказав Електронний Наставник. — Спочатку галюцинації, відтак непритомність. Коли він знепритомнів, я увімкнув екран зв’язку і повернувся.

— Це не непритомність, — кволим голосом заперечив Рей. — Радше гіпнотичний сон. Вони намагалися загіпнотизувати мене…

— Хто «вони», Рею?

— Вони… Чиї голоси ми чули.

ЕН неспокійно ворухнувся на своєму місці:

— Зі стовідсотковою вірогідністю…

Його зелений медальйон засвітився уривчасто й яскраво.

— Зі стовідсотковою вірогідністю, голубе, — підхопив Стів, — уся ця чортівня лежить за межами твоїх можливостей. Наших, утім, також, — помовчавши, додав він.

Електронний Наставник підняв угору вказівний палець:

— Електромагнітні коливання будь-якої частоти…

— Очевидно, ми мали справу не з електромагнітним полем, — тихо сказав Рей. — Це щось інше. Можливо, біополе…

— Всі поля мають електромагнітну природу.

— Усі відомі, ЕНе, для яких люди і створили теорію електромагнетизму. Але багато що ще залишається за межами сучасної науки. Гравітація, наприклад. Ми навчилися відтворювати її штучно, але природа її як і раніше неясна. Те ж саме і з біополями. Припускається, що вони мають існувати. А ось які їх властивості, можливості…

— Помовч, Рею, — порадив Стів. — Тобі ще не слід так багато говорити. Помовч і полеж спокійно. У нас достатньо часу, щоб усе, не поспішаючи, обговорити і ухвалити рішення.

Вони утрьох знову знаходилися в центральному салоні свого планетольота. Рей лежав на канапі. Стів і Електронний Наставник розташувалися віддалік у кріслах. У салоні стало тихо. Лише ледь чутний дзюркотливий наспів головного електронного мозку корабля доносився з-за напіввідсунутих дверей, що вели в коридор. Рей першим знову порушив мовчанку:

— Треба сповістити Базу на Ганімеді, Стіве. Повідомити про нашу знахідку. Хтозна, які наслідки вона може мати для людства.

— Ти маєш на увазі наслідки… контакту?

— Вся річ у тому, з чим ми зіткнулися? Що це — ретранслятор у іншу зоряну систему чи уламок давньої минувшини — «лист», залишений зниклою цивілізацією нашої Сонячної системи? Наприклад, від братів по розуму з Фаетона?

— Чи епідемія галюцинацій у земних космонавтів, — безневинно відзначив Електронний Наставник.

— Для будь-якої епідемії потрібна причина, голубе, — усміхнувся Стів. — Якби це трапилося лише зі мною або лише з Реєм, тоді інша