Лицар Відображень - Роджер Желязни

— У мене склалося враження, що це «Давайте почекаємо і подивимося, що станеться».

— До цього я теж додумався. Відзвітуй перед мною гарненько, навіть якщо вони тебе про це не попросять, гаразд? До речі, по-моєму, ти тут, строго кажучи, неофіційно.

— З дипломатичної точки зору, — сказав я, — це приватний візит.

Леді біля входу піднялася. Люк зітхнув.

— От би знову опинитися в ресторанчику Аліси… Може, Болванщик знайшов би щось, що ми упустили, — сказав він. Потім:

— Гей! А він звідки? Він схожий на тебе, але…

Люк пильно дивився повз мене, я мало не відчув його замішання. Відчуваючи себе готовим до всього, я навіть не потрудився викликати Логрус.

Я з посмішкою обернувся.

— Брат, ти готовий померти? — Запитав Юрт. Око було чи то вставним, чи то він примудрився виростити його знову, а волосся стало стільки, що вухо було важко побачити. Мізинець теж потроху відростав.

— Ні, але вбивати готовий, — сказав я. — Радий, що тобі довелося проходити мимо.

Він відважив знущальний уклін. Юрт слабо світився, а по його тілу і навколо нього відчутно струмувала міць.

— Ти повертався в Замок, щоб вилікуватися остаточно? — Запитав я.

— По-моєму, без цього можна буде обійтися, — відгукнувся він. — Тепер, отримавши владу над такими силами, мені більш ніж по плечу будь-яка задача, яку я ставлю перед собою.

— Це Юрт? — Запитав Люк.

— Так, — відповів я. — Це Юрт.

Юрт кинув швидкий погляд на Люка. Я відчув, як він зосередився на мечі.

— Це об'єкт сили? — Запитав він. — Дай подивитися!

Він простягнув до меча руку і, незважаючи на стискаючі його пальці Люка, той сіпнувся, але не вирвався.

— Ні, дякую, — сказав Люк. Юрт зник. Хвилиною пізніше він з'явився позаду Люка, обхопивши його за шию рукою, як зашморгом. Люк вчепився в руку Юрта, нагнувся, повернувся і кинув його через плече.

Юрт приземлився перед ним на спину, але продовжувати Люк не став. Він не рухався.

— Витягни меч, — сказав Юрт, — дай мені подивитися на нього.

Потім, стрепенувшись по-собачому, він піднявся.

— Ну?

— Щоб мати справу з такими, як ти, зброя мені ні до чого, — сказав Люк.

Стиснувши кулаки, Юрт здійняв обидві руки над головою. Вони на мить стикнулися, а коли роз'єдналися, то Юрт якимось чином витягнув правою рукою з лівої довгий клинок.

— Доведеться тобі перенести виставу на дорогу, — сказав Люк, — зараз же.

— Вийми меч! — Зажадав Юрт.

— Мені не подобається думка про бійку в храмі, — відгукнувся Люк. — Хочеш, вийдемо?

— Забавна думка, — відповів Юрт. — Я знаю, що там у тебе ціла армія. Ні, дякую. Якщо я заллю кров'ю місце, де поклоняються Єдинорогу, то буду навіть задоволений.

— Тобі треба поговорити з Далтом, — заявив Люк. — У нього теж незрозумілі заскоки. Може, дати тобі коня… або курчат? Білих мишей? Алюмінієвої фольги?

Юрт стрімко стрибнув вперед. Люк відступив і витягнув батьківський меч. Він легко парирував удар і перейшов у напад, а меч сичав, тріщав і над ним курився димок. Раптово на обличчі Юрта відобразився страх, він, відбиваючись різкими ударами, відскочив назад, спіткнувся і впав. Тут Люк копнув його в живіт, і меч Юрта відлетів геть.

— Вервіндл! — Ахнув Юрт. — Як до тебе потрапив меч Бранда?

— Бранд — мій батько, — відповів Люк.

Обличчя Юрта на мить висловило повагу.

— Не знав… — Пробурмотів він, і зник.

Я чекав, розкинувши по всьому храму чарівні щупи. Але виявилося, що крім нас з Люком тут тільки леді, яка зупинилася віддалік і спостерігала, як ніби, зібравшись іти, боялася підійти ближче.

Потім Люк звалився. Позаду нього виявився Юрт, тільки що ударивши його ліктем в шию. Він потягнувся до зап'ястя Люка, немов збираючись вчепитися в нього і вивернути меч з руки.

— Він повинен бути моїм! — Вимовив він, а я за допомогою кільця вдарив Юрта стрілою чистої енергії, вважаючи, що це розірве йому всі нутрощі, перетворивши в желеподібну, спливаючу кров'ю масу. Всього мить я вагався, використовувати смертоносну потужність, чи ні. Я розумів, що рано чи пізно один з нас відправить іншого на той світ, і вирішив покінчити з ним раніше, ніж пощастить Юрту.

Але Юрту вже пощастило. Купання в Джерелі, повинно бути, зробило його ще крутішим, ніж я думав. Він закрутився на місці, немов його сильно вдарила вантажівка, і гепнувся об стіну. Важко осівши, Юрт зісковзнув на підлогу. З рота пішла кров. Вигляд у нього був такий, ніби він ось-ось попрощається з життям. Потім його погляд прояснився, а руки він простяг вперед.

Мене вдарила Сила, подібна до тієї, що я тільки що запустив в Юрта. Мене здивувала його здатність заново збиратися і платити тією ж монетою на такому рівні і так швидко, але не настільки, щоб я не відбив удар. Ступнувши вперед, я спробував з допомогою чудового заклинання, яке підказав мені перстень, підпалити Юрта. Варто було його одягу задиміти, як він, піднявшись, в лічені секунди зумів захиститися. Я продовжував наступ, і він створив навколо мене вакуум. Я проник туди і не переставав дихати. Потім кільце підказало мені, яким заклинанням нанести швидкий таранний удар, він був навіть сильніший того, першого. Я спробував скористатися ним, але Юрт зник раніше, ніж заклинання достигло мети, і по кам'яній стіні, біля якої він стояв, на три фути вгору пробігла тріщина. Розкинувши всюди вусики-щупи, кількома секундами пізніше я виявив його. Він скарлючився на карнизі високо над головою. Тільки я подивився вгору, як він стрибнув на мене.

Зламаю я собі таким чином руку чи ні, я не знав, але, левітуючи, відчував, що справа все одно варта того. Приблизно на середині я примудрився розминутися з ним і, вдаривши зліва, сподіваюся, зламав йому і шию, і щелепу. До нещастя, зламалося і закляття, за допомогою якого я левітував, так що я впав на підлогу разом з Юртом.

Коли ми впали, леді заверещала і помчала до нас. Кілька митей ми лежали нерухомо. Потім Юрт перекотився на живіт, витягнув руку, скорчився і впав, знову витягнув руки…

… І потрапив на руків'я Вервіндла. Напевно, стискаючи його пальцями, він відчув мій погляд, тому що подивився на мене і посміхнувся. Стало чутно, що Люк поворухнувся і пробурмотів прокляття. Я жбурнув у Юрта заклинання, яке перетворює в лід, але він козирнув зі свого місця раніше, ніж хвиля холоду вдарила його.

Потім леді знову заверещала і, ще не встигнувши повернутися, я зрозумів, що це голос Корал.

Її мало не збив з ніг з'явившись у неї за спиною Юрт, він приставив до горла Корал край блискучого,