Небесний гість - Олександр Романович Бєляєв

Розмірено звучать удари дзвону. М'який, вологий туман душить. Десь тріщить електричний дзвінок. Телефон? Ні, це, напевно, прийшов Кін. А служник, звичайно, покинув дім і вештається на вулиці. Дисципліна падає. Зв'язки налагодженої організації слабнуть і рвуться… Як несамовито він дзвонить! Треба піти відчинити.

Але Брайнт сидить нерухомо. Він не може поворушити жодним членом. Адже руки і ноги в нього з вати…

Вночі туман віднесло. Місяць наче танцював на небі, зазираючи то в перше вікно, то в друге, то знов у перше, — острів повертався од вітру і морських течій. Глухо шуміли хвилі, розбиваючись об мури острова, звідкись долинали крики, тріск, п'яні пісні. Брайнт усе ще сидів, не роздягаючись, у кріслі біля вікна.

Без стуку ввійшов Кін — зовнішні двері були відчинені, — без запрошення вмостився навпроти Брайнта, взяв сигару з скриньки, закурив.

— Уже всі знають, що холодильники зіпсувались. Люди у відчаї. Дехто з робітників трощить склади і винні погреби. Чуєте? Треба негайно вжити заходів.

— Пошліть поліцію, — апатично відповів Брайнт.

— Що може зробити десяток поліцейських з двома сотнями чоловік?

— Нехай роблять що хочуть. Яке мені діло до цих людей?

— Але ж від їх покірності залежить наша доля, — заперечив Кін.

Брайнт нетерпляче повернувся в кріслі.

— Слухайте, Кін, облишмо цю розмову. Я не капітан корабля і не губернатор острова, я тільки інженер-будівельник і вмію розпоряджатися людьми лише за нормальних умов роботи. Я знаю одне: ця безглузда історія може скомпрометувати мене як інженера і навіть позбавити великої винагороди. А доля острова і цих людей анітрохи не бентежні мене. І… дайте мені спокій, будь ласка.

— Але ж нашому власному життю загрожує небезпека! — майже крикнув Кін. — Знаєте, де ми знаходимось? Нас тягне відгалуження Гольфстріму, яке, відокремлюючись од головного русла, спрямованого на північ, повертає на південний схід, до Іспанії і північно-західних берегів Африки, і на випадкові зустрічі з якимсь судном надії майже нема. Островів поблизу теж нема. Літаки допомогти нам не зможуть.

— У США вже повинні знати про аварію, і нам допоможуть, — сказав Брайнт не зовсім упевнено.

Кін підскочив у кріслі.

— Хто допоможе? Наше акціонерне товариство? Воно вже може вважати себе розореним. Акціонери на організацію рятувальної експедиції не дадуть і долара. Уряд? У найкращому разі він пошле на розшуки кілька міноносців, аби тільки показати, ніби щось робить.

— Ви надто песимістично настроєні, містер. І акціонери, і уряд зроблять усе можливе.

— Пізно. Надто пізно, коли б навіть вони і зробили все можливе. Розшукати нас могли б, напевне, цепеліни [7] , але і їхня допомога спізнюється. Якби були справні холодильники, інша річ. А так нам уже ніщо не допоможе. Береги Європи і Америки далеко. Поки звідти прийде допомога, наш острів стане киселем і потоне.

— Що ж ви пропонуєте?

— Покладатись тільки на себе і шукати способів порятунку, поки острів не занурився у воду. Він уже осів на два метри.

— Шукайте, — байдуже відповів Брайнт.

Кін підвівся, глянув презирливо і гнівно на Брайнта і вигукнув:

— Я бачу, ви зовсім роздавлені катастрофою, містер, — Кін різко повернувся і вибіг з кімнати.

Брайнт сумно посміхнувся і заплющив очі…

Гомін за вікном розбудив його. Брайнт розплющив очі і одразу ж зажмурився, осліплений яскравим промінням сонця. Воно саме сходило.

— Містер Брайнт, містер Брайнт! Ви не спите?

— А, це знову ви, містер Кін? — Брайнт повернувся в кріслі і розплющив очі. — Ну, що нового?

Кін махнув рукою до вікна і сказав:

— Вони мало не побили мене.

Брайнт усміхнувся і глузливо промовив:

— Свого рятівника! І чим ви накликали їхній гнів? — Тим, що ми не подбали про шлюпки і рятувальні пояси для острова, що ми не залишили жодного пароплава.

— Але ж хто міг цього чекати?

— Вони більше на нас не покладаються, взялися за справу самі. І знаєте, вони зовсім непогано організувались. Серед них є розумні голови.

— І що ж зробили ці «розумні голови»?

— Вони обрали комітет порятунку. Створили міліцію. Швидко припинили бешкет, поставили варту біля складів, арештували кількох хуліганів.

— Влада Рад. Ну, а далі?

— Далі вони ухвалили: зібрати все наявне на острові дерево і з нього робити плоти.

— Яке ж на острові може бути дерево, крім пальмових стовбурів?

— Так, на жаль, на острозі дуже мало дерева, але все-таки його можна знайти: кіоски, плетені крісла, двері, рами, перегородки, меблі….

— Руйнувати будівлі? Ламати меблі? Це неможливо. Нас ще можуть врятувати. Я не дозволяю.

— Ви спізнились із своїм дозволом, містер. Та і хіба не ви казали, що ви не капітан і не губернатор острова?

— Так навіщо ж сповіщаєте мені про це?

— Тільки в порядку інформації. До того ж і вам треба подбати про пліт.

Брайнт нічого не відповів.

Коли Кін пішов, Брайнт стомлено підвівся, подзвонив служникові, але ніхто не прийшов. Тоді Брайнт сам попрямував у кухню, випив холодної кави і потім піднявся сходами — ліфт не працював — на самий верх будинку готелю, у світличку башти. Він вирішив замкнутися тут, щоб бути якомога