Небесний гість - Олександр Романович Бєляєв

Зубов хотів і боявся викликати Хабаровськ. Нарешті викликав.

«Не прилетів. Чекаємо з хвилини на хвилину», — почулася відповідь.

Старий майстер знову голосно зітхнув.

— Чекають!.. Не інакше як аварія. Треба повідомити на Алдан, щоб вислали на пошуки літаки.

Справді, більше нічого не лишалось.

Настав день — важкий день… Зубов і Барташевич перед цим уже не спали кілька днів, готуючи «3–1» до польоту. Тепер вони заточувалися від утоми, але про сон навіть не думали. Чекали вістей, якими б вони не були. Мучила невідомість. За кілька годин алданські товариші повідомили, що місце передбачуваного польоту обшукано скрізь в радіусі п'ятсот кілометрів, проте ніяких слідів не знайдено, і що багато хто з жителів чув цього ранку глухий громовий гул, який прокотився з заходу на схід.

На запитання Зубова з Камчатки повідомили, що і в них ввечері, близько шостої години було чутно «гул і грім», які пронеслися теж з заходу на схід.

Зубов і Барташевич з подивом глянули один на одного.

— Це він. Виходить, Шахов не загинув! — сказав Зубов, полегшено зітхнувши.

— І полетів далі, — в задумі додав Барташевич. — Але чому? Що з ним трапилося?

— Можливо, зіпсувалися апарати. Не міг зупинити дюз.

— Неймовірно! — заперечив Барташевич. — Усе перевірено, випробувано. І потім, не могли ж відразу зіпсуватися і реактивні двигуни, і гвинтова група, і радіо. — Барташевич помовчав і сказав крізь зуби: — А може…

Зубов глянув на похмуре обличчя Барташевича, яке відразу стало злим, і зрозумів його думку, його підозру: «Зрада Батьківщини…»

— Не може цього бути! — гаряче вигукнув Зубов. Барташевич грюкнув кулаком по столу.

— Ну, що ж тоді, що? Зубов тільки зітхнув.

Прибіг рудий радист. Очі в нього були червоні від утоми.

— Морська радіостанція на Гонолулу, — задихаючись, збуджено почав він, — приймала сигнали біди протягом трьох чи чотирьох годин з Берінгового моря.

— А чому ж ти не чув? — накинувся на радиста Барташевич.

— Я приймав Алдан, Хабаровськ, Сахалін.

— Це Шахов! — вигукнув Зубов. — Звичайно, в нього якась аварія. А ти казав! — додав Зубов, глянувши з докором на Барташевича.

— Я нічого не казав, — ніяково відповів той. — Я тільки подумав. А думки всякі — і непрошені в голову лізуть.

«Краще смерть з честю, ніж безчестя зради!» — подумав Зубов і сказав:

— Сигналів більше не було. Виходить, Шахов загинув у Берінговому морі біля берегів Північної Америки або ж на самому континенті.

Зубов і Барташевич схилили голови. Після гострих хвилювань настала реакція. Зубов ледве сидів на стільці. Барташевич, спершись руками на стіл, поклав русяву голову і сонно сказав:

— Треба послати радіограму на Аляску. В Америку. США.

Хтось поплескав його по плечу:

— Заснув, чи що? Читай! — Бондаренко поклав на стіл вечірній випуск «Уральського робітника».

Барташевич зітхнув, наче пробуджуючись од глибо кого сну, підвів голову, протер очі, почав читати і враз схвильовано і голосно заговорив:

— Він живий! Він ще живий! Летить! Звичайно, це знову він, Шахов! — і подав Зубову газету, в якій було надруковано телеграму ТАРС із Нью-Йорка про «таємничий болід».

— Шах королю! Загадали ми їм загадку та й собі теж, — додав він замислено і тріпнув чуприною, наче витрушуючи непрохані думки, що лізли в голову. Чи не задумав, бува, Шахов самовільно облетіти земну кулю?

— Шахов досить дисциплінований, щоб зробити такий хлопчачий вибрик, — знову заперечив Зубов. — І потім, навіщо в такому разі йому було посилати сигнали біди?

— А чому він замовк?

Зубов і Барташевич знову переглянулися. Коли б вони обидва не були настільки втомленими і стурбованими, то розсміялися б — такими кумедно очманілими були їхні обличчя.

Шахов, злітаючи з аеродрому, не мав сумніву, як і його друзі, в щасливому завершенні польоту. Пропелери тягли чудово. «3–1» швидко набирав висоту. На стелі тропосфери і навіть субстратосфери мотори завдяки компресорам працювали бездоганно, перекриваючи запроектовану стелю. Тільки піднявшись у стратосферу, вони почали «задихатися» від нестачі кисню і працювати з перебоями. Але це явище було нормальне і заздалегідь передбачене. Шахов вимкнув мотори і пустив у хід дюзи. Він полетів швидше за звук і вже не чув громового гуркоту вибухів. Лише з кожним прискоренням, з кожним новим кидком уперед відчував, як спинка крісла штовхає його в спину, як при цьому стискаються груди, стає важче дихати і паморочиться в голові — реакція кровообігу.

Але міцний організм Шахова справлявся з цією нелегкою недугою. Загалом Шахов почував себе добре. Надшвидкісний політ сам по собі був невідчутний. У кабіні тихо, тепло, світло, повітря насичене киснем, який п'янить і веселить, мов вино. Ні найменшої качки. Можна подумати, що стоїш на місці. Тільки легеньке тремтіння і рух чорних стрілок на білих циферблатах вимірювальних приладів свідчили про величезну висоту і швидкість польоту. На карті чорний олівець у важелі відзначає курс. У цьому сліпому польоті Шахов почуває себе спокійніше, ніж у звичайних польотах. Весело наспівує. Дивиться крізь товсте скло вікна на аспідно-чорне небо з яскравими немерехтливими зорями і райдужним полотнищем Млечної Путі. Чорна лінія вже наближається до Кяхти. Шахов з властивим йому спокоєм повідомляє друзів і про це. Радіо під рукою. Можна розмовляти, не відриваючись од пульта керування.

Шахов зголоднів. Діставши плитку шоколаду, підніс її до рота.

І враз відчув такий нестерпний ріжучий біль в очах, що скрикнув і заплющив їх. «Що таке? Наче