Прекрасні катастрофи - Юрій Корнійович Смолич
І Коломійцеві зробилося сумно й журно…
Гей, не журися, Коломійцю! Власниця цих очей, прекрасна дівчина, справді вмерла. Хвороба чи нещасний випадок зламали її. Смерть дужча за людину. Але от залишилися від дівчини її красиві очі в цій банці з рідиною, і вони — ці очі — не вмерли. Так, так, вони живі, їх тільки приспано. Їх препаровано і захолоджено. Прийде час, трапиться нове нещастя, нова хвороба, нова загроза смерті. Друга, нова дівчина втратить свої очі. Але вона не буде сліпа. Її привезуть сюди, покладуть на операційний стіл, виріжуть і викинуть її власні попсовані очі і натомість вправлять ці, розморозивши й віджививши їх. Отже, вони живі. І вони дадуть життя іншій людині, якій загрожує смерть. Бо наука дужча від смерті.
Не журися ж, Коломійцю! Наука дужча від смерті, і ти служитимеш саме їй — безсмертній науці!
Коломієць завмер перед вітриною з очима в банках, і його власні, живі очі зволожились. Він був зворушений.
Його приятель і старший товариш Думбадзе стояв поруч із ним і пояснював йому спосіб трансплантації ока. Інститут робив тільки перші експериментальні спроби виймати око з трупа і прирощувати його живій людині. Це була надзвичайна, виключна щодо трудності й відповідальності робота із зшиванням судин та нервів. Вона вдавалася ще далеко не щоразу.
4
Потім Коломієць оглянув інші щафи. В них по банках було розкладено розтятих на частини й препарованих померлих людей. Ось лежали пачки відтятих людських пальців. Їх проектувалося прирощувати замість утрачених — на вибір, — котрого треба з п’ятьох. Он цілими купами лежали різні суглоби із сув’язками — наколінки, налікотники, стегна, хребці, атлантики тощо. Їх давно вже приточують і прирощують замість розтрощених чи з’їдених туберкульозом.
Але найбільше було різних внутрішніх органів. Печінки. Нирки. Матки. Селезінки. Шлунки. Кишки. Яєчка. Сечові міхури. А он у великих скляних ваннах згорнені й скручені, півпрозорі, бо знекровлені, цілі згортки шкіряних покровів. Он людський мозок. Тут було все. Ціла людина, розрізана на частини.
В трансплантаційному відділі ніщо не пропадало марно. Кожний здоровий труп, якщо він був трупом невідомої, без рідних, людини, розтинався і препарувався. Препарувалися й ті органи, які наука хірургії вже вміла прирощувати живій людині. Препарувалися й ті органи, які мистецтво оперування ще не вміло приростити. Перші чекали на хворого, на людину, якій хвороба чи нещасний випадок зіпсували її живий орган. Їй прирощували оживлений з трупа. Другі — потрапляли до лабораторії. Там хірурги експериментували з ними, вивчали їх, добирали способу приростити їх живій людині. І поступово такі способи добиралися.
Надзвичайний був цей головний зал трансплантаційного відділу! Люди лежали тут розрубані на частини по банках, по поличках, за склом у шафі. Але це не був морг. Це не був музей. За склом шаф, на поличках, по банках лежали не мертві експонати, а живі людські органи. Живі люди! Мертвий, труп розтинався на частини, і кожна його частина починала знову жити. І коли відживити померлу людину і повернути їй життя наука медицини ще не навчилася, то відживляти окремий орган мертвого тіла й повернути йому життя в організмі іншої живої людини наука медицини вже вміє. Сама смерть тут здовжує життя. Людина вмирає і, віддаючи свої мертві органи іншим людям, здовжує їм життя.
Прекрасно жити на світі й бути хірургом!
Так вирішив Коломієць.
5
І він поспішив висловити це своєму приятелеві і старшому товаришеві, молодому хірургові Думбадзе. Він висловив це йому в найпатетичніших висловах свого молодечого захоплення.
— О, так! — охоче відгукнувся Думбадзе.
— І я буду хірургом! Я вибираю собі цю спеціалізацію!
— Неодмінно!
— До чорта ж терапію! Які мізерні поруч хірургії усі інші галузі медицини! Вони ж нічого не можуть!
— А от це вже не так.
Коломієць хотів був і далі виголошувати своє захоплення хірургією, але слова Думбадзе зразу охолодили його. Запал був охолоджений. Це надзвичайно прикро, коли хтось із сторони охолоджує ваш запал. А Думбадзе робив це уже не перший раз. Коломієць сердито відвернувся.
— Ну, звісно. Я бачу, ти вже встиг розчаруватися. Чи не занадто швидко?
— Ні, — Є посміхнувся Думбадзе. — Я зовсім не розчарувався. Навпаки. Працюючи тут, я дедалі більше захоплююся медициною.
— Я теж…
— Але ти в своїм захопленні стаєш страшенно вузький. І, як це не дивно, в своїм захопленні ти стаєш на позиції… старих лікарів-лікувальників. Старі терапевти й хірурги завжди воюють між собою, вони підносять одну, свою, галузь медицини і заперечують інші. Це неправильно принципово, бо недіалектично, неправильно і в самій практиці лікарської роботи. «Хірургія повинна бути тільки одною з форм лікування, в тісному зв’язку з іншими формами». Пригадуєш? Це сказав ще Мейо. А Мейо — один із найбільших світових ентузіастів хірургії.
— Зате ти, бачу, до ентузіастів хірургії не належиш, — вже зовсім похмуро огризнувся Коломієць. — Для чого ж тоді ти залишаєшся тут? Це просто нечесно. Переходь до якоїсь терапевтичної клініки. Або ні. Зачекай до літа: я закінчу медінститут і охоче заступлю тебе. Хороший хірург повинен вірити в операцію як основу медицини. Операція — це його світогляд!
— І все ж таки, — вдарив його по спині Думбадзе, — найкращий хірург той, що вміє одмовитися від операції!
— Ну да. Я знаю. Це сказав Кохер. У тебе надзвичайна пам’ять, — уїдливо сказав Коломієць. — Ти так і сиплеш
