Її величність кішка - Бернард Вербер

— Це особливість Баха, — з розумним виглядом пояснює Роман Веллс. — Таке поєднання зветься «мистецтвом контрапункту».

Неначе дві півкулі мого мозку втратили зв’язок і кожна чує іншу мелодію. Це так незвично і хвилююче, що у якийсь момент здається, нібито я чую третю мелодію, хоча її не існує.

Люди бувають такі здібні.

За вікном в’ється дорога.

Крізь хмари пробивається сонячний промінь, ніби вказуючи нам шлях.

Слухання Баха вселяє мені невідоме почуття, як же його назвати?

Цілісність?

Розуміння гумору та ближче знайомство з мистецтвом служать моєму розвитку.

У мене таке враження, що мій розум — це сфера, що віднедавна розширюється. Можливо, недавні випробування й факт того, що я вижила, дає мені відчуття невидимого захисту.

Не забуваймо, що я єдина володію пам’яттю світу: знаменитою РЕВАЗ. Я аж тремчу від гордості.

— Що воно таке, ця ваша РЕВАЗ? — читає мої думки Шампольйон.

Я викручуюсь:

— Велика бібліотека, розміщена у крихітному пристрої. Такому маленькому, що він поміститься в людській долоні.

— А що в цій бібліотеці?

— Всі знання, необхідні для відновлення знищеної цивілізації, — відповідає Піфагор.

— У такому разі я хочу, щоб ви пообіцяли: після повернення РЕВАЗ поділитеся нею з усіма тваринами, — урочисто заявляє какаду.

Знову він викаблучується. Ми ж уже пообіцяли. З цим папугою потрібно бути насторожі. Немає гірших за тих, хто думає, що чинить правильно, коли робить не те, що я кажу.

— Я дуже хочу познайомитися з утопічною спільнотою з острова Сіте. Знаєте, від чого ми, домашні птахи, потерпаємо найбільше?

Брак горизонту. Коли я жив у неволі, то завжди уявляв, що ховається за вікном, через яке було видно лише вивіску з туристичною рекламою із зображенням пляжу з пальмами. Для мене зовнішній світ був цим пляжем, і я завжди хотів потрапити туди.

Він глибоко зітхає.

— Згодом я зрозумів, що світ — це не лише пляж. Одного дня його замінили на засніжені ялинки у горах. До мене дійшло, що я навіть не уявляв був усієї величі та різноманітності світу. Коли ми почали спілкуватися з господарем і я поділився з ним своєю спрагою до знань, він сказав, що світ повний смертельних небезпек. До прикладу, ви, коти. Він розповів мені про лютих котячих, які полювали та їли папуг.

— Люди тримали нас у своїх руках і цим вселяли необгрунтований страх, — кажу я у відповідь, а сама уявляю, як смакуватиму цим м'яском, коли він перестане приносити користь.

Шампольйон бундючно завершує:

— Думаю, ми всі народжуємося, щоб учитися. Найгірше, що може статися, — все життя лишатися на одному й тому ж місці, у тому самому оточенні, переживаючи ті самі ситуації.

Шампольйон дратує, коли озвучує мої думки. Чому ідеї не патентують? Перший, кому вони прийдуть у голову, привласнює їх, а всі, хто висловлює потім, повинні приносити йому дари. Хай там як, папуги завжди мали репутацію наслідувачів.

Я поринаю в роздуми.

Я б могла бути єдиним винятком і мати право цитувати свою матусю, пухом їй земля.

Шампольйон далі сам себе розважає:

— … Віднині я хочу жити на волі, відкривати світ, інші народи, подорожувати, мати доступ до всіх людських знань. Тому мені й захотілось поїхати з вами.

— Тоді що ви робили у свиней? — лукаво запитує Піфагор.

— Коли зоомагазин зруйнувала війна, господар утік разом зі мною, не знаю, чи вже казав, але я був його улюбленим птахом.

З цими словами він гордо розправляє чуба.

Ну ви лише подивіться на нього, та за кого він себе має, цей претензійний себелюб! Аж не віриться, що світ повниться типами, які вважають себе його пупом…

Я махаю головою, вдаючи зацікавлення та заохочуючи продовжити розповідь.

— У поспіху ми не помітили пасток на дорозі, які понаставили свині. Він ковтає слину, коли згадує ту страшну подію.

— Спочатку все йшло погано, але згодом свині дізналися про мої надзвичайні здібності, прийняли мене до себе та зробили перекладачем на суді мого власного господаря.

— І вас через це не мучила совість?

Слова вилетіли з мене перш ніж я встигла подумати. Проте папугу це не засмутило.

— Так, спочатку було трохи, але свині зачарували мене. Та й засідання здалося мені справедливим. Коли йому оголосили вирок, засудили та стратили (і пустили його на шинку), то я зрозумів, що ці свині набагато розумніші за людей, бо їм вдалося зробити те, чого бажали.

Піфагорові кортить похизуватися:

— Знаєте, ми, коти, були на волосинці від того, щоб помінятися зі свиньми ролями та стати сільськогосподарськими тваринами. У Китаї, наприклад, їли котів та собак, а діти гралися з прирученими свиньми. Втім, якось під час пожежі загинула свиня, дитина хотіла торкнутися її спаленого тіла, зачепила гарячий жир та мала необережність піднести руку до рота й зрозуміти, що це смачно. Відтоді свині більше не розважали дітей.

Нарешті ми приїжджаємо в Орсе.

Університет добряче змінився, відтоді як ми покинули його. На місці мурів, повитих колючим дротом, тепер величезні діри. Ті, що були живі, — померли. На місці блакитно-біло-червоного прапора височіє чорний прапор з білими незнайомими літерами при вході в основний корпус.

На землі лежать кілька трупів учених у білих сорочках та бороданів у чорному одязі.

— Релігійні фанатики з хімічного заводу! Мабуть, їх прийшло більше, щоб забрати РЕВАЗ. Вони були впевнені, що ми повернулися з нею до університету. Як вони могли знати, що нас затримають свині, — кажу я.

Я перевіряю лапою, чи нашийник із накопичувачем на місці.

Роман приголомшений. Він підходить до померлих та впізнає друзів, перевертає тіла, щоб перевірити, чи хтось вижив. Але, здається, вбивці нікого не помилували.

Так влаштований світ людей: найжорстокіші завжди перемагають пацифістів. Розбійники взяли гору над інтелектуалами просто тому, що їхня логіка була проста і ясна, тоді як інших стримувало розуміння складності реальності, а отже, сумніви.

Я кажу собі, що потрібно було думати наперед. Я не повинна дозволити своєму розуму затьмарити свій первинний інстинкт виживання. Ніколи не забувати про свою внутрішню дику кішку. Не чекати, що проблеми самі себе вирішать. Я повинна лишатися сильною, щоб не піддаватися впливу інших. Я повинна зберігати свою природну войовничість, щоб не дати дорогу агресивності й дурості інших.

Моя матуся казала: «Дбай про себе сама, щоб не стати жертвою».

Побачивши цю картину, я як ніколи готова вдарити першою, вбити першою, і, якщо передам куті меду, то матиму в запасі купу часу на жалкування та вибачення.

Наталі не