ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
— Хитро сказано, — відповів, нарешті, Ридан. — З таким обережним формулюванням важко не погодитися… Повинен тобі сказати, що питання про роль мікробів у розвитку хворобливого процесу тільки тепер почало прояснюватися. Можна подумати, природа навмисне постаралася замаскувати справжній механізм хвороби і дуже майстерно приховала його отаким камуфляжем з мікробів. Ну як, справді, не визнати, що мікроби і починають хворобу, і ведуть її, тобто послідовно і в певному порядку переселяються з місця на місце і отруюють, роз’їдають, руйнують органи, тканини, створюють пухлини, виразки, запалення!.. Адже мікроскоп з очевидністю показує, що тільки-но в тебе почалася малярія, в крові виявляються плазмодії, зникли плазмодії — нема малярії. Або виник туберкульозний процес, сифіліс, тиф, дифтерит — одразу ж знаходиться «винуватець» у вигляді якої-небудь спірохети, палички Коха тощо. Мало того, в місцях, найбільш уражених хворобою, мікробів майже завжди більше, а після введення їх у здоровий організм справді починається захворювання. Не дивно, що за «хвороботворним» мікробом міцно утвердилася репутація єдиного винуватця всього ланцюга патологічних явищ. Розумієш?
Ридан глянув на дочку — Ганна уважно слухала його.
— Так от. Погляд цей не викликав би сумніву, коли б ми не стикалися раз у раз із дивними фактами. Наприклад. Мікроби є, ми їх знаходимо в організмі, а хвороби нема і так і не виникає. Або, навпаки, що буває рідко, але буває: є хвороба, а мікробів, яких вважають збудниками цієї хвороби, не знаходять, хоча звичайно в таких випадках їх легко виявити, — на цьому, можна сказати, собаку з’їли… Або такі випадки: людина хвора і явно гине. Симптоми хвороби стандартні і яскраво виявлені. Мікроби в організмі кишать. Усі методи лікування використані, але припинити хворобу не вдається. Як кажуть у таких випадках, лікарі відмовляються лікувати. І от, коли людина вже майже мертва, вкрай виснажена, знесилена і віддана на розтерзання мікробам, раптом настає перелом, процес «сам по собі» припиняється, і хвороба зникає, а з нею зникають і мікроби. Інфекційні захворювання часто уражають людей з міцним здоров’ям і щадять кволих, слабосилих, які живуть і працюють в аналогічних умовах.
Візьмемо, нарешті, найпростіший факт: адже майже кожна інфекційна хвороба, за небагатьма винятками, закінчується видужанням, навіть якщо людину і не лікують. Проходить стандартний цикл явищ, і хвороба припиняється. Чому б це? В таких випадках кажуть, що організм «сам впорався з мікробами». Але якщо хвороба полягає в тому, що мікроби розмножуються і руйнують організм, то чому ж цей організм не знищив мікробів з самого початку, коли їх було мало, а дозволив їм розмножитися, ослабити людину, а тоді ополчився на них? Подібних таємничих фактів багато. Стикаючись з ними, ми, звичайно, придумуємо в кожному такому випадку досить правдоподібне пояснення, завжди чисто спекулятивне, позбавлене будь-якої наукової цінності. Та й як може бути інакше! Ми так мало знаємо…
— Стривай, тату, — перебила Ганна, рішуче викреслюючи щось у блокноті. Вона ні на хвилину не забувала своєї подвійної ролі — зацікавленого слухача і редактора-критика майбутньої доповіді батька. Головна мета — конспект, який вона складе. Він допоможе спростити доповідь. — По-моєму, ти починаєш відхилятися вбік… Що ж означають ці загадкові факти?
— Правильно, Галю, відхилився. В цьому — головна небезпека… Треба уникати зайвих подробиць: це ж я — для колег… Отже, про що говорять ці факти? По-перше, про те, що наші уявлення про роль мікробів неправильні. Не можна все звалювати на них. І, по-друге, що існує ще якийсь невідомий нам фактор, котрий відіграє, очевидно, більшу роль у розвитку хворобливого процесу, ніж мікроби. Ми почали шукати його в тій сфері організму, яка керує всіма функціями — у нервах. І — знайшли… Тут я розповім про цю знаменну подію, ти вже знаєш про неї…
Ганна кивнула головою і, диктуючи собі вголос, записала: «Досліди: кулька в мозкові, отруювання нервів».
— Це дуже важливий етап. Ми довели, що однією лише механічною або хімічною дією на нерви можна пустити в хід процес, який призводить до появи всіх хворобливих симптомів, які тільки нам відомі. Тим самим ми вперше розкрили таємницю хвороби взагалі, дізналися, яка природа цього процесу, які сили його організують. Стала зрозумілою і роль мікробів у інфекційних захворюваннях…
Легким рухом руки Ганна спинила батька, і знову побіг її олівець по блокноту. Ридан скористався паузою і налив собі півсклянки міцною чаю і маленького чайника. Викладаючи свої думки, Ридан безперервно рухався, ходив по кімнаті, жестикулював, сьорбав чай з склянки, затиснутої в руці так, що довгі його пальці майже змикалися з долонею.
Ганна підвела голову.
— Ну, далі. Тепер, яка роль мікробів.
— Мікроб, звичайно, може бути і буває ініціатором хвороби, бо він справді вводить у організм якусь нову хімічну речовину, що викликає своєрідну нервову реакцію на одній з ділянок усієї системи. Як правило, отрута, внесена мікробом, за своєю силою і якістю не завдає нервам особливого клопоту, що виходить за межі їх звичайних, нормальних функцій, і на цьому прихований процес закінчується, не призводячи ні до яких хвороб. У противному разі нервова сітка на цій ділянці перенапружується, марно намагаючись ліквідувати вороже вторгнення, і — ламається, набирає якихось інших, спотворених функцій. Оце і є справжній початок хвороби. Нервова сітка зв’язана, як єдина електрична мережа країни. Починається своєрідна ланцюгова реакція перебудови нервових функцій. Що саме відбувається при цьому всередині самих нервів, ми ще не знаємо. В усякому разі, звичайна рівновага в системі порушується, створюється нова картина нервових відносин, за якої хвороба — це вже «нормальний» стан організму. Отут і з’являються запалення, виразки, набряки, пухлини тощо — все те, що ми називаємо об’єктивними симптомами хвороби. їх тепер організує сама нервова система без допомоги мікробів.
А все-таки мікроби є в усіх вогнищах хвороби, — перебила Ганна. — Звідки ж вони беруться і чим там займаються?
— Як — чим займаються?! Живуть, благоденствують,
