ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

Ридан припинив роботу в лабораторії. Основний дослід був не раз перевірений у різних варіантах, з різними тваринами; зібралися нові цікаві спостереження, але це вже були деталі, працювати над якими треба було б лише в тому разі, коли б Ридан був упевнений, що джерело мозкових імпульсів можна сконструювати.

Він замкнувся в своєму кабінеті, безшумно ходив по величезному глибокому килиму з кутка в куток і так старанно куйовдив свою м’яку сріблясту борідку, начебто саме в ній була розв’язка.

Звичка самостійно переборювати будь-які труднощі в роботі час від часу підкидала йому зрадницьку думку: а чи не взятися самому серйозно за фізику, за радіотехніку? Ридан з обуренням відганяв цю провокаційну ідею. Дурниці! Якщо діяти так, то він ніколи не встигне довести почату справу до кінця. Та й зрозуміло, що розв’язати таку велику проблему одному неможливо.

Інші вчені повинні прийти на допомогу. І якщо сучасна фізика виявилася неспроможною задовольнити вимоги біології, якщо вона відстала, виходить, треба гнати фізику вперед! Як?..

Треба скликати разом з біологами і фізіологами найбільш прогресивних представників фізики, електротехніки, талановитих конструкторів, винахідників, викласти перед ними основи нової теорії, продемонструвати досліди, захопити їх перспективами перемоги над людським організмом.

Це буде соціальне замовлення науки, і його, безперечно, виконають радянські вчені.

Почалася організаційна діяльність. Ридан копався в довідниках, вишукуючи потрібних учених, радився із знайомими, з Академією наук, з головкомами наркоматів, старанно добираючи аудиторію для своєї доповіді.

Його помічник у господарських справах Муттер, спритний і меткий товстун, до якого міцно пристало прізвисько «Матуся», підшукував приміщення, розсилав повістки і взагалі займався технічною частиною наради.

Ридан довго обмірковував свій виступ. Його нечасті доповіді завжди були зрозумілі і цікаві, незалежно від складності теми. Він говорив простою мовою, уникаючи специфічної термінології, в хащах котрої деякі наукові працівники спритно ховали дрібні недоробки, а в цих недоробках часто були хибні навіть основні наукові висновки.

Тепер потрібна була особлива ясність: Ридана слухатимуть не лише колеги-фізіологи, але й техніки, які, можливо, вперше зіткнуться з новим для них колом питань. Необхідні кришталева ясність, проста мова і висновки, які повинні захопити людей. Ридан вирішив поговорити з Ганною.

Розмови з батьком на абстрактні теми були немовби пам’ятними віхами в житті Ганни. Вона пам’ятає їх з дитинства, коли почала осягати світ, обмацувати його своїми нескінченними «чому». Розмови відбувалися і потім. Яке-небудь випадкове питання, незрозуміла думка, слово — і от вона в батьковому кабінеті. Вони ходять з кутка в куток, обнявшись: незрозуміле слово розкривається, виростає в широке філософське узагальнення, Ридан заводить Ганну в глибину віків, до джерел культури або в тайники природи, де виникає життя, або до захоплюючих висот всесвіту.

Кожна така розмова була для неї кроком вперед, у безмежно широкий світ.

В останні роки ці розмови стали рідшими. Вони присвячувалися майже виключно тому новому, що створював Ридай, і потрібні були більше йому самому, ніж Ганні: тут він знаходив вдалі, точні формулювання, що так важливо у науковій роботі, а Ганна своїми ясними запитаннями, сама того не підозріваючи, наштовхувала його на нові, цінні думки.

— Боюсь цього виступу, — говорив Ридан за вечерею, і Ганна відчувала незвичайну тривогу в його голосі. — Я виступаю вперше після довгої роботи, про яку вже пішли фантастичні чутки. Повинен, так би мовити, звітувати перед науковим світом, перед країною… А разом з тим мені самому треба вийти з тупика; кличу на допомогу техніків, фізиків, тобто профанів у галузі фізіології. Отже, моя доповідь повинна бути одночасно і гранично популярною, і добре витриманою в науковому відношенні, виходить, досить складною, бо наші фізіологи і лікарі, звичайно, зажадають відповідей на всі хитромудрі запитання.

— Виходить, за двома зайцями?

— От я й боюсь…

— На жаль, нічого не можу вам порадити, професоре. Я ж і досі не знаю, в чому полягає ваше чудове відкриття. Воно ще не опубліковане навіть у межах сімейного кола, незважаючи на те, що дослід з кроликами розв’язав, очевидно, якусь цікаву проблему.

— Ну, нема чого говорити так в’їдливо! Я не винен: після того досліду я тебе майже не бачив — то ти в інституті, то готуєшся до екзаменів. Зараз ти вже вільніша?

— Я зовсім вільна.

— Чудово. Розповім тобі все. Мені самому це буде корисно.

Короткими і різкими штрихами Ридан зобразив перед Ганною картину сучасного стану медицини, потім розкрив складну «нервову епопею». Дещо Ганна уже знала з попередніх розмов, але багато чого виявилося новим, багато що суперечило її шкільним уявленням. Найбільше, звичайно, її вразив новий погляд на роль мікробів. Ридан навмисне виклав його коротко, категорично, і вдав, що переходить до наступного питання. Хай Ганна поспішить. Так, знаскоку вона скоріше знайде серйозні заперечення. Ганна, звичайно, спинила його.

— Стривай… Тут щось не гаразд… Адже культура мікроба, введена в організм, завжди викликає в ньому певні порушення; виходить, саме мікроб і є винуватцем цих порушень! Так же?

Ридан мовчки розглядав спрямовані на нього очі дочки. Як усе видно в цих очах! Можна навіть угадати, про що вона думає. Ось ледь помітно тремтять повіки… погляд спрямований на нього, але насправді вона дивиться зараз кудись в середину себе. Вона не впевнена, чи правильно поставила запитання. Губи — теж рухаються. Ось почала сумніватися… Ні, правильно! Все обличчя відображає думку… Ось чому люди, розмовляючи, дивляться один одному в очі. І тварини теж. Собака, коли з ним розмовляють, дивиться в очі, щоб розпізнати настрій, намір людини… Тут є і ще щось… Можна вгадати думку в мовчанці, навіть не дивлячись в обличчя… Шахісти знають, як іноді підказується противникові небезпечний хід, якщо зосередити на ньому всю увагу…

Ганна висунула те саме заперечення, що й Халтовський, і десятки інших вчених-опонентів. Для них це ганьба, за цим банальним запереченням приховується консерватизм,