ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
— Від перерізування важливого нерва, так само як і внаслідок дії новокаїну, вимикається певна ділянка нервової сітки, і це змушує її якось перебудовуватися, пристосовуватись до нових умов. Отже, та комбінація нервових відносин, яка перед цим склалася і призвела до захворювання, порушується, і хвороба вже не знаходить грунту для свого розвитку. Метод перерізування нервів нам звичайно не годиться, бо само перерізування може бути причиною якихось інших хворобливих явищ. Найкращий метод — це анестезія. Вона дає тільки поштовх, необхідний для незначного зрушення в нервових функціях, і нічого не руйнує. Ми зробимо її могутнім важелем керування хворобливими процесами, от побачите!
Так зароджується славнозвісний метод блокади.
Слідом за ним з’являється буксація — своєрідний гідромасаж спинного мозку, який теж допомагає тимчасово змінювати нервові відносини в організмі.
Настає день, коли до Ридана приходять сяючий лікар-маляріолог Дубравін і його новий співробітник, аспірант Данько, що на цей раз остаточно полаявся з скептиком-мікробіологом Халтовським. Вони як переможці кладуть на стіл свої трофеї: пачку історій хвороб.
— Повна перемога, Костянтине Олександровичу! — весело кричить Данько. Дивіться, тут одинадцять випадків…
— Стривайте, любий, так же не можна, треба по порядку, — перебиває лікар. — Давайте вже я розповім.
Ридан пам’ятає цю знаменну розповідь до найменших подробиць.
— Ну, в нас з малярією справи такі, — каже Дубравін, — лікуємо хініном. Одних виліковуємо, інших ні. Вважається, що існують якісь особливі раси плазмодіїв — хіностійкі. Гаразд. Ми і відібрали сорок чоловік таких хворих з різними формами малярії. У всіх регулярні приступи пропасниці — хінін зовсім не впливає. І от ми до звичайного хінного лікування додали відомий вам масаж спинного мозку — буксацію. Цю маніпуляцію зробили кожному хворому тільки один раз. І от результат: у всіх сорока приступи пропасниці припинилися одразу після буксації. Оце їх історії хвороби…
В Дубравіна очі поблискують із-за окулярів.
— Розумієте, Костянтине Олександровичу, — нетерпляче вставляє Данько, — якби плазмодії цих хворих були, справді хіностійкими, то…
— Заждіть, Данько, — знову спиняє його лікар, — є ще важливий факт. Серед цих сорока — двоє особливо цікаві: у них була тропічна форма, до того ж хіностійка. І вони видужали! Тоді ми підібрали нову партію з одинадцяти хворих тільки на тропічну малярію…
— І зовсім перестали давати їм хінін!.. — вставляє Данько.
— Так, перестали. Дванадцять днів витримували, щоб вони зовсім очистилися від хініну. І тоді зробили їм таку саму буксацію. Більше нічого.
— Ну? — підганяє Ридан з величезним нетерпінням. — Ну, і з цих одинадцяти хворих десять повністю видужали!
— Зовсім здорові?!
— Так. І плазмодію в їх крові, незважаючи на неодноразові аналізи, не знайдено.
Тепер уже ніщо не може стримати Данька.
— Ваші прогнози підтвердилися, Костянтине Олександровичу. З мікробами тепер усе ясно. Не тільки в них сидить хвороба. І хінін діє не на них, а на нерви, як і буксація. І хіностійкий буває не плазмодій, а організм. І зовсім не треба ганятися за мікробами, а треба шукати способи такої перебудови нервової системи, за якої хвороба неможлива. Мікроби тоді й самі зникнуть разом з іншими ознаками хвороби…
Ридан не перебиває. Він дивиться на свого учня з лагідною посмішкою.
* * *
Усі ці епізоди, вся епопея з нервами, що глибоко схвилювала науковий світ, були тепер для Ридана давно пройденим етапом.
Ще тривали жорстокі суперечки, обережні «старики» зводили хитромудрі теоретичні споруди, щоб захистити свої позиції. Послідовники риданівських ідей наполегливо закладали міцний фундамент нової споруди медицини.
А Ридан уже йшов геть від цієї споруди. Електричні явища в організмі, в мозку поглинули його цілком. Він возився з гальванометрами і осцилографами, знімав свої нескінченні цереброграми, розшукував якихось особливих радіотехніків.
«Талановитий, але схильний захоплюватися, непослідовний чоловік», — говорили про нього в таборі противників. Друзі дивувалися: «Чому ви відійшли од цієї роботи? Знайшли якусь помилку?» Ридан весело сміявся:
— Ніякої помилки! Все правильно. Але, друзі мої, пам’ятайте основний заповіт вченого-матеріаліста: будь-яка наукова робота має бути спрямована на досягнення чергової практичної мети. Тільки тоді вона буде плодотворною і в теоретичному відношенні. Яка у нас практична мета? Виліковувати людей. Не лікувати, а виліковувати! Напевне, радикально і в найкоротший строк. Яке б не було далеке повне розв’язання цього завдання, я уявляю собі справу так. Людина захворіла, приходить до нас. «Що у вас? Ага! Будь ласка: через вісім днів будете здорові». Ось на що треба орієнтуватися в нашій роботі. Ми з’ясували роль нервової системи в патології. Це, звичайно, дуже важливо для розв’язання завдання; ми тепер знаємо, принаймні, де протікає хвороба. Далі, треба навчитися керувати цими невідомими процесами в нервах. Виходить, чергове завдання тепер — дізнатися, що таке нерви, що в них відбувається. Досі наша наука цього, на жаль, не знає. От я цим і займаюся.
Ридан дізнався. Це сталося тієї ночі — пам’ятаєте? — коли професор повернувся додому після грози. Кролики, з’єднані проводами… Ганна, Наталя… Світанок…
Все тоді стало ясно. Гіпотеза перетворилася на теорію, яка робила зрозумілою основу складної системи керування живим організмом. Лишалося оволодіти цією системою, підкорити її людській волі.
Ридан знав, що для цього потрібно. Треба штучно відтворити ті електричні імпульси, які дають мозкові владу над організмом. Треба створити фізичне джерело цих імпульсів і потім, коли це потрібно, замінити дію мозку дією приладу.
Тоді… о, тоді здійсняться неймовірні мрії людини про повне звільнення від хвороб, які передчасно руйнують її організм, про довге, сяюче здоров’ям життя.
Ридан не міг сам створити такий прилад; мало того, він бачив, що своїм відкриттям змусив біологію випередити фізику. Фізика, техніка ще не спроможні були відтворювати коливання, що виникають у мозку.