Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
— Значить, твій прадідусь працював тут?
— Так, він був керівником заповідника, як тепер ви… Але навесні лікар відрядив його лікуватися до Москви. І дідусь більше не повернувся. Мама казала, що з Москви він знову виїхав на Алеутські острови, але вона не хотіла сказати, коли він повернеться. І з ним не можна поговорити по відеотелефону… Я гадаю, що мій прадідусь просто помер, — сумно закінчила Ксанта й опустила очі.
— Ну, що за думки, — заперечив я. — Тепер люди живуть довго. Прадідусь ще приїде. Мине рочок-другий — і він повернеться. Ось побачиш…
— Не знаю, — тихо шепнула Ксанта. — Адже дорослі не завжди кажуть нам правду… А ми вже великі. Через рік весь наш клас виїде зі Сріблястого Лебедя. Нас повезуть далеко на захід, до підніжжя гір Тянь-Шаню. Там будемо жити і вчитися далі, до закінчення загальної школи. А сюди приїде нова група малюків.
— Значить, тут у вас, у Сріблястому Лебеді, лише школа першого кола?
— Так. Перші чотири класи. І ми з Марою зараз у найстаршому. Друге коло ми пройдемо в Середній Азії.
— І вам не шкода буде розлучитися зі Сріблястим Лебедем?
— Шкода, звісно. Але там, куди ми поїдемо, також буде дуже цікаво. Людина не може залишатися завжди на одному місці.
— Ти маєш рацію, Ксанто. Ось і я… Працював у Антарктиді, відтак у Гренландії, а зараз…
— Я знаю, — шепнула дівчинка. — Нам казала наставниця. І ми дуже пишаємося, що будемо тут разом з вами. Ви розповісте нам про те, що бачили і знаєте? Еге ж?
— Розповім, якщо це буде вам цікаво.
— О, дуже!..
Почулися м’які кроки. У скляний будиночок повагом увійшов Вовчок. Він обережно ніс у зубах уже знайомого мені шмаркатого кібера. Вовчок тримав кібера за виступ шкіряної обшивки і всім своїм виглядом виражав відверту огиду. Кібер мляво ворушив лапками. З його довгого з розтрубом носа двома струмками текло прозоре мастило. Вовчок поклав кібера нам до ніг, сів поряд і почав поглядати то на нас із Ксантою, то на кібера. На кібера він дивився з явним несхваленням.
— О-о, — сумно протягнула Ксанта. — І цей геть розхворівся. Вовчок приносить лише тих, які не можуть працювати…
Пришкандибав звідкись Хома, сів поряд з нами і також став дивитися на лежачого кібера.
Червонуваті вічка кібера спалахували й пригасали. Либонь, йому було зовсім зле.
Я дістав з кишені окуляри в старовинній роговій оправі, яких тепер ніхто не носить, і люльку. Окуляри я начепив на носа, люльку натоптав запашним тютюном і закурив. Затягнувшись кілька разів, я засукав рукави куртки.
— А ну, подивимося, що з ним, — сказав я Ксанті. — Тягни сюди інструменти, помічнице. Зараз навчу тебе лікувати кіберів.
Ксанта побігла, сміючись. Її сміх лунав сріблястим дзвіночком.
По-суті, все виявилося з біса просто…
— Яка ж хороша штука — робота, — сказав я своїм новим друзям. — Що там гріха таїти, в Гренландії без мене тепер обійдуться, а ось тут, далебі, й ні. Еге ж?
Хома кивнув кудлатою головою й задоволено пробурмотів щось. Вовчок не відповів. Але з його погляду я зрозумів, що й він цілком згоден зі мною.
А кібер лежав на підлозі скляного будиночка і з надією поглядав на всіх нас.
Переклад В. Геника
Перекладено за виданням: ШАЛИМОВ А. И. Планета туманов. — Ленинград: Детская литература, 1967. — 384 с.
ПОШУК У КІЛЬЦІ
Летіли мовчки.
— В давнину його називали Фаетоном, — несподівано сказав Рей, продовжуючи пригаслу було розмову.
— Але це була легенда чи… гіпотеза, — заперечив Стів.
— Неточність, — втрутився Електронний Наставник. — Різниця між легендою і гіпотезою полягає в тому…
— Вимкнися! — нечемно перервав Стів. — Сам знаю. Тоді була епоха легенд у житті й гіпотез у науці. Для мене особисто це одне і те саме.
— Ти мусиш вибачитися перед ЕНом, — тихо сказав Рей. — Він образився і вимкнувся цілком. Навіть індикатор погасив. Ти забуваєш, Стіве, параграф третій «Доповнень до Космічного статуту». ЕН повноправний учасник експедиції. Якби не він…
— Знаю, — знову перервав Стів. — Але я з біса втомився від його нескінченних повчань. За ці чотири місяці…
— За ці чотири місяці ми не раз потрапляли в досить складні ситуації. І якби не наш Електронний Наставник…
— Це я вже чув. Навіть від нього самого. — Стів указав поглядом на нерухому постать кібера. — Між іншим, титани не мали б хвалитися своїми титанічними звершеннями. Для них це просто робота. А я всього лише людина.
— Певна річ, — м’яко сказав Рей. — Ти дуже втомився. Ми всі втомилися. Навіть він. Його інтелект чудовий. Нічого досконалішого земна наука не створювала. І проте мені починає здаватися, що він близький до межі своїх можливостей. У перші місяці польоту він ніколи не вимикався. А зараз став дуже образливий. Вибачся, Стіве.
— Дай мені відпочити від нього хоч кілька хвилин.
— Ти це робиш щодня в години сну. Він ніколи не спить. Люс попереджав, що повні вимкнення ЕНа украй небажані. Точно невідомо, що тоді відбувається в його електронному інтелекті. Кожне вимкнення — знак емоційного перевантаження.
Стів усміхнувся:
— Боїшся,
