💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

Читаємо онлайн Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

— Тільки не здумайте відбутися тривіальними думками про роль (Єкатерини Медічі, Маргарет Тетчер чи Індіри Голембієвської або оповідками про сексуальні пригоди Катерини Великої. Не треба також цитувати ті сторінки щоденника Льва Толстого, де він пише, що замість голови в жінок статевий орган. Усім відомо, що це так, але це не знімає проблеми. Врахуйте також, що війна ісламу за вселенське панування — це боротьба за владу чоловіка над жінкою. Від того, чим скінчиться ця боротьба, залежить доля чоловіків на землі та їхньої влади.

Він зняв окуляри й акуратно протер їх тією самою червоною зім’ятою хустинкою, що протирав нею чоло. Слухачі подумали, що Вчителя справді хвилює ця невичерпна тема. Тільки надвечір, коли долини вже занурилися в темряву, а вершечки гір ще світилися, підзолочені сонячним промінням, один зі слухачів на ймення Зозо розповів їм історію, яку Вчитель визнав найкращою. Зозо, вдягнений у білий френч і білі полотняні штани-шаровари, заправлені в чорні чоботи, розповів їм, що, будучи професійним революціонером, переховувався від поліції в домі свого друга й переспав із його дружиною. Через чотирнадцять років потому він знову знайшов прихисток у цьому домі й зустрів там молоденьку чорняву дівчину — доньку господарів, з якою полюбляв бавитись; особливо йому подобалося, коли вона сиділа в нього на колінах. Одного вечора, коли так само, як зараз, насувалися сутінки, дівчина безжурно стрибала в нього на колінах, і він, непомітно й легко, без особливих зусиль увійшов у неї, хоч і здогадувався, що це його донька. Спалахнуло кохання, й через кілька років Зозо одружився з дівчиною. Вона допомагала йому прибирати до рук владу і знищувати ворогів. Але що більшу владу він здобував, чим більше крові лилося (інколи йому доводилося приходити додому в закривавлених білих полотняних костюмах, із засохлою на руках кров’ю колишніх друзів), тим далі віддалялася від нього дружина, тим частіше ставала вона на бік друзів, призначених на страту, тим рідше допомагала йому відмивати від крові руки. Поступово Зозина дружина-донька стала найбільшою перешкодою на його шляху до влади абсолютної, бо коли він бачив її — бачив здивовані, перелякані і сповнені презирства та ненависті очі вбитих друзів. Нарешті Зозо звинуватив її у подружній зраді, впіймавши в обіймах свого старшого сина від першої дружини. Важко уявити, які монстри могли народитися від цього зв’язку.

Не витримавши такої наруги, а головне — непокори, Зозо в приступі шаленого гніву вбив свою чорняву дружину-доньку і прирік на загибель свого сина, ставши самотнім і безжальним вовком. Він навіть зрадів своєму вивільненню від будь-яких ознак людини, переходу в стан Людинозвіра, бо відтоді став тотальним Володарем свого краю: для нього не залишилося нічого святого: ні друга, ні брата, ні сина, ні дружини — тільки одні вороги, яких треба було знищувати. І дітей тих ворогів також.

І тільки проходячи на могилу своєї доньки-дружини, він плакав, проклинаючи її за зраду, за те, що усамітнила його.

Коли Зозо скінчив свою розповідь, слухачі сиділи в глибокій задумі. Вже стемніло, й довелося запалити факели — відблиски вогню вихоплювали з темряви похмурі обличчя слухачів Академії.

І тільки один студент, що прийшов зі Сходу, сказав твердо:

— Він усе зробив правильно. Тому його і досі славить і любить народ.

І Вчитель подумав, що цей студент має шанс дійти до вершини Влади, якщо його не роздушить, наче равлика, чийсь важкий черевик того, хто буде також переконаний у своїй правоті.

Частина третя
1984–2084


44

Відтоді як полковник Герман Фатхулін очолив управління з боротьби з ісламським екстремізмом Національного агентства внутрішньої безпеки, йому не давала спокою таємнича постать лідера «Глобального джихаду» шейха Омара аль-Бакра.

Чим більше він та його співробітники вивчали біографію, ідеологію та діяння Омара (а збирали вони всі доступні їм матеріали — як з інтернету, так і з масиву розвідданих не тільки української агентурної мережі, а й з обмінних файлів ОГБ), тим більше Фатхулін переконувався, що має справу з геніальною людиною, яка в своєму методичному русі до світового панування набагато перевершила таких своїх попередників, як Гітлер, Сталін і Карахан. Якщо ці старомодні людинозвірі ставили за мету створення територіальних, громіздких, неефективних імперій, централізовано керованих бюрократією та каральними органами, то Омар аль-Бакр створював мережу децентралізованих, не прив’язаних до певної території організацій-клітин «Глобального джихаду», які, виконуючи основні настанови шейха, були вільні у своїх кадрових рішеннях та діях на місцях. Омар, не будучи медиком чи біологом, не знав, звичайно, що цей принцип нагадує розростання злоякісних пухлин у здоровому, але вже позбавленому надійного імунітету організмі, коли дикі ракові клітини неконтрольовано і бурхливо розмножуються в тілі, породжуючи метастази в різних його частинах, знищуючи навкруги все, що має ознаки життя.

Головною метою «Глобального джихаду» було встановлення влади всесвітнього халіфату не на расово-національній і не на класово-інтернаціональній основі, а на відданості Аллаху та його Пророку. Омар аль-Бакр добре розумів, що ця ціль недосяжна без примирення і об’єднання сунітів і шиїтів, між якими пролягли ріки крові, століття ненависті. Тому першим кроком Омара після 2082 року, відколи він очолив міжнародний ісламський фронт проти юдеїв та християн, було відновлення створеної в 2011 році в Індонезії сунітсько-шиїтської богословської ради — органу примирення і єднання майже двомільярдної громади мусульман, тридцять відсотків з яких становили шиїти. Саме Омар аль-Бакр мав найбільше особистих підстав до реуніфікації мусульман, бо саме в ньому вигадливо поєдналися ці ворогуючі течії: був народжений у 2042 році в Саудівській Аравії в сім’ї мільярдера-суніта, який твердив, що рід їхній виходить із роду праведника халіфа Абу Бакра, і матері — шиїтки іранського походження, прекрасної персіянки, сонцесяйні очі якої вразили серце Омарового батька, президента нафтової компанії, що діяла на території колишнього Іраку. Сім’я матері Омара Фатіми належала до древнього шиїтського роду, започаткованого шахом Персії шейхом

Відгуки про книгу Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: