Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

— От мені цікаво, чи вміє наш кореш Джордж берегти таємниці.

Раніше Ллойд про це навіть не замислювався. Він подивився на Розкішного Джорджа. Минула одна напружена хвилина. Зненацька очі в Джорджа вибалушилися: він усе зрозумів.

— Звісно. Він же й свою сраку заклав, — врешті промимрив Ллойд.

Та говорив він так само непевно, як і почувався. Деякі зерна завжди проростають.

Бац посміхнувся.

— Ой, та він може просто сказати щось типу «Гей, хлопці. Зустрів нещодавно старого друзяку та його корєфана. Трохи позависали, потріщали, хильнули пивка, і знаєте, що було далі? Ті сучі діти вломилися до мене й обчистили. Сподіваюся, від вас вони не втечуть. Зараз розкажу, як вони виглядають».

Джордж затрусив головою. Від жаху очі в нього перетворилися на дві літери «О».

На ту мить зброя була вже в цупкому мішку для брудної білизни, який вони знайшли у ванній на нижньому поверсі. Ллойд нервово зважив мішок у руках і спитав:

— То що, по-твоєму, нам робити?

— Старий, його треба прибацнути, — сумно промовив Бац. — Це єдиний вихід.

— Гадаю, зробити це буде збіса важко, та він сам нас підбив на це діло.

— Так, старий, важко. А життя яке?

— Ага, — зітхнув Ллойд, і вони рушили до Джорджа.

— Мпф, — почав Джордж, несамовито метляючи головою. — М-м-м-мнх! М-м-м-мпх!

— Так, я знаю, — заспокоював його Бац. — Лайно, правда? Джордже, мені шкода, без пизди. Нічого особистого, розумієш? Пам’ятай це. Ллойде, потримай його за голову.

Та легше було сказати, аніж зробити. Розкішний Джордж хвицав головою, як навіжений. Він сидів у кутку гральної кімнати й постійно бився скронею об її шлакобетонні стіни. Здавалося, він цього й не помічав.

— Тримай його, — спокійно повторив Бац і відірвав шматок скотчу.

Урешті Ллойд зловив його за волосся й утримав рівно настільки, щоб Бац устиг приліпити стрічку на ніс Джорджа, таким чином заклеївши всі його дихальні шляхи. Джордж ошалів. Він вивалився з кутка, упав на живіт і почав дриґатися на підлозі — так, наче хотів її зґвалтувати. З-під стрічок чулося приглушене гудіння, і Ллойд здогадався, що то крики. Бідолашний мужик. Перш ніж остаточно затихнути, Джордж борсався майже п’ять хвилин. Хвицався, звивався та стукав. Обличчя в нього стало червоним, як стіна старої батьківської комори. Наостанок Розкішний Джордж підняв зв’язані ноги на вісім-десять дюймів і торохнув ними об землю. Ллойдові це нагадало щось бачене в мультфільмі про Баґза Банні. Він гигикнув, і стало трохи веселіше — сама Джорджева вистава була доволі моторошною.

Бац присів поряд із ним і помацав пульс.

— Ну?

— Друзяко, тут цокає лише годинник, — сказав Бац. — До речі, годинник… — Він підняв м’ясисту Джорджеву руку й глипнув на зап’ясток. — Нє, звичайний «Таймекс». Аби ж бодай «Касіо» чи щось таке…

Він впустив руку небіжчика.

Ключі від автівки були в Джорджа в передній кишені штанів. У шафі на першому поверсі Ллойд із Бацом знайшли слоїк від арахісового масла «Скіппі», наполовину наповнений монетками, і його також прихопили. Дріб’язком там було двадцять шість доларів і шістдесят центів.

Джоржевою автівкою виявився старий скрипучий «мустанг» із чотириступеневою коробкою передач, кепськими амортизаторами й шинами такими ж лисими, як і Теллі Савалас[74]. Вони виїхали з Веґаса трасою 93 й попрямували на південний схід, до Аризони. До дванадцятої години наступного дня (це було позавчора) оминули Фінікс об’їзними дорогами. Учора близько дев’ятої Бац із Ллойдом зупинилися за дві милі від Шелдона та зайшли до старої запилюженої крамниці з усякою всячиною на аризонській трасі 75. Вони обчистили крамницю й прибацнули власника — літнього джентльмена зі вставними зубами з поштового каталогу. Вони забагатіли на шістдесят три долари й розжилися пікапом старого чувачели.

Цього ранку в пікапа пробилося два колеса. Одночасно. Вони з півгодини роздивлялися дорогу, передаючи з рук у руки міцний косяк, та не знайшли ані цвяха. Нарешті Бац сказав, що то, певне, збіг такий. Ллойд відповів, що так, Бог свідок, він чув і про химерніші речі. А тоді, наче їхні молитви почули, з’явився «конні». Трохи раніше, самі того не знаючи, вони перетнули штатний кордон між Аризоною і Нью-Мексико, таким чином перетворившись на поживу для ФБР.

Водій «конні» загальмував і висунувся з вікна.

— Потрібна допомога? — поцікавився він.

— Атож, — сказав Бац.

І одразу ж прибацнув його. Поцілив просто між очі 357-м магнумом. Мабуть, бідолашний лох навіть не зрозумів, що його вколошкало.

———

— А зверни-но тут, — сказав Ллойд, показавши пальцем на перехрестя.

Він обкурився й кайфував.

— Без питань, — весело озвався Бац.

Він збавив швидкість із вісімдесяти до шістдесяти, а тоді, котячись за інерцією, узяв ліворуч (праві колеса мало не проїхалися повітрям), і під ними зашурхотів новий відрізок дороги. Траса 78, напрямок — захід. Тож, не усвідомлюючи, що вони вже встигли полишити Аризону, Ллойд із Бацом повернулися до неї, а разом і до території, яку газети прозвали «Триштатним побоїщем».

Десь за годину по тому праворуч майнув знак «Бьоррак 6».

— Борлак? — зачмелено промимрив Ллойд.

— Бьоррак, — сказав Бац і взявся крутити кермо туди-сюди — автівка почала виписувати на дорозі широкі граційні зигзаги. — Гоп! Гоп!

— Не хочеш там зупинитися? Чуваче, я зголоднів.

— Ти зажди голодний.

— Іди на хуй. Як курну, мене завжди пробиває на хавку.

— Можеш поласувати моїм дев’ятидюймовим дулівером! Гоп! Гоп!

— Бац, я серйозно. Зупинімося десь.

— Окей. Та й готівки тре’ намутити. Від йобаного хвоста точно відірвалися. На деякий час. Треба добути грошенят і тарабанити на північ. Ця клята пустеля мені вже нафіг обридла.

— Окей, — сказав Ллойд.

Чи то трава так подіяла, чи що, але зненацька його вхопила люта параноя — ще гірша, ніж на заставі. Бац був правий. Зупиняться за цим Бьорраком і затаряться, як тоді біля Шелдона. Ухоплять трохи грошенят, візьмуть мап із відміченими заправками, махнуть цього сраного «конні» на щось непримітне, зіллються з пейзажем та попрямують другорядними дорогами на північний схід. І нарешті з’їбуть з Аризони.

— Скажу чесно, мужик, — заговорив Бац. — Раптом я щось так рознервувався, наче до уролога їдемо.

— Чудово тебе розумію, любчику, — серйозно сказав Ллойд.

Знічев’я їм це здалося збіса смішним, і вони розреготалися.

Бьоррак був крихітним містечком. Вони кулею промчали крізь нього,