Марсіянин - Енді Вір

- Прийняв, - сказав Бек похмуро. - Кров’яний тиск 0, частота пульсу 0, температура нормальна.

Деякий час на каналі було тихо. Вони продовжували просуватись вперед, човгаючи через пісок, сподіваючись на диво.

- Температура нормальна? - сказала Ллюїс з дрібкою надії у голосі.

- Потрібен деякий час щоб… - Бек затнувся. - Потрібен час, щоб охолонути.

- Капітане, - сказав Мартінез. - Нині нахил - 10,5 градусів, при поривах доходить до 11.

- Прийнято, - сказала Ллюїс, - Ти готовий злітати?

- Підтверджую, - відповів Мартінез. - Можу злітати у будь-який момент.

- Якщо він перекидатиметься, зможеш злетіти перш ніж він остаточно впаде?

- Е-е-е, - сказав Мартінез, не готовий до такого питання. - Так, мем. Я можу перейти на ручне керування і дати повний упор. Потім підніму носа і повернусь до попередньо запрограмованого злету.

- Прийнято, - сказала Ллюїс. - Усі прямуйте на скафандр Мартінеза. Це виведе вас на повітряний шлюз МЗЧ. Залазьте всередину і готуйтесь до злету.

- А як же ви, капітане? - спитав Бек.

- Я ще трохи пошукаю. Рухайтесь. І Мартінезе, якщо почнеться перекидання, злітайте.

- Ви справді думаєте, що я вас тут залишу? - сказав Мартінез.

- Я віддала наказ, - відповіла Ллюїс. - Ви троє, хутко на човен.

Вони неохоче підкорились наказу Ллюїс і попростували до МЗЧ. Безжальний вітер боровся з кожним їхнім кроком.

Не бачачи землю, Ллюїс почовгала уперед. Згадавши дещо, вона сягнула за спину і дістала пару сверделів для бурильних дрилів. Вона додала до свого спорядження 1-метрові свердели вранці, збираючись пізніше вдень узяти геологічні зразки. Тримаючи по одному у кожній руці, вона волочила їх за собою по землі.

Через 20 метрів вона повернулась і пішла у протилежному напрямі. Йти прямою лінією виявилось неможливо. Окрім того, що їй бракувало зорових орієнтирів, безупинний вітер зіштовхував її з курсу. Величезний обсяг піску, що напирав на неї, ховав її стопи на кожному кроці. Крекчучи, вона продовжувала рух.

Бек, Джогансен и Фоґель протиснулись у повітряний шлюз МЗЧ. Розрахований на двох, у екстренних випадках він міг бути використаний трьома. Коли вирівнявся тиск, у радіо почувся голос Ллюїс.

- Джогансен, - сказала вона. - Нам може допомогти ІЧ камера?

- Негативно, - відповіла Джогансен. - ІЧ світло не проб’ється через пісок так само, як і звичайне.

- Про що вона думає? - спитав Бек після того, як зняв шолома. - Вона - геолог. Вона знає, що ІЧ промені не проб’ються крізь піщану бурю.

- Вона хапається зо соломинку, - сказав Фоґель відкриваючи внутрішні двері. - Ми повинні розсістись по фотелях. Будь ласка, поспішіть.

- Мені це не подобається, - сказав Бек.

- Мені теж, докторе, - сказав Фоґель, вилазячи по драбині. - Але копітан віддала нам накази. Порушення субординаціїї не допоможе.

- Капітане, - радіював Мартінез. - Ми нахилились до 11,6 градусів. Ще один порив і ми перекинемось.

- Як щодо радару наближення? - сказала Ллюїс. - Він зможе помітити скафандр Уотні?

- Ніяк, - сказав Мартінез. - Його створено, щоб бачити Гермеса на орбіті, а не метал одного скафандру.

- Спробуй його, - сказала Ллюїс.

- Капітане, - сказав Бек, надягаючи переговорного пристроя після того, як заковзнув у свій прискорювальний фотель. - Я знаю. що ви не хочете це чути, та Уотн… Марк мертвий.

- Прийнято, - сказала Ллюїс. - Мартінезе, спробуй радар.

- Зрозумів вас, - радіював Мартінез.

Увімкнувши радар, він дочекався завершення самоперевірки. Витріщаючись на Бека, він сказав:

- Що з тобою таке?

- Щойно помер мій друг, - відповів Бек. - І я не хочу, щоб мій капітан теж помер.

Мартінез нагородив його суворим поглядом. Повернувшись знову до радара, він радіював:

- На радарі наближення контакт негативний.

- Нічого? - спитала Ллюїс.

- Він ледве бачить Габ, - він відповів. - Піщана буря все псує. Та й якби її не було, замало металу у… Лайно! Пристебніться! - заволав він до команди. - Ми перекидаємось!

МЗЧ заскрипів і перекидачись все швидше і швидше.

- 13 градусів, - вигукнула Джогансен зі свого фотеля.

Надягаючи паски, Фоґель сказав:

- Ми далеко за межею рівноваги. Ми не хитнемось назад.

- Ми не можемо кинути її! - прокричав Бек. - Нехай перекидається, ми це виправимо!

- 32 метричні тони разом з паливом, - сказав Мартінез, тримаючи руки на керуванні. - Якщо ми вдаримось об землю, то отримаємо структурні пошкодження баків, корпусу і можливо двигуна другої ступіні. Ми ніколи не зможемо це виправити.

- Ти не можеш покинути її! - сказав Бек. - Ти не можеш.

- У мене є одна хитрість. Якщо не спрацює, я виконаю її наказ.

Увімкнувши Систему орбітального маневрування, він запалив стійке горіння з